Норвежець коротко й сухо подякував.
Одночасно з'ясувалося, що у норвежців теж немає радіостанції.
Після короткого відпочинку Ларсен та його супутник попрощалися з екіпажем "Лахтака" і зникли в темряві. Стьопа не вийшов на палубу їх проводити: він сидів біля матроса-мисливця Еріка Олаунсена.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ЕЛЬГАР
РОЗДІЛ І
Світанки довшали. З одинадцятої години ранку на небі зникали зорі. Моряки нетерпляче чекали сонця. Полярна ніч кінчалася.
Навесні в Арктиці лютують найдошкульніші морози, але, сподіваючись сонця, екіпаж "Лахтака" на них уже не зважав. Стомлені темрявою люди раділи цим морозяним світанкам.
І ось, нарешті, прийшов довгожданий день. Це було на початку березня. Кар заздалегідь попередив, що того дня, якщо стоятиме ясна погода, вони побачать сонце.
Перед полуднем на палубі зібралася вся команда
"Лахтака". Ерікові Олаунсену теж допомогли вийти з кубрика. Це вперше після хвороби він вийшов на палубу. Норвежця посадили на ящик з-під тросів. Він вдихав свіже повітря і чекав радісної події: сходу сонця. Олаунсен виглядав мужньою людиною років сорока. Обличчя у нього заросло бородою. Хутряна шапка зсунулась на чоло, і з-під неї дивились тверді і, безперечно, чесні очі. Впадала в око худорлявість цієї людини.
Біля норвежця стояв Стьопа. Він не відриваючись стежив за обрієм.
Кар і Запара на капітанському містку готувались до астрономічних спостережень.
Торба зібрав решту моряків навколо себе і весело розповідав напіванекдотичну пригоду — як він і його приятелі продавали в якомусь порту ведмедя:
— Плавав я тоді на маленькому криголамі "Свистун". Улітку стояли ми в ремонті. І от на другий чи на третій місяць, — говорив поважно й неголосно механік, — команда підводного човна, що стояв у доку поруч "Свистуна", запросила нас на вечірку. Там наші хлопці розійшлися, почали виступати з промовами. От один і каже: "Взаємно запрошуємо наших господарів наступного вихідного дня до себе в гості". Всі заплескали в долоні, закричали "ура". Підводники подякували й обіцяли прийти.
Вернулись ми на "Свистун" і другого ранку почали думати про зустріч з підводниками. Грошей тоді ми мали тільки що на цигарки. А треба ж почастувати, вечерю зробити таку, щоб довго гостинність нашу пригадували й іншим розповідали. Судком теж грошей не мав. А на берег, у комітет, не ходили, бо прорив у нас був і через те незручно в такий момент просити.
Плавав з нами на криголамі молодий рудий ведмідь. Під ту скрутну хвилину вирішили ми ведмедя продати. Вибрали двох продавців: одного кочегара та одного матроса і послали з ведмедем на берег. Хоч і шкода було розставатися з рудим, але іншого виходу не бачили
Незабаром повернулись наші продавці без ведмедя, але з грішми. Ну, добре. Аж ось за якусь годину після їх повороту чуємо на палубі галас. Вискакуємо, а то матроси й кочегари радісно кричать, а серед них поважно з боку на бік перевалюється наш рудий. Виходить, утік наш Михайло від нового хазяїна і назад повернувся. Зметикували ми тоді: можемо так без кінця рудим Михайлом гендлювати.
Повели його знову на продаж. На цей раз і я пішов. Вийшли на базар, де собаками торгують.
Як побачили собаки нашого рудого, то такий гармидер зняли, що прибіг базарний комендант і прогнав нас звідси. Перейшли ми тоді в той ряд, де живу птицю продають.
З одного боку півні співають, гуси ґелґочуть, а з другого — якісь дідки ходять та канарок у клітках пропонують. Стоїмо ми з нашою "птицею". Підходить височезний громадянин з величезним животом, у зеленому піджаку і синьому картузі Оглядає нашого рудого й купує.
Заплатив, потягнув за мотузок і подався. Ведмідь охоче за ним побіг. А ми теж слідом... Цікаво, чи вирветься рудий, чи ні. Проминули базар, пройшли двома провулочками, перейшли через сквер, де няньки з дітьми сидять, і спинилися на центральному міському майдані. За ведмедем юрба хлопчаків біжить. Та тільки-но задзеленчав трамвай, пробігаючи повз нашого покупця, як рвонув рудий з усієї сили вбік! Його новий хазяїн беркицьнув на тротуар і випустив з рук мотузок. Хлопчаки, що йшли за ведмедем, з верещанням кинулися врозтіч. Рудий, тікаючи, штовхнув якусь громадянку з парасолькою в руках. Громадянка випустила парасольку і з страху зарепетувала не своїм голосом. Рудий, очевидно, злякався і надав пари. Мчить. Народ на вулиці жахається, кидається на всі боки, міліціонер свистить, а ми регочемось, наче в кіно Ігоря Ільїнського або Пата і Паташона дивимось. За хвилину рудий зник з наших очей. Повернулись ми на пароплав, застаємо нашого Михайла дома. Минуло трохи часу, і повели ми його втретє продавати...
— Гей, хлопці, — крикнув з містка Кар, — сонце сходить!
Всі одвернулись від Торби і вп'ялися поглядами в обрій. Над краєм крижаного поля згасала червона заграва. Ось з-за моря випливла полум'яна куля. Навколо на снігових заметах заграли золоті бризки. Сонце перемогло полярну ніч.
Моряки закричали "ура". Котовай заграв на трубі, а Вершомет бив у саморобний бубон.
— Ми радіємо, наче стародавні дикі племена, — з очима, повними радісного посміху, сказав Кар метеорологові.
Той підтупнув ногою і, намагаючись кричати, охриплим голосом відповів:
— Мені самому танцювати хочеться!
РОЗДІЛ ІІ
Сонце світило недовго. Через кілька хвилин воно сховалося за обрій.
Моряки, незважаючи на мороз, у збудженому настрої юрмились на палубі.
— Кінчайте, товаришу механік, — звернувся до Торби Котовай, запрошуючи закінчити оповідання про ведмедя, — я чув про подібну пригоду у Владивостоцькому порту, тільки з невеликими відмінами.
— Мені ж розповідали, що це трапилося в Одесі, — вставив Лейте.
Історія, друзі мої, любить повторюватись, — сміючись, відповів Торба. — А такі зауваження робити нечемно. Тому я свого оповідання не закінчую, і про кінець догадуйтесь самі. А може, вам розповідали?
Механік підморгнув, засміявся і пішов до кубрика, за ним рушили й інші. Стьопа допоміг Ерікові Олаунсену спуститися в приміщення.
Непривітно виглядав кубрик після осяяних сонцем просторів. Хоч як боролися моряки з вогкістю, але вона давала себе знати. Хоч як провітрювали кубрик, але повітря тут було не зовсім свіжим. А коли й вдавалося нагнати досить чистого повітря, температура дуже швидко знижувалася, і доводилось спішно затикати всі щілини і кутатись поверх хутряного одягу ще й ковдрами.