6(23) грудня
0 дванадцятій вияснилось
7(24) грудня свято Катерини вияснилося з години дня 9(26) грудня прийшли дівчата на квартиру 13(30) грудня Андрія 14(1) грудня мороз маленький і хмарно ввечері сонце 15(2) грудня мороз
1 ясно з колгоспу ... пол...
26(13) грудня похмуро після дванадцятої вияснилось
1966
2 січня ракова шийка зацвіла зранку мороз сонце і тепло
3 січня ракова шийка сніг розтав
4 січня хмарно ввечері дощ
5 січня дощ
6 січня дощ ввечері
7 січня Різдво в обід вияснилось
і сніжок був
8 січня пролітав сніг
9 січня похмуро і сніг йшов 13(31) січня туман 14(1) січня дощ Новий рік
16(3) січня мороз о першій дня сонце вияснилося і скоро похмарило 19(6) січня дощ 20(7) січня Мотька Шомчиха о сьомій вечора вмерла 22(9) січня хоронили Мотьку після другої вияснилось
немовля перекидає, а цим аби хоч трохи пожити. Ведуть її в якусь не ту вуличку, що їй треба, чиї це такі обоє, що й не скажеш, хлопчики чи дівчатка. Покидають біля якогось перелазу, і вже ж їх не видко. Що за лиха година: знов вона біля свеї хати, от тільки на горбі такому, що город у долину лягає, і там раєм таким стає. Чекано, чого це Прокопчука Гандрея Сергій вибачався, — сідайте в цю хату, бабо; а вона хіба свеї не має, що мусить чужі стіни зогрівати. Там десь татова бібліотека закопана, та й мусить глядіти. А що ж. Як цим стане відомо, то вони бабу бігом на висілки, та й рити давай. Е-ге, не діждете. Вам розуму всеїднак не доточиться, що не давай. Перебабрають тільки. Хай краще в землі, як тут по листочках розтягуватимуть, ще й з допитом до тебе — а бач, бач. А ти думав що. Одної чутки досить, щоб ворога собі придбати. Горбатенька оно як подивилася, ще й плювалася вслід. Та чи мені твоя хата треба, людино ти лиха. Помирає Окраїнчиха, та й двоє господарів на цю хату, старий і ця, що жила з ними. Горбатенька перейшла на бригаду, там якійсь калікуватій жінці їсти варить, а Окраїнець вивісив оголошення "продається хата". Горбата зірвала, ну й суд мав бути. Приїхали переміряти, оцінили в три тисячі, наполам їй і йому. Так і стоїть хата. Той край геть сів. Це хто вселися, зразу грубу перекидай. Так-так, осьо займе, й чорта викуриш, — ото заживе на дві хати. Сергіяка завіз брикету: бабунь, їдьмо подивитеся, де будете жити. Нащось вона здалася їм, стара баба. Ото світ вдурів: зійшовся на старих бабах і старих цих хатах, ладу не наведе ніяк. Пожди-но ти, а хіба то Сергій був, що Гандрея Прокопчука син, що Окраїнець їм дав хату наглядати. А не Степан Кенда, не той Бурлака, що гупає колесом об її перелаз, як спиняється мотоциклом. Тако руку у кирзовій рукавиці здойме та пальцем одділеним покивує: якісь позички їм в голові. А то ж так, сиджу на грошах, та й ще сидітиму. Засіла хату жидівську, та й докопайся, аж заким я жива. Заталагунив їх німець, і десь під Вертикиївкою покоцали, а хлопці з дівчатами закралися ровом, та й бачили, так пла-а-акали. Канарський казав "а хто типір Одарку гратиме, як Ханки нема". То я тепер хадзяйка в жидівській хаті, піч палю, толюю гребеня замощую, щоб дощ мені не всівався та коржів не валив зі стелі. А хто ж то мій ворог: чи ті, що глиниськом угрібаються та за п'яти хапають, а чи ті, хто зизо на хатнисько моє зазіхають, — їдним тра татової бібліотеки, другим грошей жидівських. Го-о, я тепер багата, така багата, що ой. Живу на дві хаті, а жадна не моя. То голова опікунів надсилає, та й мусиш підставляти дрюка з сіней, щоб не
влізли; вони мені на порозі ставлять слоїк молока, щоб воно біліло на увесь куток. У двері не вступлять, то в шибку шкребуться: бабо, вам тра в лікарню. А певне, вдуріла баба, й собі впроти шибки згинається очима навиворіт, — вже тобі і підвода, і самоскид готові під ворітьми рушати. Міліція, санітари, влада, — та скіки вас тамечки! Перевдяглася дідом чи яким чортом, з комори лазом, де за німця тримала поросятко, у льошок вигребеться, та й шукайте. Цим дітлашкам аж очі на потилиці — що це суне таке селом. Познаки їй такі впослід себе дають; то листочка калинового нахромляють на колюка, де низенько акацієве гіллячко, то камінчика на стовпчику вгледить, де які порозчинювані ворота, — жди, що танки погребуться навпе-реріз. От тобі й порятунок з цими шибениками, такими поводирями, — вступаєш у захисток найостаннішого прихистку: тинок, обплутаний малиновим гудинням, горіх та шовковиця прикликають ступити ще й далі, якось аж затуляють полушплені при землі стіни: то ще не хата, не та оселя. Розмикані двері приманюють сутінками порохнявими — чи то вже яка хороба піч та лежанку розгребла; слід од ікони ще з сіней такий виднючий. Вкрадаєшся буцім на дух якийсь, сморід, — пурхнуло щось у вибиту шибку; і заживай після страху знанова спізнані стіни, мисника, скриню з посунутою лядою, ліжко з розплесканими подертими куфайками, і приступайся до одволожілого закутня поза лежанкою, до цеї паручкої калюжки: вже хтось був. Начепить ще й цього замочка, і ціхо будь. Трохи світу цього давнішнього примкнеш, та й ступай у світ замиканий і незамиканий. Од кого ж ти що заховаєш, — комусь тра пройти цею хатою, десь таке щось мати, щоб душею покинутою проталагунити навпростець.
24(11) січня Ліда родила о першій дня 26(13) січня хмарно 27(14) січня дощ крапотів 29(16) січня похмуро пів на п'яту вияснилось сонце 30(17) січня вияснилось
0 першій дня 3(21) лютого ясний
1 мороз сильний 4(22) лютого сніг йшов цілий день 5(23) лютого мороз міцний сонячно 6(24) лютого хмарний і теплий
і сонце годині
о четвертій
вияснилось у Марусі
Сашка Татаренка
було весілля
7(25) лютого ясний
теплий сніг розтає
8(26) лютого ясно
10(28) лютого
сніг йшов
12(30) лютого
туман цілий день
13(31) лютого
ясний день
15(2) лютого
до дванадцятої було
хмарно а після
дванадцятої
вияснилось
а на вечір захмарило
16(3) лютого
похмуро
17(4) лютого
похмуро
18(5) лютого
похмуро і тепло і дощ
крапав
19(6) лютого
похмуро і тепло і дощ
крапав
20(7) лютого
вияснилось і похмуро
Таке тирло десь мати, таке щось щоб нічиє, і не людське, і не Господнє, та й на тобі сторожівство на те нічиє. То це ти такий попасич чужих слідів, чужі прикмети позоставлювані примикаєш, — вертайся і раз, і вдруге, і втретє замочка цього посмикати: аніяк віри нема, що замикано. Другий такий тобі Січкар, що й од хати вертається замочка посмикати на майстерні; і сну тобі не буде, бо одне знаття: всеїднак незамикано. Та з якої дороги тобі вертання буде, — а не знати дороги, а сну не зазнати, аби схоплятися з переляку; світ оно який мудрий: то дітьми тебе заворожить, то мотоциклами та машинами памороки заб'є. Тако-о-ого світу, тако-о-ого всього, що ов. І не вийти з цього двору-райочку, та й назад уступу не буде: замикано. Цим-го дітям забавка водити десь бабою дурнуватою, та й покинути десь, а самі вдома! Гукнула б на півсвіта, та імено не згадає. Пождіть-но, пождіть, ще ви в баби попросите. Але чого це вона цього Степана злякалася, цього Кенду, чи це Бурлака був; тамо аж у вуличці глибокій гукав, щоб сідала, він вивезе аж до школи. Гі-і, та й знатиме, чиї це такі шкодливі водили її, а жадного знаку на вертання не лишили. Бабо, дайте рубля, то вивезу, — вивезе десь на оборот світа та й скине в яру. Так допомкуються тих грошей, ніяк собі віри не складуть; ці баби на ввесь світ багачки, мають собі на похорон, а більше не тра. Та ці гроші їм здоровецькіші, як усі світові гроші. Бо ці гроші видко на увесь світ, а ті поховані так, що й знаку не знати, — а вони на ці видкі гроші зазіхи мають, а вони в землі палюгами залізяними штрикають, і сниться їм дзенькіт об скрині обкуті. Предки скарбів надбали та й позакопували, — вони знаходять бляшанки з усякими планами, і бульдозери заганяють в землі прорви робити, — то цим треба на пляшку, а комусь то геть всенькі гроші. Цей возьме, то хоч до яру одтарабанить на вічний спочинок, а тим смерті твеї не треба, їм треба потроху забрати та й бачити, який ти жебрак, — вони ще хочуть мати мудрість із твого жебрацтва. Вони такий клопіт мають: ті приходять новий лад встановляти, а тим часом по замуляних рівчаках, що колись аж такими морями були, такі кораблі плавали, скарби вишуковують та й ладу не наведуть, і скарбів не познаходять. Ще одиц розум каже, я мудріший, я буду правив, та й посліднє оддай задля права хоч причинуватим добути якогось віка. А цих мудрих уже й не вистарчає на тебе їдну, вони вже не годні за твею душею впольовувати. Та й так хіба не буде — й мудрість чиясь комусь одригнеться, вжахнеться хтось наслідків мудрості своєї, бо й тобі туто жити, а де ж ти дінешся, у якій кам'яниці сховаєшся, будь і ти божевільний.