17 жовтня була на роботі
18 жовтня не була на роботі
19 жовтня не була на роботі
20 жовтня була на кукурудзі
21 жовтня була на роботі
22 жовтня була на роботі
23 жовтня була на роботі
24 жовтня була на роботі
25 жовтня була на роботі
26 жовтня не була
27 жовтня не була
28 жовтня не була
29 жовтня не була
30 жовтня була чистили кукурудзу
31 жовтня була кукурудзу
1 листопада була чистили кукурудзу
2 листопада не була
3 листопада була
4 листопада була
5 листопада не була
6 листопада не була
7 листопада не була
8 листопада не була
9 листопада не була
10 листопада була на роботі
11 листопада була на роботі
12 листопада була на роботі
13 листопада була на роботі
14 листопада була на роботі
15 листопада була на роботі
16 листопада не була
17 листопада була на роботі
проте всіх як проковтнув, ні одна людина не осталася; ще то Марина і злякалася, розтривожилась "нехай воно тобі, Явдохо, сказиться, аж серце вилітає"; і засміялася; "чого ти смієшся" питає Явдоха; "ой, що я згадала; як до нас привезли перший раз кіно і вивісили афішу на те кіно, — знаєш, все село покотило в той клуб хвилею, всі лавки позасідали, а кому не було де, то поставали попід стінами, і на проході, знаєш, забито; було того люду, і старі і малі, як тільки не повтискалися; почали пускати кіно; то тільки букви викидає; хто вміє читати, то читає, а хто не вміє, то слухають; і от показався десь здалека маленький оцей паровоз, що нас везе, і все підходить ближче, ближче, і стає вже зовсім близько, то щоб ти побачила, як передні люди почали вищати, кричати і тікати, на голови летіли, і падали, то що було сміха, животи надривали задні; а поки оглянулися, то його і не стало; хто зна, куди він і поїхав; оце я подивилася та й згадала", і сидять дві сестри, Явдоха і Марина, і зо сміху в їх аж сльози летять, а хто чув їхню розмову, то мимоволі розсміявся й собі; "ти знаєш, Явдохо, що я ще одчибучила, — як насипали насипи на наших сінокосах; думаєш, я не ходила просити, що ж ви робите? це ж сіножатки; то з мене почали сміятися; "тьотка, потіше, будеш кататься", — оце ж, бачиш, і довелося покататися до самого Києва, а Явдоха сміється "от тобі й сіножатка"; "а я тепер частіше буду до тебе їздити в Київ, хоч надивлюся на Київ, який він, та як люди живуть і які вони; покажеш мені ті вітрини, в які Олька видивлялася, що вона така гарна і ніхто не посватав"; сміються сестри, такі веселі та раді; "що я раніше не могла вирватися з теї хати та відірватися од того пекла, а тепер мені так добре; заробимо собі з Максимом; він на тракторі добре заробляє, та й я тоже зароблю, і з нас вистачає; і не думаю про ті коні, одна то хоч нічого була кобилка, а що гніда, то одні кості, страшно було з хліва вигнати, от упаде; добре буде жити при новій владі"; сміється Явдоха "це ж тобі не до пана ходити за десять копійок у день; тобі то мало дісталося, ти ж менша, а мені то діставалося; старшому в сім'ї завжди діставалося саме більше; кодло наше Гендзюрівське он яке, було на кого робити, поки попідростали" (...нелегко жилося гендзюрівським удовам. Як не є, а по троє, по четверо дітей, без батька, хоч при яких умовах, все-таки тяжко. Не вийшла заміж і Ліксандра, і Олька після Гришки не знайшла нікого. Чогось наша і Ганна затужила. "Микола мій став нікудишній. Шкандибає на тих ногах. Коли й дві палиці бере в руки, а від роботи не можна відбити. Піде на радгосп, каже, подивлюся. А сам аж на полі опиниться, клевер в копицях сторожує.
Прошу і сварюся, а нічого не послухає, любить дуже, щоб гроші були. А не дай Бог, щоб копійку куди стратити, — Боже борони. На старість такий скупердяга став, на мило не видереш. Попросиналися в неділю рано, так гарно, сонечко так червоно зійшло, роса ще не спала, виблискувала срібними кора-ликами. Пройшла я до воріт боса, зробила зелену свіжу пахнючу доріжку за собою, постояла і вернулася, — чогось неспокійно на душі. Женю, чогось нема батька довго? вже й пора. Женя каже, поглядіть малого, а я побіжу на радгосп. То й біжи. Нема довгенько і Жені. Ганна занепокоєна, ходить од воріт до хати, від хати до воріт, та все заглядає на дорогу. Сталася якась біда, чує моє серце. Біжить Женя, не показує, що заплакана, кричить..."), —
у Гендзюрівській сім'ї не тільки було багато дочок; в їх ще було і два сини; один Кость, це був старший син; був бідний, сімейний, троє дітей, один синочок, як говорили, нагуляний, глухонімуватий; він говорив "ходива", "ти сама не знава, що ти писава"; Кость його не дуже долюблював, бо знав, що це не його дитина, але ніколи не ображав; нехай, каже, росте, світ великий, а жінка Степка така собі була молодичка, невеличка, але вміла до Костя так підійти, що він ніколи на неї не крикнув; все говорив "Степка моя хазяйка, подивись, як у хаті, так і коло хати"; а що вже квіток коло хати, зайдеш, як у рай, але проси, хоч умри, не дасть жодної квіточки; ото скаже, як відрубає "насади"; Кость у колгосп не пішов, бо він був гарний тесля; сокиру за пояс, і пішов по селах будувати; таке вже було його покликання; сам був здоровий, рудуватий, вуса рясні, очі сірі, великі, а зуби рівні-рівні та білі; добрий був, дітей любив, і всі його
18 листопада була на роботі
19 листопада не була
20 листопада була на роботі
21 листопада була на роботі
22 листопада була на роботі
24 листопада була на роботі
25 листопада була на роботі
26 листопада була
27 листопада була
28 листопада була
29 листопада була
1 грудня була
2 грудня була
1970
6 січня Святий вечір
9 січня Володі день
народження
24 березня померла
Наташа Мелащина
29 жовтня дощ ...дві
пляшки пива
1970
6(24) січня похмуро грязюка 7(25) січня велика грязюка Різдво туман мряка 8(26) січня туман хмарно о третій годині трохи випогодилося 9 січня мороз 18(5) січня дощ 19(6) січня Хрещення а ранком замерзало вночі дощ 8(26) лютого Дубовол у Вери свайба 15(2) лютого Стрітення Шкарупа розписався дощ 8(23) березня холодний похмурий день
сестри любили; правда, він нікому не докучав, у гості до сестрів ходив мало, бо кожній потрібно було щось допомогти; менша сестра Марина Костя любила, казала "він бідний"; але Кость і Марину любив за те, що вона була найлучча за всіх сестер; Марина й справді була добра і гарна; вона у неділю одягала синю спідницю, довгу, аж по землі тягнеться, і чорну блузку з мереживом на рукавах, ще й атласна кокетка, а потім чіпляла десять разків червоних намист, а на кожній низочці блискуче колечко посередині, і ходила в неділю або яке свято до церкви; то на неї всі дивилися; бо це ж вона вдова; заміж ще не виходила; її донька завжди хтіла того намиста, але мати скаже "ти ще мала, загубиш"; Яринці так хотілося швидше вирости, щоб поносити намиста; та бідолашній дитині так і не вдалося поносити; тоді був такий час, ходило багато циганів; вони ж, як і годиться, ворожили, міняли, а то й крали; то не минули й хату Маринину, аж трьох їх прийшло, та ще з дітьми; і як почали, кляті, ворожити та приговорювати; ворожили — ворожили, поки намисто не виворожили; правда, дали замість нього чорну хустку шерстяну; Марина наче була й рада, а потім як обдумалася, то плакала й плакала, та приказувала "а в мене ж дівчинка росте, що ж я наробила, я ж їй і разу не дала поносити, потішитися; а де вони, прокляті, на мою голову видерлися"; Марина жила близько церкви, і батюшка теж по сусідству; раз увечері вже сонечко на заході, вечір теплий, ледь-ледь синів туман, наче дощ, комарі стовпом грали над землею; Марина промовила з досадою "мабуть, буде дощ"; коли ж підходить і батюшка до гурту, довго й не думав, заговорив "а чого це Маринка сьогодні була в церкві без намиста?"; Марина подумала та й сказала "по намисті, батюшко"; вже десь був двадцять четвертий чи двадцять п'ятий рік, так десь надвечір, але мороз ще пік по-зимовому; заходить Кость до Марини; сестра, як годиться, вгостила, чим мала; Кость поїв, подякував; встав та й каже "дай мені, Марино, щось на шию, а то поки зайду"; "а куди ж ти йдеш, уже скоро вечір"; "та у Вербів звести хату покликали мене туди"; "та зимою хату будувати" промимрила Марина "що ж я тобі дам на ту шию"; "та дай якусь тряпину"; Марина зняла із жердки чорну хустку, згорнула вдвоє і тихо сказала "на ось"; Кость обмотав гарно шию, подивився на сестру, та тільки подумав "може й шкода, але що ж"; "піду, бувай здорова"; вже й сонечко пригріло, сніжок почав розтавати, а Костя все немає; Степка прийде, побалакає; Кость навіть на неділю не приходив, грошей так треба, а йому хоч би що; перекидаються словами, а на думці щось не те; серце щось чує, та