У Бориска були чудові штани: зелені, правильніше сказати, захисного кольору. Борисок їх дуже любив і завжди хвалився:
— Дивіться, хлопці, які в мене штани. Солдатські!
Усі хлопці, звичайно, заздрили. Ні в кого більше таких зелених штанів не було.
Одного разу Борисок поліз через паркан, зачепився за цвях і порвав ці чудові штани. З досади він мало не заплакав, пішов мерщій додому і попросив маму зашити.
Мама розгнівалась:
— Ти по парканах лазитимеш, штани рватимеш, а я зашивати повинна?
— Я більше не буду! Заший, мамо!
— Сам заший.
— Та я ж не вмію!
— Зумів порвати, зумій і зашити.
— Ну, я так ходитиму, — пробурмотів Борисок і пішов на подвір'я.
Хлопці побачили, що в нього на штанях дірка, і почали сміятися.
— Який же ти солдат, — кажуть, — якщо в тебе штани драні.
А Борисок виправдовується:
— Я просив маму зашити, а вона не хоче.
— Хіба солдатам мами штани зашивають? — кажуть хлопці. — Солдат сам повинен уміти все робити: і латку прилатати, і ґудзика пришити.
Борискові стало соромно.
Пішов він додому, попросив у мами голку, нитку і клаптик зеленої матерії. Із матерії він вирізав латку завбільшки з огірок і заходився пришивати її до штанів.
Справа це була нелегка. До того ж Борисок дуже поспішав і колов собі голкою пальці.
— Чого ти колешся? Ах ти ж, капосна! — казав Борисок голці і старався вхопити її за самісінький кінчик так, щоб не вколотися.
Нарешті латку було пришито. Вона стирчала на штанях, мов сушений гриб, а матерія навколо зморщилась так, що одна холоша навіть стала коротшою.
— Ну, куди ж це годиться? — буркотів Борисок, розглядаючи штани. — Ще гірше, ніж було! Доведеться все спочатку переробляти.
Він узяв ножика й відпоров латку. Потім розправив її, приклав знову до штанів, гарненько обвів навколо латки чорнильним олівцем і став пришивати її знову. Тепер він шив не поспішаючи, акуратно і весь час пильнував, щоб латка не вилізла за лінію.
Він довго вовтузився, сопів і кректав, зате, коли все зробив, на латку було любо глянути. Вона була пришита рівно, гладенько і так міцно, що не відірвати й зубами.
Нарешті Борисок надів штани і вийшов на подвір'я. Хлопці обступили його.
— От молодець! — казали вони. — А латку, дивіться, олівцем обведено. Відразу видно, що сам пришивав.
А Борисок вертівся на всі боки, щоб усім було видно, і казав:
— Ех, коли б мені ще ґудзики навчитись пришивати, та, шкода, жоден не відірвався! Ну нічого. Колись одірветься — обов'язково сам пришию.