2(20) серпня Іллі пророка празник 4(22) серпня дощ вранці йшов 8(26) серпня Вітю собака покусала 13(30) серпня вітер холодно 14(1) серпня Маковея зранку холодно вітер а на вечір потепліло 17(4) серпня Білого Тамара померла 19(6) серпня шість років бабі Христі хоронили
22(9) серпня свайба Валі Василевої Дем'яновича 27(14) серпня Андрей помер перед ранком і хоронили 28(15) серпня один місяць празник Пречиста Марусі день народження вітер зранку похмуро годині о восьмій розпогодилось 30(17) серпня Козиренки виїхали померла Степанида 31(18) серпня хоронили жарко 3(21) вересня переїхали з Єланця Козиренки в хату 7(25) вересня дощ 9(27) вересня дужий вітер холодно 10(28) вересня дужий вітер холодно 11(29) вересня Усікновеніє Глави Ліди і Валі день народження сонячний день теплий і вітер 12(30) вересня тепло 20(7) вересня ясний день теплий у Івана
наною при рідній хаті вертати до рідної хати та й дати волю снам і спогадам і так перебути у цьому світі — рідний він тобі чи ні — до настання останньої втоми й остатнього прощення. Таки й так: даровано і тобі щось невидке, чи воно марево, чи річ там яка, що сягни та вхопися нечулими пальцями, і от тобі рай або якесь пекло, — й хіба ж то така охочість йти, добуватися найостатнішого прихистку, щоб і комусь було в напоумлення, на спогадування чийогось шляху. Як це так, що з усенького баченого, пережитого, здуманого й перейденого трапляється тобі цей погрібничок, в якому страх комусь був од жабів, який був прихистком і для рослини, і для худоби, і для царя світового, людини, над яким калина схиляла свої кетяги, на якому така охочість була такий вищенький квітничок зладнати, — і десь то вело тебе сутінками, городами, десь-то при-кликувало підземляними чарами — осюдою йди, осюдою; десь-то мусило це твоє бажання нічних приблукувань до оселі і бажання погрібника зійтися докупи, щоб тільки думка одна блиснула впроти морозяного неба з зірочками і місяцем; от ти й прийшла; от тут тобі подорожування в однім спогаді збудеться. А який це то спогад, яка це така хата, що лиш образ хати, й то десь геть не такої ріднішої, не всіх тих, що вона знала, що в снах увижалися як безкінечний лабіринт, — якась інша хата, хата-світ у інших краях, де й побувати не довелося, таке щось як ціле місто, і назвиська всього не з її досвіду й пам'ятання, та геть увижаються ці слова-назвиська такими живими і ворухкими, чи вони зчитані з інших світів, чи їй хтось умисне вкладає й натякує так нагадуванням вже булого, а чи прийдешнього. І — що вона господиня в тій хаті-місті, така як-то кацавейка на ній розгаптована, аж можна руки убгати в широкі безрукави, як вона й любить робити в цьому часі — чи то так повторює передніший жест або прийдешній. Бачиться їй ця хата, прошита соломою, ще й такі китиці аж видніються житяні солом'яні; і мерехтить такою цифрою дата забудови, мовби вистрібана на машинці товстою ниткою по рядовиняному полотні, а мати батька її викупила цю хату вже в іншому часі, і ця цифра й собі вигаптовується навзворіт тій першій тако низом, аж тра розбахмачувати полотно попід голкою, щоб прочитати й цю цифру, — тож куплено її з усім обійстям та дванадцятьма прутами поля ще й з усім господарським начинням. А ще ж і не була купована, то мов снилася і матері батька її, а заразом як-то і їй сниться через сон батькової матері, хоч і познаки нема аніжадної, що то баба, а от просто матір батька її, і ця хата у сні їхньому спільному така довга, з вікнами до
полудня; аж глянь — не знати, чи вже куплена, чи це так ще сниться мов некупована, — то має довкола себе такі дві обори, що передня з боку півдня, а при ній поперед хати до сходу шопа, а ще якийсь шпіхлір; відтак до заходу стояла кузня тата її, хоч знає ж, що не був тато ковалем, не мав кузні; майнеш поглядом далі на південь, то за огорожею ще й сад розкинувся з пасікою, а туди входити хвірткою; та не враз тако входити, а ще ж торкнутися цямрин криниці неподалік*тато-вої кузні, такої глибокої і чомусь без журавля, як то звикаєш бачити, що криниця, то й журавель тобі; а з цеї криниці воду тра витягати жердиною, що на їй гачок такий закручений для відра — штурх жердиною з відром углиб криниці, і вже повне відро, і так легко його тягти, хоч і по вінця, бо та жердина аж в небо упростується, як-то тягне її щось за кінчика; а на тій заднішній оборі, тако посередині, все велика купа гною, і з цею купою поєднана думка немов, що як глянеш на гній, то ця думка і стане в пам'яті, — щось таке не так про той гній, а про господарів, вже ж немов і про неї, бо ні батька, ні його матері не видати в обійсті, що це такі господарі, що як у них стільки гною в оборі, то це гарні хазяї; а як перейдеш трохи далі на північ, аж вище од хати, то там ще одна хата або як будинок впоперек обори, так само, як хата, стоїть, і в тому будинку стодола і стайня, — але й не здумай, буцім враз тобі й коні, а порожньо якось, така просторінь, і втішаєшся гадкою, що коні на випасі, що ніде не поділися, і не вкрадено їх, і не спродано, бо дух стайні такий живий, аж самою душею кінською озивається; і до того духу долучається дух двох оборогів, відгороджених високим плотом од вигона і дороги, і в тих оборогах поскладувано сіно й снопи, бо то тільки
Головина дочки свайба
21(8) вересня теплий день ясний Інни день народження празник Пречиста 27(14) вересня празник Воздвиження 28(15) вересня на два місяці треба їхати в лікарню 10(27) жовтня хоронили Милащенка Кирила 14(1) жовтня Покрова вдень тепло надвечір прохолодно зранку прохолодно 16(3) жовтня тепло 17(4) жовтня вітер холодно
19(6) жовтня помер сват Наташин батько в Кіровограді 21(8) жовтня хоронили 27(14) жовтня Заговки
3(21) листопада Чабана Кольку провели в Червону Армію і Міщенка... 4(22) листопада похмуро холодно 14(1) листопада померла
Максимівська Маша
у Базилево
об одинадцятій годині
у Ліди народився
хлопчик
15(2) листопада
хоронили Машу
17(4) листопада
тепло сонячно
23(10) листопада
перший сніг
1(18) грудня
розцвіла ракова
шийка...
4(2) грудня празник
Пресвятої
Богородиці
здається, ще тільки-но час складати сіно й снопи; аж коли думка, що це й ходити не тра нікуди, що й так відомо за те все хазяйство, що як і йдеш на оглядини, то вседнак мовби в хаті сидиш чи попри неї порядкуєш, бо разом з тими оглядинами тобі й хату саму видко, яка вона усередині, — і знати, що в хаті дві кімнати великі, одна чогось називається долішня, де піч глиняна з припічком і запічком, але припічок чомусь викладений із дерев'яних брусів, грубо так уложених на глині, а запічок із грубих дощок викладений і до нього притикана така постіль чи ложе теж з дощок, ще й з дерев'яною побічницею, а тако лава під глуху стіну від півдня до заходу, а попід південною стіною під вікнами ще одна лава з широкої дилини, а при цій лаві ослін, щоб ширше лягти було, а так то цей ослін мав своє місце перед столом упоперек хати; поприкінці тої лави, на східній стіні, був дощаний мисник, хіба не знати, чи він привішений до стіни, а чи на край лави зіпертий, — мабуть, що й привішений, і зіпертий; в тому миснику щось таке мов на продаж або для музею якого зготовлене, миски, горшки, нечіпане все, в тій стіні двері, а ще в половині стіни од півночі була піч; друга ж кімната, що на неї казали ота-го хата, хоч все напрошувалася світлиця, була така собі панська, старосвітська, хоч і не вступай до неї; все дитиною себе почуваєш, стань-но на поріг, бо з тим дитинячим часом і пов'язані найкращі спогади: образ Богородиці з дитиною, на полотні стародавньому намальований, аж глянеш, то й чути голос татової мами, що це ще з тих часів, коли хата була не їхня і не купована; а там ще така картина, ізложена з двох малюнків, що між ними стяжка барвиста, і мальовано на дереві, і на одній половині було Благовіщення, а на другій ще щось, не пригадати; низом од Богородиці дзеркало, а над дверима ще й давній мальований на дошці образ святого Миколая; от що дивно, що у цій хаті була піч, тільки менша куди, аніж у тій, що їй назва тепер чомусь горішня, і до цеї кімнати притикувалася комора без вікон, куди входити було дверми у стіні на північний бік; та й тут стіл великий дерев'яний з віком непри-битим, а тільки, як тра, то відсувалося, а в тулубі ховався хліб і всяке дрібне начиння; як треба що вкласти у тулуб або вийняти, то казалося візьми зо стола чи сховай до стола; низом ноги стола були злучені між собою листвами різаними і називалися вони підстілля; ляда ж складалася з кількох, може, двох дощок з вільхового дерева і називалася верхняк, а на вагу така, що ледве посунеш; вже ж то така світлиця, аж назвав би й кухнею або як, бо де мисник і лава навпроти печі, то між ними стояв люшвак, цебер такий на трьох