Король життя

Страница 8 из 60

Ян Парандовский

Від гонорару за "Поезії" давно вже нічого не лишилося, збільшити ренту було неможливо, писати статті в газети набридло, і надто дорого коштували рукавички та екіпажі, в яких він повертався з вечірньої гостини у свої кімнатки на Солсбері-стріт. Тим часом за океаном уже цілий місяць ставили оперету Гілберта і Салівена, і несподіваний допис в "Уорлд" був із цим якось таємниче зв'язаний. У ньому йшлося про те, що містер Оскар Уайлд одержав запрошення на цикл лекцій в Америці і що найближчим часом він вирушить до Нью-Йорка. Редактором "Уорлду" був Віллі, Оскарів брат, а автором цього допису був сам Оскар. Правдою в ньому було лише те, що Оскар справді готувався до поїздки. Говорили, нібито він повинен правити за живу ілюстрацію до опереткових куплетів, які відразу стали модними на Бродвеї. А тим часом він глибоко вірив у свою місію — адже він збирався говорити американцям про "ренесанс англійського мистецтва". Траплялася виняткова нагода відірватися від зоряної туманності сучасних естетських течій, які вже тьмяніли в очах Заходу і засяяти на небосхилі Нового Світу великою, звабливою зіркою. Віддаляючись від Європи й розмірковуючи про майбутні лекції, Оскар так перейнявся єдністю з погаслим "Братством прерафаелітів", що не тільки готувався знову оповістити зорі, які давно відпалали, а й відчував себе просто-таки засновником цілого руху.

Зупинився він у Сентрал-отелі, де щовечора збиралося найкраще нью-йоркське товариство — екстравагантно вдягнені дами й чоловіки, що після обіду знімали сюртуки. Англієць в Америці тих часів був, як афінянин серед беотійців. Без великих зусиль Оскар зачарував цих жувачів тютюну своєю молодістю, гумором і манерами справжнього джентльмена. На його виступ у Чікерінг-хол прийшло більш як тисяча чоловік. Усі вже побували на опереті "Терпіння", і, коли на естраді з'явився Уайлд, нарум'янений, в естетському вбранні, з лілією у бутоньєрці, зала помітно пожвавилась. Фразами з Рескіна, Патера, Арнольда він говорив про мистецтво перед публікою, яка знала живопис із літографій, а скульптуру — з фігур у вітринах крамниць. Менше ніж за годину він устиг назвати близько п'ятдесяти великих імен, від Ґете до Свінберна. Спокійний, рівний голос, ніяких жестів чи пафосу — це справило найкраще враження. Знайшовся імпресаріо, що уклав з ним угоду на турне по Америці.

У "Нью-Йорк трібюн" писали про нього так: "Найбільше вражає в ньому зріст — на кілька дюймів вище шести футів, а потім — темно-каштанова шевелюра до пліч. Коли він сміється, широко відкриваючи рота, видно ряд сліпучо-білих зубів. На відміну від більшості англійців, обличчя в нього не рум'яне, а швидше матове, очі чи то голубі, чи то ясно-сірі й анітрохи не мрійливі, як уявляють декотрі його прихильники, а блискучі й бистрі — зовсім не такі, яких слід би сподіватись у споглядача краси й істини. Замість невеликої, ніжної руки, яка голубить лілеї,— ручисько, яке, стиснуте в кулак, може при нагоді завдати нищівного удару. Особливість його мови — ритмічне акцентування, ніби він постійно говорить віршами". Відгуки преси супроводилися численними малюнками, карикатурами.

З Нью-Йорка Оскар поїхав до Бостона. Газети повідомляли найменші подробиці про його манери, вигляд, убрання. За кілька днів перед лекцією відбулася прем'єра "Терпіння". Великий гурт студентів Гарвардського університету з'явився на лекцію у фраках, коротких штанях, у перуках із зеленими стрічками, кожен ніс лілею або квітку соняшника. Вони пройшли до зали вервечкою і гамірно зайняли місця в перших рядах. Уайлд уже був на естраді, але в звичайному фраці, серйозний і спокійний. Щоразу як він підносив до губів склянку з водою, студенти плескали. Під кінець він звернувся до них: "Ваше завдання — довершити те, що почали ми. В американському світі є щось еллінське. Америка молода. Жоден неситий народ не зазіхає на вашу свободу, і минуле не докоряє вам рештками краси, з якою неможливо зрівнятись. Ви, панове з Гарвардського університету,— цвіт тутешньої молоді. Любіть мистецтво заради нього самого. Тоді ви знайдете все, чого вам бракує. І дозвольте мені на згадку про нашу зустріч подарувати вам Лісіппового "Апоксіомена", чудову копію, з проханням поставити його у вашій гімнастичній залі".

Студенти вийшли під глузування публіки. Багато хто з них квапився біля виходу заховати перуку із зеленими стрічечками.

Наступні переїзди дедалі більше віддаляли Оскара від бронзи й мармуру нью-йоркських готелів. У Денвері, за тиждень до його виступу, в тій самій залі застрелили лектора, коли він повернувся до публіки спиною, щоб роздивитись олеографію, яка висіла позад нього. "Звідси випливає,— сказав Уайлд,— що не слід розглядати олеографії". Ще трохи, і він міг би удостоїтися пальмової гілки мученика за свої естетичні переконання. В цій закоханій у себе країні визнали неприпустимим зухвальством його зауваження про брак витонченості й смаку в умеблюванні американських осель. У Луїсвілі після цього пасажу в його лекції зала озвалася глухим гарчанням, яке затихло лише тоді, коли Оскар висловив своє захоплення первісною красою шахтарського одягу. Відтоді він був обережний і більше не спускався з "чистих сфер мистецтва" на землю, особливо на землю американську. Єдиною втіхою для нього були глузування над Англією, які всюди сприймалися з галасливим задоволенням. Після лекцій Оскара везли на пиятики, і його міцна голова здобула йому таку повагу, якої він не міг завоювати своєю прозою. Ще онукам розповідали про англійського поета, який "міг перепити десяток Шахтарів, а потім винести їх, узявши на руки по двоє зразу".

Виступав він у залах, прикрашених головами бізонів, і в таких, де вершили суд і вішали злочинців, і в таких, де над піаніно красувався напис: "Прохання не стріляти в піаніста, якщо він ненароком сфальшивить". Сто п'ятдесят разів повторив він свої вишукані періоди про "англійський ренесанс" і "декоративне мистецтво", не раз виступав перед зібраннями фермерів, чабанів, напівдиких бородатих траперів і золотошукачів. Проїздив він через зарослі вересом і бур'янами степи Небраски, від Канади до Каліфорнії відвідав дев'яносто міст — декотрі лише недавно утворились із скупчення великих, критих полотном возів, запряжених кількома парами мулів з дзвіночками, з цих "кораблів прерій", які залюднювали необжиті пустелі Штатів,— і зупинився біля самих скелястих гір, на кордоні володінь буйволів, сірих ведмедів, ягуарів, індіанців сіу і поуні.