— Ніхто мені, Матвіїхо, не доносив,— почав тепер панотець, усміхаючись,— я справді не знаю, чого ви від мене хочете.
— Я хочу, аби мене панотець в церкві при людях не прозивали! Я не ніяка Ксантипа, тільки Ксенька! Я мало в землю не запалася, як слухала вас сьогодня, що ви говорили. А людям до мого Матвія засі! Я з ним шлюб брала, я вже діти відвінувала, вільно мені зі старим поцілуватися і побитися! Що людям до того?!
— Але, може би, ви, Матвіїхо, його не били? Одно — гріх перед богом, друге — стид перед людьми, а третє: адже в нім тільки пушка духу, такий марний.
— Або ж я йому їсти не даю чи, може, бороню? Та й не б'ю я його так, аби покалічити, боже борони! Але ж і гірка мені година з ним. Десь у інших жінок чоловіки як чоловіки, а в мене волоцюга, що хати не тримається!
— Адже ж Матвій не п'є, і не курить, і грошей не тратить! — боронив священик.
— Ще би! — відозвалася Матвіїха сердито.— Ану, нехай би відважився!
— Отже, порадьте мені, Матвіїхо, що мені зробити, аби ви не гадали, що то я про вас говорив у церкві. Може би, на другу неділю сказати, що хоч ви так зробили, як та давня Ксантипа, але се не до вас піялося?
Матвіїха застановилася.
— Ні! — каже.— Не говоріть! Коли сього сусідка не бачила, то най воно так присхне, як та вода на моїм старім!
— Добре, най і так буде! — відповів панотець.— А я вам ще раз кажу, що я не про вас говорив, тільки то направду була колись така Ксантипа.
— І мала такого чоловіка, як мій Матвій? — зацікавилася Матвіїха.
— Мала, тільки далеко мудрішого.
— Ну, коли він свого не пильнував, тільки на наймитів спускався, то мудрий він не був. Я би за нею обстала.
— Та вже, як там хочете, обставайте і за нею. Матвіїха значно подобріла, втерла хусткою спітніле
лице, поговорила ще хвилину з панотцем і, видимо, з легшим серцем пішла додому.
Матвій сидів на приспі і читав про Сократа.
— Чого ж ти казав,— спитала його жінка зовсім не ласкаво,— що панотець се до мене в церкві говорив? Я питалася, і він казав, що ні.
Матвій встав з приспи, подивився спокійно на жінку і, не промовивши ані слова, пішов у сад.
1912