31(18) березня п'ятий
тиждень посту
Похвальна
1(19) квітня снилося
що мухи виганяла
2(20) квітня цілий
день дощ
7(25) квітня Вербна Благовіщення ясний і теплий
13(31) квітня білий тужа
14(1) квітня Пасха зранку дощ до десятої 17(4) квітня Саша Щаслива померла 1959 24(11) квітня квочка сіла 26(13) квітня Тася підсипала квочку 5(22) травня перший соловей заспівав 12(29) травня вісім полумисків і дві тарілки Москаленші 15(2) травня одержала пенсію 23(10) травня Вознесіння дощ
0 годині четвертій пішов а перед дощем буря
1(19) червня Миколина корова 2(20) червня Трійця хмарно і холодно 3(21) червня годин в одинадцять щось луснуло сильно дощ був вночі і вдень години до четвертої 4(22) червня хмарно
1 ясно і гаряче 11(29) червня дощ був 12(30) червня дощ після обіду до четвертої 20(7) червня одержала гроші
їдною рукою під гору; їдьте й ви — ще вам у ті-го ворота на горбочку, та й.
Торигало вже немов-то хатніми дверима — а яка це та хата, які це ті двери; світи вже такі понаходили, що тільки світи й знати, — береш тако один світ, зо два їх, скільки ще там не хоч, та й не зопріч же тобі світів, як-то з пучки, ай піднебіння горатить на видиво голки — гадання таке, що й ти світ і ті світи млакувато на вістрі голки незвіданням таким обкутують, кожде, яке не є, вповідання — позадсвіт, млак; запевне, як-то спогадання позадсвіту, то ще й не так десь, не в тім, не по тому — принашують округи землів, виходжують жахами проз очі, — ото вже внадження світу у світ і пощип од пучки до вістря голки; забутіло вицяцьковують сніння, та й сон, та й вгавання жахіття на взір обмолоту знебіння, — сни такі, випрошання жита: вистрахуєш зовтіху проз світ, проз бачіння, проз такі дверяні хатиська, що й жаху не знати — а познак жаху, вповідження жахових гибів по закутнях, — ще коли, ще як з татом такі молоді, кострубачать ці лантухи, сяєво зосвітів коморами й коморами навстріч дородів світових — зовстріч полотен страху, бачать тако у долині: зробилося наче полотно, гребеться її полотняних вдеж, зоднаковіти ж вам, полотнам тіла мого і полотнам долинів, — вифуркують цідельцем у драбини ті й ті полотна, страх зострахів бурею, полотнами, кіньми, — тра злізати, а тато тоді взяли й батогом, і теї хвилі полотно вляглося й щезло, буря втихла, та й коні пішли; і шапку татову вхватило, що й досі ніхто не знає де, — храмляють порешті світи клубаками, навздогін жах, на тобі й шапку татову, — та й це ще тоді: навздогін що одному, що другому, попуст одне одному, невдерж утіхи ненавздогону, заким не доломляться, а де ж твоє жито, скільки то мірка твоя удома в коморі, — а сорок гарців не є — справедливий корець; як не буде колода вщерть, і щіркач як не щиркне, і це твоя міра — чи навзворіт страху, чи страх недоміру, що й в шапку заховано, і полотна у долинах обжичені; отаковісінька бубка горбом вибабляється — повміст такого писання по басамагах рядовиняних, — колода така колода, видовбана, як корито, з дуба, не кругла, а поздовж, так, як корито, як скриня, що влізе якраз сорок гарців, корець, — догибаєш остатньої міри, та й то ще не так: ще впродаж тобі зосинання зовиднить — виписують на столах, на папірах полотних впродаж не остатньої мірки; а цей корець важить на вагу сім з половиною пудів, — там була така колода — на мірку, а третя — на півкорця, тоже так видовбані і справедливі, і такі послухи, таке щось як люди, вигибують
зо
замірятися шапками до татової шапки, і знати на все знаття уперід: колода там саме стояла, де потім драч на базарі був; й от ще рихтується ладовисько таке, що буде чи був такий чоловік, хтось його призначив, і то ж тобі знати од рання шляху: як не стане колоди, вже впослі, то на тому місці буде казньонна вага, така велика, на коромислі — і страх не той, що полотна, що фуркає в драбини, що не шапка татова впозад світу, а тако око одне на вмір твеї душі, на млак повідання, на змирк щиркання: вертатись легкісінько, двері в хати та комори вчинені, тато на війнах якихсь; і вгляд помочі на все, що є: випрошання жита. Торгикало ж наче вже хатніми дверима, і вваж на той страх, що осьдо вгребуться, то ти ще жива, ще прядеш всниділим зором на якесь випрошання по стіняних стругах — такими літерами, такими квітками; кинуться вовком — цю мишу присиділу з ночі на лобі винюшкувати повгреб рядна, дерев'яним поренчем, позад дихтовий лист при стіні, — та й тобі порятунок; бійсь око звернути на впростір хати — повсідалися лавою, дають їй ще час спам'ятатися, лантухи засипані, щиркають уже в хаті на лаві, коні храмкають буряки з опалків — чий це тато вертається за такою сторожею, що сторожа в хаті, а тато надворі. Звела одну ногу в коліні, — нога, ще мляво прив'язана до тіла, забираючи рядно з-під стіни, м'яким скрутнем звалилася на край ліжка. Шкіру з боку і з живота потягло за ногою, аж заболіло під лівою цицькою, а серденько, зраділе, що тіло, скорившись розумові, оговтується, мовби вітало той манєнький біль кількома дужчими поривами, і ця радість віддалася в скронях різким спазмом. Ще охляла, рука потяглася заступити голову од болю, але безтямно долонею звалилася на лоба та
21(8) червня дощ був уночі 22(9) червня вночі і вдень був дощ 7(24) липня рік дідові Мелашчиному 23(10) липня Тамара купила гардероб 31(18) липня купила бетончика за три двадцять 2(20) серпня Іллі свято 8(26) серпня дзеркало впало на стіл і я впала надворі 9(27) серпня Валя поїхала в Миколаїв 11(29) серпня дощ гарний 14(1) серпня свято Маковея 16(3) серпня дощ сильний з вітром 18(5) серпня з пошти одержала гроші 19(6) серпня Спаса 27(14) серпня рушників купила двоє
28(15) серпня розцвіла цибуля перша Пречиста 1(19) вересня Т. розписали і Надька Рябчика 3(21) вересня Суминський пішов у Ч.Армію я хату почала мастити 8(26) вересня закручується цибулька Володя Дарки Старощук в Армію пішов 11(29) вересня Усікновеніє Глави свято Ліди і Валі день народження і Люби Козак Ліді і Валі 17 років
ліктем на груди. Не маючи сили в плечі ослобонити чоло від цієї важкої ноші, баба давала волю руці важко сповзати самій, — поминувши чоло, кострубаті пальці вчепилися за брову, й тільки втіхи, що, розчепірившись, впускали окові трохи світла, а так то іншим оком бачила чорного килима на стіні з червоними якимись цятками; те вільне око могло бачити трохи стіни навпроти, де нічого не висіло, але думку тішило, що з того боку стіна затулена шматярою пластика, й око, втішившись таким захистком від дощів і вітрів з поля, перемайнуло трохи вгору, вгледівши кінець бантини, підвішеної до гачка в стелі, яка другим кінцем заходила на піч попід стелю, але ще двох килимків, згорнених і накинених на бантину, око не діставало. От якби хто хотів украсти, то й цього з стіни, думаєш, не зняли б хіба. Од усього побаченого в голову вступала тривога, бо стіни, і килим, стеля, видні їй по цей бік, довше, певне, втримували в собі нічні ляки, і, лихі на хазяйку, що дає страхові тіпати хатою, дихали ще на неї сутінковою прохолодою. Аж коли пальці ковзнули по глевзякуватій шкірі далі, звільнивши інше око, світ у хаті почав спокійніше простилатися перед її зором, і тривожні сутінки попід стіною сплелися з сухим затишним світлом, яке проступало у троє вікон з поля, і хата давньою знайомою душею щось їй прошепотіла. Звологлим трохи на пучкам пальцях знайшлася припона у ямках на щоках, але обличчя видовжилося і полегшило дорогу пальцям. Вони цупкіше вхопилися за розтулені, як у риби, губи, надавши цим судомним рухом більшої зосередженості очам і просвітленому розумові. Тепер можна було щось згадати й відомою тільки їй мовою відповісти хаті, але скластися цій мові перешкодила знов рука, бо щелепа під вагою долоні припала на груди, і пальці, зішкрібуючи по куточках рота засохлу з ночі слину, спробували свою силу на нижчій губі, здушивши її в лопушок, проте надовго тієї сили не вистачило, і вони, черкнувшись пучками по ряднині, під якою ледь вгадувалися розплескані груди, купкою збилися на впалому животі. В чеканні потужнішого поштовху крові, яка мала б оживити розм'яклі суглоби в плечі і лікті, пальці ще сіпнулися і, стулившись у кулак, завмерли у затишній ямці між стуленими ногами і животом. Тепер їй змога була пересохлим ротом хапнути повітря і видихнути його разом з залишками страху з таким аж гуком, від чого вона надовго закашлялася. Й найперш, коли відбухикалася, її взяв подив, що в двері більш не стугоніло. Дивися-но ти на них. Якусь тамо шматку налапала під подушкою й витерла чоло й шию. Так легко, як молода, ступила припухлими підошвами на долівку. Е-ге,