— Що це все означає? — лютився Прокоп у коридорі, хапаючи Карсона за плече, — кажіть мені зараз, бо...
Карсон розреготався і вислизнув від нього, пустотливий, як хлопчисько.
— Бо що? Ну, кажіть, — сміявся він, підскакуючи, мов м'яч. — Коли впіймаєте мене, скажу все, слово честі.
— Блазень! — визвірився Прокоп і пустився за ним.
Карсон, сміючись, летів по сходах і вислизнув біля залізних лицарів до парку; там він викидав усякі штуки, явно глузуючи з Прокопа.
— То що? — кричав. — Що ви зробите?
— Відлупцюю! — засопів Прокоп, кидаючись на нього всім тілом.
Карсон вищав з радості, петляючи по траві, як заєць.
— Швидше! — кричав, — я тут! — І знов вислизав Прокопові з-під рук і кукав до нього з-за дерева.
Прокоп мовчки ганявся за ним із стиснутими кулаками, грізний, наче Аякс. Він уже геть задихався, коли раптом угледів, що з палацових сходів стежить за ними смуглява амазонка. Він до смерті засоромився і якось злякано зупинився.
Карсон одразу споважнів, підійшов до нього, засунувши руки в кишені, і мовив по-приятельському:
— Мало вправляєтесь. Вам треба більше рухатись. Привчайте серце. Так. А! — вигукнув він радісно. — Наша повелителька, хо-хо! Дочка старого, — додав він тихше. — Княжна Віллє, себто Вільгельміна-Аделаїда-Мод і так далі. Цікава дівчина, двадцять вісім років, чудова вершниця. Треба вас познайомити, — промовив він голосніше і потяг його до дівчини, незважаючи на його опір. — Найясніша княжно, — гукнув ще віддалік, — ось вам, певною мірою проти його волі, рекомендую нашого гостя. Інженер Прокоп. Страшенно лютий чоловік. Хоче мене вбити.
— Добридень, — сказала княжна і, обернувшись до Карсона, додала: — Знаєте, в мого Вихора бабки припухли.
— Не може бути! — жахнувся Карсон. — Бідна княжна!
— Ви граєте в теніс?
Прокоп спохмурнів і навіть не зрозумів, що це до нього звертаються.
— Не грає, — відповів за Прокопа Карсон, штурхнувши його під ребра. — Вам треба навчитись грати. Княжна програла Сюзанні Ленглен тільки один сет, еге ж?
— Бо я грала проти сонця, — мовила княжна трохи невдоволено. — В що ви граєте?
І знову Прокоп не зрозумів, що звертаються до нього.
— Пан інженер — вчений, — зацокотів Карсон. — Він відкрив атомні вибухи й подібні речі. Великого розуму чоловік, серйозно. Ми проти нього кухарчуки, здатні хіба картоплю чистити. А ось він, — Карсон з подиву свиснув, — просто чарівник. Якщо хочете, добуде вам з вісмуту водень. Ось як!
Сірі очі крізь щілинки повік глянули на Прокопа, що стояв збентежений і кипів люттю на Карсона.
— Дуже цікаво, — мовила княжна, дивлячись уже кудись інде. — Скажіть йому, хай мене трохи навчить цього при нагоді. А тепер — до побачення опівдні, так?
Прокоп майже своєчасно вклонився, і Карсон повів його до парку.
— Порода, — похвалив її Карсон. — У цій жінці відчувається порода. Горда, еге ж? Стривайте, пізнаєте її ближче.
Прокоп зупинився.
— Слухайте, Карсоне, не плещіть казна-чого, я ні з ким не маю бажання ближче знайомитись. Сьогодні або завтра я від'їжджаю, розумієте?
А Карсон гриз якусь стеблинку, ніби й не до нього мова.
— Шкода, — промовив він, — тут дуже гарно. Ну, що ж удієш...
— Скажіть мені нарешті де Томеш?
— Скажу, як будете від'їздити. А як вам сподобався старий?
— Що мені до нього? — промовив Прокоп.
— Та звісно. Антикварний тип, для параду. Та, на жаль, його кожного тижня паралізує. Зате Віллє — чарівна дівчина. Тут є також Егон, хлопчина вісімнадцяти років. Обоє сироти. Потім гості, якийсь кузен — принц Сувальський, всілякі офіцери, Ролауф, фон Граун, знаєте, з жокей-клубу, доктор Крафт, вихователь та інші. Сьогодні ввечері ви повинні прийти до нас. Товариська вечірка, жодного аристократа, самі інженери і таке інше, знаєте... Ось там, у моїй віллі, на вашу честь.
— Карсоне, — суворо сказав Прокоп, — я хочу серйозно з вами поговорити, перше ніж поїду.
— А куди квапитись? Відпочиньте поки що. Ну, я поспішаю. Можете робити, що забажаєте. Ніяких церемоній. Хочете скупатись — он там ставок. Нічого, нічого, про це — згодом. Робіть, що вам до вподоби. Ось що.
І він пішов.
XXIV
Прокоп тинявся по парку, невдоволений з чогось, і позіхав, невиспаний. Він дивувався, чого, власне, від нього хочуть, і з нехіттю позирав на свої великі, ніби солдатські, черевики та витерті штани. Заглиблений у такі думки, мало не вийшов аж на середину тенісного корту, де княжна грала з двома панками в білих костюмах. Він квапливо обминув їх і пустився в той бік, де, як гадав, був кінець парку. Тут парк закінчувавсь якоюсь терасою: кам'яна балюстрада і прямовисний мур заввишки з дванадцять метрів. Звідси можна було милуватись сосновим бором; внизу походжав солдат з насадженим на гвинтівку багнетом.
Прокоп звернув у той бік, де парк положисто спускався вниз. Тут він побачив ставок з купальнями, але, переборовши бажання викупатись, увійшов до прегарного березового гайка. Там були тільки штахети. Хвіртка не була замкнута, і нею можна було вийти до бору. Він тихо дійшов по слизькій глиці аж на край лісу. Але тут — сто чортів! — побачив огорожу з колючого дроту заввишки метрів чотири. Чи міцний цей дріт? Він спробував обережно рукою й ногою, але зразу побачив, що за ним уважно слідкує солдат з багнетом по другий бік огорожі.
— От спека, — правда? — заговорив Прокоп до нього, аби затерти свій вчинок.
— Сюдою не можна, — сказав вартовий, і Прокоп, крутнувшись на підборах, пішов попід колючим дротом.
Старий бір перейшов у молодняк, а далі стояли якісь обори та хліви, як видно, скотний двір. Він зазирнув туди крізь огорожу, там зразу ж розлігся страшенний гавкіт, і добрий десяток догів, вовкодавів тощо кинувся до нього. Чотири пари недовірливих очей визирнули з чотирьох дверей. Прокоп на всяк випадок привітався і хотів був іти далі, але один із служби наздогнав його, сказав, що "туди не можна", — повів його назад, до хвіртки в березовому гаю.
Все це зіпсувало настрій Прокопові. "Карсон, мусить мені сказати, кудою тут вийти, — подумав він. — Я ж не канарка, щоб мене держати в клітці". Він обминув тенісний корт і попрямував до паркової доріжки, якою Карсон вів його нагору, до замку. Але враз перед ним з'явився, ніби з фільму, хлопець у пласкому береті й запитав, куди він має намір іти.