— Ах, та ви краще слухайте. Я то добре знаю, що вас Тихон Антонович. Але це той... Шварцман каже. Помирать збирається, каже, Антон Іванович Рябенький. Я теж запитую: який це Рябенький? А він таки про вас розказує. І дивно мені, що наймення ваше плутає, та ще й таку чутку пускає. Мабуть, ще й досі проти вас він настроєний.
— Хе! Ще б пак,— ущипливо посміхнувсь хазяїн,— усі вони такі. Поки спільник — добрий, а як розійшлися... Тільки чого це він тут знов опинився? Він же був виїхав.
— Хіба виїздив? Не знаю, не знаю. Оце днів два-три... Еге ж, у середу зустрічав його.
Тихон Антонович примружив ліве око, розгадливо хитнув головою. Потім, ніби сам до себе, півголосом мовив:
— Чи не думає знов якусь конкуренцію?..
— Плюньте, Тихоне Антоновичу! — упевнено вигукнув Пал Палич. — Охота вам увагу звертати. По-моєму, у вас, слава богу, все гаразд. "Помирать збирається". Ха-ха-ха! Ото, значить, вам жити та й жити! А коли б там щось із конкуренціями, то, будь-ласка, я завжди до ваших послуг. Тільки скажете — і враз барикадочку.
— Барикадочку? — весело перепитав Рябенький.
— Атож! Барикадочку йому! Хе-хе-хе! Та ще й з колючим дротиком! З бомбочками, з усякими аерохемами! На! На!
— Ох-ха-ха! Ну ви вже, Пале Паличу, як придумаєте, як і скажете...
— А що ж справді церемонитись? — здвигнув плечима Пал Палич, і ввесь його вираз відразу пройнявся величезним презирством до Шварцмана й викликом.
Хазяїнові, видко, подобалось таке гарне ставлення, така відданість. Хазяїн поволеньки вийняв із шафи карафку, вийняв дві шкляночки й попросив дружину потурбуватися про дещо з льоху.
— Так ви, Пале Паличу, у Держплані тепер?
— Да-да. В Держплані.
— І багато вам платять?
— Бачте... Щоб сказати багато — ні, а жити можна. Неакуратно тільки. Затримують, знаєте, платню. Іноді, знаєте, місяцями...
— Затримують? Хе! Та куди ж вони гроші дівають? Ви візьміть одні лише наші податки, крамарські — скільки вже викачали, скільки качають. А скільки ще викачають! Ох, трудно стало жити, Пал Палич! Страх трудно!
Почалися довгі нарікання, лайки, навіть погрози. Пал Палич уважно слухав, потакав, заохочував, і різні грошові та податкові справи затягайся до ночі.
Вже вдруге підогріли самовара. Господиня вдруге смачно позіхнула, а Рябенький скинув піджака, розстебнув волохаті груди й, витираючи піт рушником, патетично зітхав:
— Одно слово — паршива жизнь стала чесному чоловікові.
— Да,— незмінно співчував Пал Палич.
Згодом, таємниче глянувши довкола, Пал Палич прошепотів:
— Щось буде... Побачите, щось буде. Ви там на базарі, як за мільйон верстов. А я ж тепер у Держплані, так би мовити, в курсі цих справ.... І справи, доложу вам, по-о-о-гані.
— Погані?
— Ого! Ще й які погані! А найголовніше — це те, що міжнародне становище зовсім швах.
Рябенький витріщив опуклі очі.
Довгий, чудної форми годинник на стіні свиснув і почав кашляти. Прокашляв 12.
Пал Палич тим часом проковтнув шклянку чаю, запалив і продовжував із якимсь захопленням. Він уже сам починав, либонь, вірити тому, що вигадував, починав талановито входити в роль.
— А війна? Ви думаєте, то правда, що в газетах пишуть? Ха-ха! А ви знаєте, що в наших північних і південних водах з'явилася тьма-тьмуща всяких крейсерів, миноносців, броненосців, одним словом,— вимпелів? Ми напередодні жорстокої блокади! А сьогодні казав мені один чоловічок (тут Пал Палич зовсім знизив голос), певний, серйозний чоловічок, що ніби в Архангельську були вже сутички з англійцями. Перші сутички! Звичайно, про це поки що мовчать. Бояться, звичайно, паніки.
Господиня, що хотіла була позіхнути, так і лишилась з одкритим ротом. Рябенький стурбовано знітився:
— Невже війна буде?
— Я так думаю, що буде. Рано чи пізно, а буде.
— Господи! Не встигли ще після того нещастя поправитись — і на тобі знову!
Пал Палич співчутливо кивнув головою і по якімсь часі раптово спитав:
— У вас є біблія? Дайте, будь ласка, біблію, я вам покажу таку...
Біблії, на жаль, не знайшлося. Пал Палич пообіцяв, що коли прийде вдруге, то конче принесе біблію і покаже там знаменне місце. Там просто сказано, що такого-то року за "панування Змія" буде хлад, глад, морова пошесть, жахливе братовбивство, і такого-то року згине "Змій". Треба тільки вміти вирахувати цей день.
Засвистіло й прокашляло годину. Пал Палич невтомно говорив. Але в Рябенького, що звик рано вставати, незважаючи на цікаву розмову, почали злипатися очі.
Прокашляло дві — господиня тихенько підвелася і, закриваючи рота хусточкою, намірилась непомітно вислизнути до другої кімнати. Та Пал Палич, як вихована людина, ввічливим голосом зупинив її:
— Мадам, ви вже, мабуть, в обійми Зефіра? А я ж вам і не подякував...
Шаркнув ногою, поцілував ручку й знову звернувся до хазяїна:
— Ви мені вибачте, я зараз теж іду. От тільки хочу наочно, науково довести вам одну дуже цікаву історію. Дуже цікаву історію! Це книжечки вашого синка? Нічого, нічого, не турбуйтесь... ми йому потім назад на поличку покладемо. Нам треба тільки дві книжечки й трохи чистого паперу. От так. Дивіться.
Він порізав папір на частки й почав креслити якісь геометричні фігури, позначаючи їх цифрами та припрошаючи співбесідника уважно стежити за підрахунками.
— Ось дивіться. Оце — земна куля.
На стіні прокашляло три — Пал Палич завзято доводив неминучість всесвітньої катастрофи, неминучу загибель всієї Європи на зразок японського землетрусу.
Прокашляло пів на четверту — Рябенький тонко свиснув носом і солодко стулив очі.
Тоді Пал Палич самозадоволено посміхнувся.
"Нарешті, голубчику",— подумав він і, заждавши кілька хвилин, дзенькнув ложечкою по шклянці.
— Га? — Рябенький здригнувся, непритомно глянув на гостя.
— Вибачте, Тихоне Антоновичу, я вас стомив? Ви вже й спатки захотіли... Хе-хе-хе... Ну, я йду. Тільки у мене до вас маленьке прохання: позичте три червінці. До зарізу потрібні.
Рябенький прочумався, хотів був щось сказати, однак Пал Палич рішуче й твердо перебив:
— У понеділок віддаю. Будьте певні. Ви ж мене знаєте?
— Та в мене ключів нема... Десь у жінки ключі...
— А ви, друже, пошукайте, пошукайте... Я зачекаю.
Це було сказано просто, але так напосідливо, що можливість будь-яких одмовок враз утратила свою силу. Ясно було, що Пал Палич уперто чекатиме тут хоч цілу добу.