Квентін Дорвард

Страница 68 из 149

Вальтер Скотт

— В усякому разі, дочки мої любі, — сказав єпіскоп тоном, в якому пастирська доброзичливість поєднувалася із спадковою рицарською чемністю дому Бурбонів, — боронь боже, щоб я віддав вівцю на поталу вовкові чи благородних дам розгніваному опікунові. Я мирна людина, хоча тепер у житлі моєму й чути брязкіт зброї. Але будьте спокійні, я подбаю про вашу безпеку, як про свою власну. А якщо справи погіршають, чого, сподіваюсь, з ласки пречистої діви не станеться, ми завжди зможемо вирядити вас під надійною охороною до Німеччини. І вірте, що навіть воля нашого брата й покровителя Карла Бургундського не примусить нас вчинити всупереч вашому бажанню. Але ми не можемо вдовольнити ваше прохання й відіслати вас до монастиря, бо діти диявола мають тепер такий вплив серед мешканців Льєжа, що ми не знаємо для вас іншого притулку, крім цього замку, який охороняють наші солдати. Зате ви тут завжди бажані гості, і весь ваш почет буде гостинно прийнято, особливо цей юнак, якого ви так рекомендували нашій увазі і якому ми дамо наше благословення.

Тут Квентін, як належало, став навколішки, щоб прийняти єпіскопське благословення.

— Щодо вас самих, — вів далі добрий прелат, — то ви шитимете разом з моєю сестрою Ізабеллою, Трірською канонісою[195], з якою, не ображаючи пристойності, ви можете перебувати під однією стріхою навіть у такого веселого холостяка, як єпіскоп Льєжський.

Закінчивши привітальну промову, він галантно провів дам до покоїв своєї сестри, а його мажордом-диякон, напівдуховний, напівсвітський сановник, почав розважати Квентіна розмовами з люб'язністю, якого відзначався його господар. Решту почту графинь до Круа було відведено до службових приміщені, замну.

При цьому Квентін не міг не спостерегти, що присутність цигана, яка так бентежила мешканців сільських монастирів, не викликала, здавалося, ні заперечень, ні зауважень при дворі цього багатого і, можна сказати, світського прелата.

Розділ XIX МІСТО

Я приводу не хочу дати вам

Для вибуху обурення, о друзі.

Шекспір. "Юлій Цезар"

Розлучившись з графинею Ізабеллою, чий погляд був для нього протягом стількох днів провідною зорею, Квентін відчув у своєму серці чудну порожнечу й холодність, яких він ніколи не відчував у своєму повному мінливостей житті. Графиня знайшла собі постійний притулок, і близькі взаємини, що склалися між ними під час подорожі, без сумніву, мали урватися, бо під яким приводом могла б вона, коли б навіть і наважилася на порушення пристойності, залишити при собі такого вродливого юнака благородного походження, як Квентін?

Але усвідомлення неминучості розлуки не полегшувало болю, горде серце Квентіна не могло стерпіти, що його відпускали, як звичайного слугу, як провідника, що виконав свій обов'язок; і він пролив не одну сльозинку над руїнами прекрасних повітряних замків, яких так багато набудував під час цікавої подорожі. Він мужньо намагався побороти в собі смуток, але всі зусилля його спершу були марні. Піддавшися почуттю, якого він не міг затамувати, він сів на підвіконні глибокого готичного вікна, крізь яке освітлювалася велика зала в Шонвальді, й став роздумувати над своєю гіркою долею, що не дала йому ні високого сану, ні достатнього багатства, щоб здійснити спою сміливу мрію.

Квентін намагався розвіяти спій сум, узявшись до справ: написав і підіслав з Карлом, одним із своїх служників, повідомлення королю про прибуття графинь де Круа до Льєжа. Зрештою, його природна бадьорість повернулася до нього, збуджена, мабуть, заголовком старого, щойно надрукованого в Страсбурзі роману, який лежав на підвіконні. На титульному аркуші було написано:

Як зброєносець без майна і прав

Угорську королівну покохав.

Читаючи "чорні літери"[196] назви оповідання, що так дивно нагадувало його власну долю, Квентін раптом відчув дотик чиєїсь руки на своєму плечі й побачив цигана, який стояв біля нього.

Хайреддін завжди був неприємний йому, а після викриття його зради став просто ненависний, і Квентін з усією суворістю спитав його, як той наважився доторкнутися до християнина й дворянина?

— Та просто хотів упевнитися, — відповів циган, — чи не втратив християнський дворянин свого чуття так само, як втратив слух і зір. Я вже кілька хвилин стою тут і промовляю до вас, а ви дивитеся на ці клаптики жовтого паперу, немовби в них якісь чари, здатні перетворити вас на боввана, а втім, вони вже почасти виявили свою дію.

— Гаразд, чого тобі треба? Кажи й забирайся геть!

— Мені треба того, чого й усім людям, хоч небагато з них задовольняється цим, — сказав Хайреддін. — Я хочу одержати те, що мені належить, — моїх десять золотих за те, що був провідником для ваших дам.

— І ти ще наважуєшся вимагати платні після того, як я подарував тобі твоє нікчемне життя? — гнівно вигукнув Дорвард. — Адже ти хотів зрадити їх дорогою.

. — Але я ж не зрадив їх, — заперечив Хайреддін. — Коли б я зробив так, то не просив би винагороди ні у вас, ні у них, а тільки в тих, для кого було б корисно, щоб вони поїхали правим берегом річки. Той, кому я служив, і мас сплатити мені.

— Тоді нехай твоя винагорода загине разом з тобою, зраднику! — кинув Квентін, відраховуючи йому гроші. — Забирайся до Арденського Вепра або до самого чорта, тільки щоб очі мої тебе не бачили, інакше я передчасно спроваджу тебе на той світ!

— До Арденського Вепра! — повторив циган з таким здивуванням, яке чудно було бачити на його завжди непроникному обличчі. — Виходить, то була не випадкова догадка і не просте підозріння? Отже, ви все знали і тому вирішили змінити шлях? Але як?.. Чи, може, у вашій країні й справді є віщуни, які ворожать краще, між наше мандрівне плем'я? Не верба ж, під якою ми розмовляли, переказала вам наші слова. Але ні-ні-ні! Який я дурень! Розумію, розумію! Верба над струмком коло монастиря: я ж бачив, як ви подивилися на неї, проїжджаючи мимо… Це, либонь, за п'ять льє від того гнізда трутнів. Верба справді не могла чути, але на ній міг сховатися хтось з вухами! Відтепер я влаштовуватиму свої наради не інакше, як на відкритій рівнині: ні кущика, ні будяка не буде близько, щоб за ними міг заховатися шотландець. Ха-ха-ха! Шотландець побив цигана його ж витонченою зброєю. Але знай, Квентіне Дорвард, що ти перехитрував мене тільки собі на шкоду. Так! Доля, яку я віщував тобі по лініях руки, не збулася лише через твою впертість.