поля встелені ячменем і соняшниками, а дороги висаджені шовковицею; і чим далі вони їхали, тим більше було цілими посадками оцієї шовковиці; коли вони приїхали на станцію Георгієвськ, зійшли з вагонів, була нестерпуча спека, не можна було їм з незвички ні дивитися, ні стерпіти цеї спеки; зустрів їх чоловік Тамари Уманської, яка з нею теж їхала на Кавказ; вона здивувалася, чого ж їхнього батька нема; "а де Гриць" питає; каже "нема"; "та як нема"; і мала її Лена теж питає "а татко де"; садовить він їх у бричку і їдуть далі; виявляється, він везе їх поки-що на квартиру; бачить, що він її навмисне піддрочує, що, мовляв, нема Гриця; "будеш з нами"; вона образилася; вона сиділа в садочку під шовковицею, а вона така рясна, ягідки, мов жуки, чорніють; її Тамара з своїм чоловіком їдять, аж в ротах чорно, як у собаки; вона помалу вусунулася на вулицю, оглянулась, ліворуч ліс, а праворуч міст; а за мостом місто; от вони з своєю Леною помалу і подалися до мосту; під мостом пролягла залізниця, а вони пішли навпростець; от уже й місто; озирнулася назад, ніхто за ними не женеться, не бачить їх; от вони пішли далі; бачить, не так, як у них, люди не ті; вона була в туфлях на високих каблуках; ну, правда, в таку спеку там не ходили в туфлях, а в капцях на лосевому ходу; та, видно, жителям зразу кинулося в очі, що не їхній гість тиняється містом; шевці на кожному кроці запрошують в свою майстерню замовити капці; всі чорні, носаті, мови їхньої мало розуміє; думає, Боже, куди я залізла, вже й назад не може втрапити, і не знає, куди дороги питати; її малеча пітніє; і вона не знає, де вона; от звернула увагу на будиночок, там висить дошка непроста, а на ній напис блискучими буквами; тут жив чи
9(27) вересня у поліцайки свайба 11(29) вересня Усікновеніє Глави 13(31) вересня рік Хрущову як помер 14(1) вересня Семена дощ
21(8) вересня Друга Пречиста ясний теплий день 23(10) вересня у Лисогора Вітьки свайба
25(12) вересня дощ 27(14) вересня Воздвиження ввечері дощ зранку ясно було а вдень похмуро 1(18) жовтня за радіво заплачено по жовтень 14(1) жовтня Покрова цілий день похмуро з обід дощ 29(16) жовтня Ваню проводжали в Червону Армію 2(20) листопада Ваню Головиного проводжали в Червону Армію 4(22) листопада Казанська 10(28) листопада померла Марія Федорівна Татаренко 11(29) листопада Павлинин син в Армію пішов 13(31) листопада Номеровський Валентин в Червону Армію
16(3) листопада Маруся снилась що була зо мною потім одійшла і почала одягать чи поправлять ретузи 17(4) листопада мороз
працював Пушкін; от як вона вернулась назад, вона здогадалася, кудою іти, бо як ішла в місто, вона запам'ятала цей будиночок; от він їй допоміг вийти назад; доходять вони до містка, то вона помітила метушню, десь там, звідки вони вийшли; от бачить, розшук, загубили; от вони підійшли ближче; біжить їхній тато, і радий, і лютий; він до неї кричить "де ти була", а до його "де ти був"; але, виявляється, Гриць був черговий по частині, раніше не міг, от і доручив Уманському; обидва старшини; забрав їх тато на квартиру; хазяйка гарна, колишня киянка; навіть стала говорити по-українськи; як їй було з ними гарно, думала, рідня; був з ними один синочок, Сергій, тринадцять років, і їх двоє; ну, здається, жити та в Бога здоров'я просити; вони якось влаштувалися, поки багаж прийде, а на другий день пішли до міста; ця вуличка звалася Красна Слобідка; тягнулася вона над річкою, а за річкою ліс; над річкою стояла їхня військова частина; коли вони йшли в місто, вона добре помітила над річкою березовий лісок, і там сиділи музиканти і розучували якийсь військовий марш; пам'ятає, її старшина взяв жовту папаху, яку там видали йому; повну форму; папаха була з червоним допушком, і жовтий наче хрест на допушку; для неї було чудно, після шолома, як вона називала будьонівки; ну, поки вони чекали, як вслід приїхав солдат двома, мов звірі, кіньми, і поїхали в частину; от вона сидить і жде; от приїжджає її старшина на двох звірах; перший раз вона сіла на коня; трохи було незручно, та плаття було широке, і як всілась, і тихо сказала "помалу"; Гриць її обіцяв навчити їздити на коні, але ще не було коли; і тепер виявилося, теж не було коли, бо прийшов наказ їхати в Новочеркаськ, в школу молодих лейтенантів; і так через два дні залишилася вона на чужині із своєю любою хазяєчкою; хоч було й сумно, але добре; кругом дерева, абрикоси, алича; ну, всяка фрукта, якої в них не було; та ще в ліс ходили вони по терен, а він такий, як сливи; та вже й виноград дозрів, тільки вона ще не знала, де він продається; а як узнала дорогу на базар, — о, тоді вони від'їдали винограду; а його повивозять гарбами, верблюдами десь із гір; ну, очі розбігаються; кожний просить до себе; а виноград аж капає з гарбів; а бджолів повно, очі засипають; вона Кавказ запам'ятала на все життя; от іде рано в місто і все думає, що хмари синіють; а коли ж то не хмари, а гори; їй так хотілося побачити їх близько, але не вдалося; жили вони десь кілометрів п'ятдесят від П'ятигорська; так говорила хазяйка, і видно було гору; вони чорніли, як вугіль; і коли находили хмари на дощ і закривали, нижче гори йшли, тоді вони все знімали, що є надворі, і
хазяйка затуляла віконниці; каже "буде буря"; вона все слухала, бо все для неї було дуже цікаве; їй дуже хотілося пожити там; вона там стала людей узнавати — які грузини, які осетини, які узбеки і козаки; вона тільки почала входити в колію життя, коли ж не так; починалися бої біля озера Хасан; їхніх мужиків з Новочеркаська послали на Далекий Схід, і їй довелося знову ждати виклику; але їй ще пощастило, не зразу вони поїхали; таких, як вона, сімей було чимало; одержала листа з Далекого Сходу від чоловіка; доки доїхали, все закінчилося з самураєм; і так залишилися там їхні воїни; а вони поки тут; все ходили до річки, у ліс, ходили в частину по пайок; жила на ті гроші, що вишле чоловік; на роботу не було коли поступати; життя почалося колісне; в місто ходили часто, там було завжди весело; літні концерти, танці; але люди здавалися їй до сказу веселі; і чоловіки страшенно нахабні; вона перестала ходити, пам'ятала, що в неї є чоловік; вони з хазяйкою почали частіше ходити до річки; річка була за садочком; наче був якийсь мов обрив; але сходити було легше; там у березовому лісочку майже завжди грали музики, на трубах; там лежала рівна біла береза, звалена в річку; якось шкода було дивитися; що всі дерева живі, стоять, свіжої водиці напиваються і тільки гіллячками, наче косами, розгойдують над водою; а ця бідна лежить і, вважай, що вона мертва; кіски її лежать непорушні, тільки вода ними маталає та листя змиває; там частенько сидів солдат; то ноги, то чоботи мив; десь з чергування чи звідки; він мав час відпочити; а потім він узяв чоботи в руки і по воді почав підходити ближче; її хазяйка засміялася, каже "узбек уже хоче познайомитися"; а й правда, підійшов ближче, почав заговорювати; вони з