вони вже біля батьків; та нерідний батько, вітчим; та ще й вони завалили; ну, мати в неї добра; каже до неї "бери-но чорного кожуха та здери сукно, воно добре і гарне, та поший йому якогось пінжака; що ж ти будеш робити"; деруть сукно, а вітчим аж на стіни лізе "як мені то нема зробити кожушка, а зятькові то бач; із себе готова шкуру здерти та зятю почепити"; пережила вона тоді добре; поки зшила його руками; тяжко; та яка ж то робота; якби нагнувся добре, то все розлізлося б під три чорти; а тут ще Ордань на носі; піп просить вітчима "зробіть-но гарну Ордань на ставку"; а вітчим на таке охочий був; хоч у церкву й не ходив, а з попом любив пограти в шашки або в карти, і завжди його дурнем зробить; ну от вітчим узяв ще двох дядьків і почали різати лід; та таких хрестів та престолів наставили по ставку, що й справді було дуже гарно; а до матері накричав "давай з червоних буряків соку та розводь зеленки, а я покрашу оті хрести та столи"; а мати сердиться, каже "от сухота, щоб тебе красила ще й моя лиха година; як уїсться, сльота, то вже не відчепиться"; ну, пішли ж і вони на ту Ордань; то Гриць і вдягнув того пінжака; то не пінжак був, а лихо; а вітчим щоб не матюкався, то мати дала йому кожуха ще її батька Гаврила; та й каже мати "оце, щитай, що пропали обидва кожухи"; тоді батько сказав "найміть собі хатину та й живіть самі, а то я через вас попаду ще на шибеницю"; пішли вони в чужу хату; ще тяжкіше стало її життя; чоловіка майже ніколи вдома не бувало; але стали з'являтися чужі люди в хаті; одного разу вона була зраділа так, та ненадовго; заходить Настінка, вчителька, каже "давайте познайомимося, не бійтеся мене; оце вам корзина, візьміть сховайте куди хочете
17(4) грудня Варвари
празник зранку
похмуро ясно
до вечора
18(5) грудня Сави
19(6) грудня
Николая
29(16) грудня
Фроська Бреуска
вночі о другій годині
померла
30(17) грудня
Бреуску хоронили
1973
2 липня упала коло клуба і розбила коліно
4 липня проти сьогодні не могла заснути всю ніч
5 липня дощ ввечері гарно
11 жовтня Павла Маляренка хоронили теплий день сонячний у платтях були і я 14 жовтня день похмурий Покрова
1974
2 січня п'ятдесят п'ять років батькові нашому як помер 9 січня Володі день народження 2 червня Пасха 19(6) червня помер маршал Жуков 26(19) червня Гриша Сологуб помер
1974
4(22) січня Галі рік як померла 7(25) січня Різдво сніжок
8(26) січня сніг іде 9(27) січня Лениному Володі день народження
подалі"; заглянула в корзину; ой, мило; "де ви його взяли", бо в той час у них мила не було й показати; а це ж мило; "ні" каже "це не мило, а це горе; це тол"; чула вона про нього, а бачити не бачила; не встигла заховати, а вже торбу гранат приніс хлопець полонений; "закопайте" а сам пішов; через деякий час вперли їй півмішка німецької одежі; "на хазяйка, спряч"; ой, лишенько, чоловік наказав, мусить; хоч боялася темряви, але вийшла серед ночі і в сусідки Гані німецької на городі викопала яму в коліна і вперла туди цього міха; і загребла; одного разу приходить чоловік уночі; вона його перелякалася; увесь мокрий, якийсь стривожений, ну страшний; вона почала сердитися, дорікати, ревнувати, назвала його, як хтіла; гулящий, волоцюга; вже їй набридло; втягує він якогось чемодана; "а це, як хочеш знати, люди гинуть за родіну; а ти мені тут"; ой, стала вона як вкопана, дивиться й слова не може сказати; а воно от що; переходила десь група з Козятина до Попельні; сіли відпочити під лісочком на Крилівському полі; було їх чоловік семеро, озброєні; і не догледіли чи чого; розірвалася у них граната, і двоє загинуло, а двоє поранених; і з них одна жінка; прізвища не знають, а звати Оля; їй одну грудь вирвало; ну от, тих двоє закопали чи де вони їх діли, а Олю і ще одного чоловіка привезли в село; Олю поклали в Настінки, вчительки, на горищі, а чоловіка десь у сусідів; місцевий фелшер ходив крадькома їх лікував; а вона з Настунькою носили потайки їм їсти; хотіли вони її побачити, але не можна було; жив там близько дядько Патрат, дуже вредна людина; він їй казав в очі (показував на колгосп) "скоро для вас німець поставить шибениці"; тривога за тривогою; одного разу напровесні 1943 зайшло до неї двоє чоловіків; поздоровкалися, спитали, чи до неї ніхто не ходить з людей; вона відповідала на питання; трохи боялася підісланих; але, думає, що вже буде; ці люди такі різні бувають; просять "ми вам до якогось часу залишимо цю торбину; приховайте її"; та й пішли; один оглянувся і сказав, що скоро заберуть, тільки щоб ц-ц; думає, що тут за новина; розв'язала, а там з відро патронів; ну, думає, і не закопаєш, бо мерзла земля; куди ж їх; в селі була така звичка; якщо помастиш землю в хаті, то встеляли соломою або сіном; щоб земля не так стиралася і тепліше було під ногами; вона ці штучки порозкладала кругом тоненьким шаром і вкрила густіше сіном; хто вже не заходив, ніхто не міг навіть подумати; бувало, що приносили невеличкого приймача, і провід у дірочку протягували на ясенка; він ріс у дворі; навіть не раз слухали Москву; вже за ними дехто сільські піддивлялися; чоловік майже
ніколи вдома не перебував; не раз підходили вночі під вікно, запитували "а де твій чоловік"; "нема вдома"; і лайку, і що хоч чула; однієї ночі прибіг чоловік; впав, кричить, рве коси на собі; ну, думає, якась гарячка чи здурів уже; бігає, злякалась, плаче; "що таке"; кричить "побили, побили"; "кого"; "Козловського й Істоміна"; тих двох, що патрони сховати приносили; "ой, Боже, що ж тепер буде"; їхали десь з Козятина на Попельню одною конячкою на санках; недалеко від Крилівки навпроти їм двоє поліцаїв на конях; хто, куди; Істомін показує документа Петра Настиного, він тоді був агрономом; ну, проїжджайте; ці їдуть, а поліцаї ще стоять, заглядають, що може, ззаду лежить; на горе, в Істоміна ця торба була через плечі, а торба в соломі; помітили ремінчики від торби; "стій, руки"; тут стрілянина; дід скотився із санок в канаву в грязюку і причаївся; а два хлопці загинули від чужої кулі; а дід вночі добрався до села і дав знати, що трапилось; їхні хати були крайні, і далеко було видно на поле до Ружина, куди вони часто ходили вимінювати замість солі якусь кисло-солону селітру; солі тоді не було хоч раз лизнути, а все селітра, та й то не докупишся; от вони ту дорогу знали добре; але одного дня всі люди звернули увагу на ту дорогу; на колгоспі, добре бачили, німці шибеницю зводили; та ще й Патрат ходить по дорозі і скрипить своїм хрипким голосом "он бачите, для вас шибеницю ставлять"; а вони вдивляються, що там за чорна валка по дорозі, як шнурок, покотилася; то сховається, то знов її видно; а ззаду в них якийсь крик; це по тій вулиці від кладовища біжать німці, і почали по них через яр стріляти; ніхто нічого не розбере; і тільки сніг перед ними чогось чвиркає; крикнув один "тікайте, по