Хочуть посланці ввійти в хороми молодого, та стережуть дверей: староста домовий князь Василь Пинський і весільні бояри з голими мечами в руках. Посланці кажуть:
— Гарно, пане старосто й ви вся дружино, що так князя свого стережете, та мй не прийшли як вороги, а з даром від княгині Бранської до князя Бранського. А щоб знали, що ми вам не вороги то напийтеся з нами меду нашого. ' /
— Гаразд! — каже князь Василь Пинський.— Меду вашого нап'ємося й своїм вас почастуємо, але впустити до князя, вас не впустимо, бо вас не знаємо.
Тоді пан писар молодої розвинув пергамент і став читати на голос:
— Від княгині Бранської до Ясного Князя Бранського привіт і поздоровлення...
А один із сторожі перебиває:
— Не ймемо тобі, бо ти грамоти не вчився й читати не знаєш! Хай прочитають другі!
Та другі вичитали те саме. Тоді посланці стали торгуватися.
— Ми заплатимо вам медом і вином, тільки впустіть нас! Згода4 чи ні?
— Хай буде по вашому! — каже князь Василь Гїинський. А провідник посланців;
— Пане писарю, спиши все як слід.
Писар наготовився до писання й пише, що кажуть йому.
— А це запиши,— додають посланці,— щоб дали кілька світлиць для нас, для коней наших стайні й вівса прдостатком.
— Немає у нас місця для всіх і для коней ваших, та й вівса обмаль,— відповідає князь Василь.
—/ Ми вам віри не ймемо й без цього відсіля не підемо, сорочки князеві Бранському не дамо! — грозять посланці.
— Як так, то хай буде по-вашому! Що з вами діяти? — каже князь Василь.
А посланці:
— Пане писарю, пиши!
ї впустила сторожа посланців до князя молодого. Із гуком та стуком увійшли вони, а за ними дівчата.
А молодий-із боярами за столом сидить. Посланці заспівали:
"Князю наш, Семеночку, Несем тобі сорочку Мережану, новеньку На неділю раненько, Вбратися до шлюбоньку х В щасливу годиноньку". І пустилися-в танець по світлиці. Гей, як не кинеться між них староста князь Василь Пинський і ну ж сорочку віднімати. Відняв і передав молодому. А музики молодого як ударять такого живого танцю, що аж! Усі пішли в танець.
Як уже перетанцювали, тоді молодий:
— Просим вас, гостоньки любі, посланці славні від княгині Бран-ської, за мої столи тисовії та поживитися, чим Господь, дав.
І засіли посланці за столи. Служба розносила страви та вина й меди, а староста князь-Василь припрошував: *
— Живіться, будь ласка, гостоньки любі, живіться.
По вечері гості піснею дякували за їду й пиття та за гарний прийом. А як заспівали:
"Ой, де ж тоті кухароньки,
Що* варили їстоньки,
Сухих дров не палили, /
Красно їсти зварили.
Старосто старенький,
Як голубок сивенький, Треба кухарів шукати, На весілля показати",— тоді князь Василь узяв попід руку княгиню Уляну Жеславську. Друж-бове станули біля порога з добутими мечами, із свічками в руках.
А князь Василь танцював із княгинею Уляною. За ними пара за парою всі пішли в танець. І так до світання.
Над ранком музики молодого заграли йому під вікнами, а потім молодій на добридень.
А молодий і молода до шлюбу прибиралися, до вінчання. Молоду прибирали дружки, а дівчата співали:
"Ясно в світлонці, ясно, Приберіть мене красно, Хай матінка погляне, А чей жалко їй стане".
Посадили молоду на стільці, накритому прадідівським дорогим килимом і стали розчісувати її довгі, гарні коси. Потім зодягли її в дорогий білий одяг. Як закладали на голову барвінковий, позолочений вінець, то співали:
"В долину, панянки, в долину По червону калину, По хрещатий барвінок, Настусечці на вінок. І з руточки дві квіточки Благослови, Боже, І батенько, і мати, Що будем зачинати".
Уже й готова князівна Настуся до шлюбу, прибрана, пишна, та гожа, як русалка стоїть. І задивилися на її красу всі, мов уперше її бачать.
Дівчата шепочуть проміж собою:
— Така краля, така краля! Як царівнонька!
І заспівали:
"Перед воротами виноград росте,
З-під винограду вода тече:
Там Настуся білілася,
Свого батенька питалася, }
Чи хорошенько прибралася.
А батенько у Богонька!
Стукнули янголи в небі,
Збудили батенька в гробі:
"Вставай батеньку із гробу,
Йде твоє дитя до шлюбу".
Аж тут і під дверима роздався спів:
"На болотеньку гілля А в городеньку зілля! Покажи нам, Настусечко, В якім домі весілля. Бо ми цього не знаємо, По городі блукаємо!" Дружбове відчинили двері й молодий із почетом увійшов у світлицю.
Гей, як же пишно зодягнений пан молодий. Одяг лицарський: злотоглав та саєта аж за очі хапає. Сап'янці зелені, пояс таки в Слуцьку тканий. Слуцькі пояси вже тоді мали неабияку славу. Клобук княжий дорогий теж віночком барвінковим прикрашений.
— Що пара нашій князівні, то пара! — шептали між собою дівчата й жінки.
А Настуся дарунки роздає: молодому хустку шовкову, що сама вимережила, а боярам рушники, теж власної роботи. І молодий хустку, і бояри рушники зараз собі за пояси повтикали.
А потім молодята впали до ніг матері молодої й князеві Іванові Кобринському, що батька молодої заступав. Поклоншіися їм тричі, як звичай велів, а вони благословили молодят.
— Хай вас, діти, Бог благословить! — казали.
А як молодята дістали материне та батьківське благословення, дружба Богдан Рогатинський перехрестив двері мечем і вся дружина весільна вийшла на подвір'я.
На подвір'ї всі станули в коло, а княгиня Уляна, мати Настусина, кропила молодят йорданською водою та обсипала хмелем. Князь Юрій Пронський частував усіх медом.
Хмелем молодят рясно посипаючи, княгиня Уляна говорила:
— Хай ваше життя, дітоньки, веселе буде, як цей хміль, а чисте й погоже, як вода свята!
І кланялися молодята всім, хто тільки приявним був, від старого до дитини малої.
Похід рушив до церкви. Плила дорогою пісня з походом: "Тудою лежить " Здавна стежечка — До шлюбу ідемо, ^
Молодят ведемо. Як одно так другое Однакії обоє: Молода, як ягода, Червона, як калина, Солодка, як малина. А молодий красень, , Мов той зелен ясень, Він полем їздить, Поле леліє від нього.
Він лісом їде, Ліс зеленіє від нього. Він садом їде, Сад розцвітає від нього". Увійшли в церкву. Дружба постелив молодятам під ноги дорогий, узірчатий килим, а по ньому рушник орлистий. Мережила рушник сама князівна Настуся.
Дружка Олеся Рогатинська шептала молодій: х — А не забудь у час присяги наступити ногою на Семенів жупан.