Але цей прикрий випадок помітили вже офіцери і під'їхали до княжни.
— Що трапилось? — гукнув один із них на воронім коні, спрямовуючи його просто на Прокопа.
Прокоп, побачивши над собою кінську голову, щосили схопив її за вудила і шарпнув убік. Кінь заіржав від болю і зіп'явся, танцюючи на задніх ногах, а офіцер полетів у обійми незворушного Гольца. Дві шаблі заблищали на сонці, але княжна відтиснула офіцерів своїм конем.
— Облиште, — сказала вона, — це мій гість! — Тоді кинула на Прокопа похмурий погляд і додала: — Тим більше — він боїться коней. Познайомтесь: лейтенант Ролауф. Інженер Прокоп. Князь Сувальський. Фон Граун. Інцидент вичерпано, так? Ролауф, сідайте, поїдемо. А кінь до ваших послуг; не забувайте, що ви тут гість. До побачення! — нагай свиснув у повітрі, Вихор крутнувся, знявши куряву, і кавалькада зникла за поворотом.
Лише Ролауф, гарцюючи навколо Прокопа, палив його лютим поглядом, заїкаючись від гніву:
— Радий познайомитись, добродію!
Прокоп обернувся на підборах, пішов до свого помешкання і замкнувся.
Години через дві він послав Пауля до комендатури з якимсь листом. У відповідь на це негайно прибіг до нього Карсон із похмуро наморщеним лобом. Владним рухом відігнав геть Гольца, що спокійно куняв на стільці перед дверима, і ввійшов до кімнати.
Гольц сів тоді перед замком і закурив люльку. Всередині зчинився страшенний галас, але це його зовсім не обходило. Люлька забилась, і він розкрутивші й уміло прочистив стеблинкою. З "елегантного помешкання" долинало гарчання двох тигрів, що вп'ялися один в одного зубами. Один ревів, а другий сопів. Загуркотіли, падаючи, якісь меблі, і стало тихо; потім знову розітнувся жахливий крик Прокопа. Стали збігатись садівники, але Гольц прогнав їх, махнувши рукою, і почав дмухати в цибух. Галас нагорі зростав, обидва тигри гарчали й кидались один на одного з чимраз більшим шаленством. Пауль вибіг із замку блідий, як стіна, і звів перелякані очі до неба. В цю мить проїжджала мимо княжна зі своїм почтом. Почувши страшний галас в одведеному для гостей крилі замку, вона нервово посміхнулась і зовсім надаремне хляснула нагаєм свого коня. Потім крик трохи стих. Чутно було погрози Прокопа і гупання кулаком по столу. Його перебивав різкий голос, що також погрожував і наказував. Прокоп гаряче протестував, але той голос відповідав тихо й рішуче.
— Яким правом? — кричав Прокоп.
Владний голос щось пояснював з тихою, погрозливою твердістю.
— Але тоді, розумієте, тоді всі вилетите в повітря, — загорлав Прокоп, і галас розпочався знову з такою силою, що Гольц сховав нараз люльку в кишеню і побіг до замку. Але знову усе стихло, і лише різкий владний голос відрубував фрази; у відповідь чулося грізне бурчання. Здавалося, там диктують умови перемир'я. Ще двічі почувся дикий рев Прокопа, але різкий голос уже не підносився; мабуть, домігся свого.
Години через півтори Карсон вилетів від Прокопа, посинілий, спітнілий, похмурий, і побіг до покоїв княжни. Хвилин через десять Пауль, тремтячи від шаноби, доповів Прокопові, який гриз собі губи й пальці в своїй кімнаті:
— Її світлість...
Увійшла княжна в вечірньому убранні, попелясто-бліда, з гнівно зведеними бровами. Прокоп ступив їй назустріч і, здавалось, хотів щось сказати. Але княжна стримала його рухом руки — жестом, повним пихи й протесту, і промовила здушеним голосом:
— Я прийшла.до вас, добродію... просити пробачення за той випадок. Я не думала вас ударити. Незмірно жалкую...
Прокоп почервонів і знову хотів щось сказати, але вона мовила далі:
— Поручик Ролауф сьогодні поїде. Князь просить, щоб ви коли-небудь завітали на обід до нас. Забудьте про цю пригоду. До побачення! — І швидко подала йому руку.
Прокоп ледве торкнувся її пальців. Вони були дуже холодні, ніби мертві.
XXVII
Після сварки з Карсоном атмосфера ніби трохи очистилась. Хоча Прокоп і оголосив, що при першій нагоді втече, проте дав слово честі, що до тої пори стримуватиметься від усяких насильств і погроз. Зате відстань між ним і Гольцом збільшили до п'ятнадцяти кроків, і Прокопові було дозволено в його супроводі вільно ходити в радіусі чотирьох кілометрів з сьомої години ранку до сьомої години вечора, спати в лабораторії, обідати, де забажає.
Проте Карсон поселив йому прямо в лабораторію жінку з двома дітьми, вдову по робітникові, забитому під час вибуху кракатиту, для певної моральної гарантії проти будь-яких, так би мовити, необережностей. Крім того, йому призначено було велику платню золотом і дано волю працювати чи розважатись, як йому до вподоби.
Перші два тижні після укладення тієї угоди Прокоп був зайнятий тим, що старанно вивчав місцевість у радіусі цих чотирьох кілометрів щодо можливостей втечі. Ці можливості були дуже погані, коли взяти до уваги чудово організовану охорону. Прокоп придумав кілька способів убити Гольца, та, на нещастя, довідався, що цей сухий і витривалий чолов'яга утримує п'ятеро дітей і, крім того, матір та кульгаву сестру; до того ж він уже відсидів три роки за вбивство. Такі обставини не були занадто підбадьорливими.
Трохи втішало Прокопа те, що його палко і віддано полюбив ПаулЬї дворецький на пенсії, щасливий, що тепер має кому служити, бо старенького дуже, мучило, що його визнано занадто повільним, щоб слугувати при княжній трапезі. Прокоп інколи впадав у розпач від шанобливої і надокучливої уваги Пауля. Дуже прихильно ставився до Прокопа і доктор Крафт, Егонів вихователь, рудий, як лис, і дуже нещасливий у житті. Він був надзвичайно освічений, трохи теософ і найхимерніший ідеаліст, якого лише можна уявити. До Прокопа він наближався з острахом і захоплювався ним безмежно, бо вважав його принаймні за генія. Справді, він давно знав Прокопові спеціальні статті і на їхній основі по-теософічному тлумачив найнижче коло, тобто, простіше кажучи, поняття матерії. До того ж він ще був пацифістом, нудним, як і всі люди з занадто благородними поглядами.
Прокопові нарешті набридло безцільно тинятися понад охоронною зоною, і він усе частіше вертався до лабораторії працювати. Він вивчав свої давні нотатки і заповнював прогалини. Винайшов, а потім знову знищив довгий ряд вибухових речовин, що підтверджували його найсміливіші гіпотези. Вдень був майже щасливий, проте ввечері обминав людей і сумував під спокійним наглядом Гольца, дивлячись на небо, на зорі, на далекий обрій.