З м і й. Ха-ха-ха! Про сестру думаєш, а знайдеш тут зараз свою смерть. Я з твого серця крові наточу й нап'юся. Признавайся, хто ти є, бо зі мною може мірятися силою тільки Котигорошко. Та він іще молодий і живе так далеко, що сюди і ворон його кісток не занесе.
К о т и г о р о ш к о. Ворон кісток не занесе, а добрий молодець сам прийде.
З м і й. Хотів би я глянути на твою силу.
К о т и г о р о ш к о. Ти спершу покажи свою силу.
З м і й. Ось моя сила. (Бере в руки камінь). Сам бачиш,— камінь твердий, а дивися, що з нього зараз буде. (Здавив, посипався тільки порох).
К о т и г о р о ш к о. Е, це дурниці! Здави так, щоб з нього юшка потекла. (Здавлює камінь, біжить вода). Отак дави, отак-о!
З м і й. Ану, хто сильніше засвище? (Свиснув, аж з дерев листя посипалось). Послухаю тебе.
К о т и г о р о ш к о. Зажмурся, бо коли я свистітиму, то в тебе очі можуть на лоба повилазити.
Змій заплющує очі.
(Свистить і палицею б'є Змія). А що, Змію, чи добре свищу?
З м і й. Правду кажеш. Мало очі не повискакували. Ну, тепер бачу я, недарма ти нахвалявся. А перед тим як битись, я мушу знати, хто ти є.
К о т и г о р о ш к о. Я — Котигорошко.
Музика.
З м і й (придивляється). Котигорошко. Впізнав... (Відступає вражений, зводить руки догори, кричить). Ти світу сонця більше не побачиш!
К о т и г о р о ш к о. (перекидає перстень з лівої руки на праву, сміється). А що, Змію, не діють твої чари?
З м і й (знітившись). Може, будемо миритись?
К о т и г о р о ш к о. Ні, будемо битись!
З м і й. Ну, бий ти першим.
К о т и г о р о ш к о. Ні, бий ти першим!
Починається двобій.
З м і й (знесилившись). У тебе є батько?
К о т и г о р о ш к о (б'є його). Є!
З м і й. А воли в нього є?
К о т и г о р о ш к о (ще удар). Є!
З м і й. Він ними орав?
К о т и г о р о ш к о. (ще міцніший удар). Орав.
З м і й. А давав волам перепочити?
К о т и г о р о ш к о. (збиває Змія з ніг). Давав.
З м і й. Давай і ми перепочинемо.
К о т и г о р о ш к о. Давай!
З'являється 2-а сестра, одягнена під стару бабу.
2-а с е с т р а (тихо). Брате Змію, отруєну стрілу тобі даю. Убий його, убий!
К о т и г о р о ш к о. Хто вона? Хто оця жінка стара? А може, й не стара? Я зараз подивлюсь на неї.
2-а с е с т р а (здіймає хустку). Що, пізнаєш тепер? (Втікає).
Змій швидко витягає з торби лук і пускає стрілу. Котигорошко вчасно відхиляється.
Чути голос 2-ї сестри: "Брате... ти вбив мене... убив..."
К о т и г о р о ш к о. Вмирай, душогубко, вмирай!
З м і й (погрожуючи). Я тебе зі світу зведу!
Враз темніє. Шумлять дерева, падає листя. В небі пропливає чорна тінь Змія.
К о т и г о р о ш к о (кричить). Що, злякався? Втікаєш? Та знай, я і під землею тебе розшукаю... За кривду людську, за сестру мою Оленку помщуся!
Завіса
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Ліс. Галявина. В дуплі старого дерева горно. В освітленні горна в чорному шкіряному фартусі коваль Максим гострить меч. Він не помічає дітей, які, ховаючись між деревами, стежать за його роботою.
К о в а л ь (оглядає меч. Відчувається, що він дуже важкий). Ще нагострю його гарненько, та можна й віддати.
(Підходить до точильного каменя, зазирає в коритце). Еге, та тут ані краплиночки води. Доведеться йти до озера. (Взяв казанок, прикрив гіллям меч, пішов).
Вбігають з-за дерев діти.
1-й х л о п ч и к. А що я вам казав? Бачили? Самі тепер бачили, як він кував не серп і не рогач, а меч.
2-й х л о п ч и к. Давай глянемо на нього, поки коваля нема. (Вайлувате йде).
Його спиняє 1-й хлопчик.
1-й х л о п ч и к. Почекай. Нам треба когось послати, щоб вартував. (Вказує на хлопця). Ти серед нас найменший.
Х л о п ч и к. Мені теж хотілося б глянути на меч. (Невдоволений, виходить).
2-й х л о п ч и к. Ось я його в руки візьму, попробую, чи замашний. (Пробує підняти меч і не може). Еге, я думав, що він легенький, а він он який...
1-й х л о п ч и к. Ось зараз я попробую! (Хоче взяти).
Спритніший за нього 3-й хлопчик відпихає його геть.
3-й х л о п ч и к. Пусти мене, я дужчий... Я зараз навіть однією рукою підійму. (Пробує, але навіть не зрушив з місця).
Всі. Що, важкий? Не підіймеш?
— А хвалився: "однією рукою..."
— Не витрачай сили!
3-й х л о п ч и к (з запалом). От підійму! Зараз підійму! (Напружився, схопив, крім дерев'яної ручки, ще й залізо). Ой!
4-й х л о п ч и к. Що, обпікся? Він же тільки з вогню. Ану лиш дай мені.
2-й х л о п ч и к. Та дайте ж мені дотовпитись...
1-й х л о п ч и к. Ану, гуртом.
Пробують підняти — не можуть.
Всі. Важкий.
— Для кого ж він скував його?
— Хто ж може таким мечем воювати?
1-й х л о п ч й к. А ви хіба не чули? Не знаєте?
Всі. Про що?
— Не знаємо.
— Нічого ми не чули.
— А ти хіба щось чув?
— То розкажи і нам.
— Розкажи.
1-й х л о п ч и к (таємниче). Я чув, уже по наших землях ходить він.
В с і. Хто ходить? Хто?
1-й х л о п ч и к. Богатир Котигорошко, он хто! Кажуть, його навіть Змій боїться.
Не помічений дітьми, входить Котигорошко, сідає осторонь, слухає, що про нього говорять.
А наш коваль — наче друг тому богатиреві. Для нього він і меч оцей скував, щоб можна було битися зі Змієм.
2-й х л о п ч и к. А який же він із себе, той богатир?
1-й х л о п ч и к. Який? (Вибирає очима дерево). Бачиш оте дерево найвище? Отакого він зросту. А руки в нього отакенні. (Показує). А коли йде, так земля під ним угинається. Де рукавом майне, там тихі дерева починають враз шуміти, наче від бурі.
2-й х л о п ч й к (помітивши Котигорошка). А дивіться, дивіться, хто там сидить.
Всі оточують Котигорошка.
В с і. Ти хто такий?
— Як тебе звати?
— Відкіля йдеш?
— Куди йдеш, хлопче?
К о т и г о р о ш к о. Іду я здалеку. А зовуть мене Іваном.
1-й х л о п ч и к. Скажи, ти ніде не зустрічався з Котигорошком? Це богатир такий. Він за народ стоїть проти Змія. Нічого ти не чув про нього від людей?
К о т и г о р о ш к о. Та трохи чув.
В с і (з зацікавленням). Що? Що ж ти чув?
— Розкажи.
— Розкажи нам, хлопче!
К о т и г о р о ш к о. Та гомонять люди, начебто він уже бився зі Змієм, але Змія у першому бою не здолав. І тепер жде, коли коваль скує йому меча...
Х л о п ч и к. Уже... Уже дядько Максим скували.
2-й х л о п ч и к. Тільки важкий дуже меч. Ми пробували його підняти.