випалювала, а хай би не ховала бандерівцям збіжжя, харчі та всяке цінне рухоме майно; а вона в колгоспі й дня не робила, а в сільраді підмести ні разу не хтіла; нема вам духових музик, і везуть вас повз церкву, а батюшка одвертається, бо ікони збирали з пограбованих хатів, а до церкви стежки не знали; а ночую приперли дитину од дівки-семилітки, куми стали подавать ту дитину батюшці, а вона замісто дитини очутилася свічкою, то батюшка в сказ: я свічок не хрещу, а принесіть мені дитину; а на вашу торбину зиркнув, що нічого такого не подаєте, та й буркнув: а цеї баби тут треба, як торішнього снігу. Же ж вам знов сміх: як це вдруге несете мене до церкви, а я в батюшчиних руках на щуку перекинувся, та й знов гайда додоми, а вдома я знов дитина; та й за третім разом несете, а я цим разом зробився хлібом, то батюшка подивився, ну та й хай буде, хліб святий, його не гріх перехрестити. А як мене похрестили, то я враз хлопчиком зробився, та й що вам кажу, а ну-ну: щастя ваше, що догадалися мене хлібом перехрестити, бо якби перехрестили свічкою, то був би страшенний мор, а якби перехрестили щукою, так був би страшенний голод, а раз хлібом перехрестили мене, то ждіть страшенного урожаю. Кажіть-кажіть, що то люди повидумували, бо ждали і моровиці, і голоду, а перед тим урожаю великого; а кажіть, що то на фабриках видумали якусь моду на крам, та й того так, — я вам і так повірю".
"А де б то хто тамечки родився, а ким таким удався, що його перехрестити, як хоч, та вгадай, яка ще лиховина уїсться в цей світ, — несуть тобі щуку, свічку, а й хліб, то хай буде щука, і свічка, і хліб; нема вгадання ані на голод, ні на урожай силенний. Світ обзивається не тими голосами, не там, де б ти хтів
11(29) квітня ясний теплий картоплю садила
13(31) квітня
гарячий
14(1) квітня
похмурий
15(2) квітня вітер
18(5) квітня
хмарно вітер
19(6) квітня дощ
25(12) квітня
сонце тепло
30(17) квітня Пасха
сонячно
1(18) травня
сонце тепло
2(19) травня до обіду
гарна погода а після
обіду вітер холодно
3(20) травня до обіду
похмуро і холодно а
після обіду сонце
тепло
5(22) травня покропив дощик і грім перший 6(23) травня Григорія
7(24) травня гарний теплий ясний 8(25) травня зранку ясно надвечір хмарно 170 Щербаченко 9(26) травня гарний теплий 10(27) травня гаряче а ввечері холодно і вітер
11(28) травня вітер 12(29) травня дужий вітер холодно 14(1) травня два тижні після Пасхи 17(4) травня вітри корова по... 21(8) травня три тижні після Пасхи 22(9) травня свято Миколи
23(10) травня дощ гарний
притулитися хоч краєм душі. Ти думав, їм грошей тра, де що позакопуване, нічийне, — а то їм тра знаку грошей, знаття, що є гроші, їм тра набутися смаку знаття усього позаховуваного й їм ненале-жаного; страчено навпослідок, що є багато, що мало. Ти хтів зна-хуром бути й людям такий лік дарувати, хтів рибою обгодувати пів світу, пів села, та й нагодував; а ще перед тим хліба їм наурочив багацько, та й мали хліб, але смаку не знали на хліб, — такий піст, одколи світу, що постують, а за стіни тримаються; та й думай, кого тобі шкодувати, чи світу цього, чи люду. Отворено двері церков, та йди признавайся, який ти винуватий, — а нема прикмету винуватості, а й до церкви страх уступити; то колись кріпацтво одміняли й різками примушували брати землю, а на тобі й волю, і віру задар-мо, — не хтять волі й віри. Ти такий вслухняний чоловічок, що й похорон зладнаєш, і владу закличеш, і батюшку впросиш; а я тако вигребуся з могилки, бо мені життя не тра, а цікаво знати, бо ти такий мудрий, що бабу спровадиш, а десь по тих сховках синонця мого налапаєш, та й будете десять літ поминати бабу, — тепер таке повелося, що не так той похорон, не те поминання, як саме поминання; з буфету вам вилазу не буде. Твій дідуньо знав лік од усякої болещі — що худобина, що людина; стежка аж біла од витопту до крайньої з-перед лісу хатини на хутірці; а чума вкралася, то він рік потому причинний ходив, та прощення просив у живих, та все показував на ті хати, де ні їдна душа не померла, бо ті хрести крали на цвинтарі та палили, а тим вугльом призьби собі обциркльо-вували, та й так живі осталися. Руки здойме скраю села, чутно аж з-під лісу до шляху, — потомечки, каже, буде таких о много, що не тіки хрестами ратуватися будуть, а й мертвих викопуватимуть для ліку. Твій дідуньо стукав у кожде яке не є вікно та допитувався живих, та вимолював собі право на смерть, то пів права він собі випрохав, а ще пів права нігде не знаходив, — бо поратовані од усякої хорості поперед тим не були поратовані вже од цієї хвороби; бо він ліку не склав на скіко тамечки поратованих опередьраньш та скіко непоратованих типір; то він плутав хатами, селами, де те місце злочину, неназиване аніяк, аніким, анічим, а знаходив місце впісля злочину, а місце йому не значилося місцем смерті, а ще всі болещі та мертві не були поховані та забуті, то він мусив так перебути, а де в ярку чи долині заскочить кого живих, то такою голою бідою вигулькував: їхали чоловік та жінка на ярмарок якоїсь госені, бачать, з долини біжить якесь, кричить чекайте; вони поставали та й бачать, якесь голе, питає їх, куди їдуть, — на ярмарок, що везете, —
пацятко, — питає, що вони думають за ту пацю взяти, — а ми знаємо, що, — аби заправили, каже, стіки й стіки, а як вам будуть давати, то щоб брали, а більш не брали, й аби мені що купили; приїхали вони до міста, прийшов купець, стіки взяли, а жінка питає, що ж ми тому голому купимо, — блюзку та ) й штани! — купили, що нарадили; приїжджають в ту саму долину, бачать, біжить голий; каже, що взяли, — та те, що ви казали, — а що мені купили, — блюзку та й штани, — е, каже, я того не хочу; каже, ще цей місяць — так той голий каже — така буде талапавка, а потому буде мороз, потому як возьме, то буде тримати, то будуть люди мерти, я так мушу ходити! — та й побігло в долину назад. А ти в тих бабів дошуковуєшся розуму, а вони поза розум вийшли та й хтять такого світу, що й не знати такого світу; а ти в цих молодиць визируєш втіхи якої, а гинші молодиці навідують тебе в сні; шукаєш бідного та нечвидного, а їх в помку не знати; тобі тра злодія, а вже усі злодії; тобі татові речі в науку, а вже ж мудрість розтеклася, як слина по воді; добренний світ — де не стань, що не возьми, — вішніх мерців ряднами тягати, а Божого мерлеця на поратунок свій визируй, — отаковилося безчасся, — коли гине більше, аніж з Божої потреби, захланюється святість помирального ритуалу, коли покинутому колоскові назначено стати прокляттям, а не рибою й хлібом, і страчається смак до їжі; коли — нема знаття, що багато, що мало, що темне, а що видне, що холодне, що тепле; коли — сам космос пригортається до загноб-леної людини і з-усиль дарує часину для сінокосу; коли — кротові нори, цього демона розбурханих стихій, зрешечують землю, аж вглибаєш по коліна; коли — людські свари постають на божевільне волання; коли —