Король життя

Страница 49 из 60

Ян Парандовский

Не без впливу Уайлдових друзів похмурий Айзексон пішов з Редінзької в'язниці, і його місце зайняв статечний, добродушний майор Нельсон. С-3-3 дізнавсь про це, коли йому принесли сінник, дуже вбогий на погляд людей поза мурами в'язниці, але для людини, яка пролежала кількасот ночей на твердих дошках, то був майже предмет розкоші. Йому дали також книжки, папір, перо, чорнило. Стіл він спорудив собі сам, кладучи свої дощані нари на два ослінчики. Йому дозволяли вечорами мати світло, маленький газовий вогник. Весь вільний час він писав. Заради самої насолоди користуватися пером переписував цілі сторінки італійського видання Данте. До огрубілих, покалічених пальців поверталася втрачена гнучкість.

Він був у захваті. Вістрям сталевого пера він проорював борозну нової творчості. Від неї йшов запах речей невідомих і близьких форм5і картин, думок, цілого світу, що народжувався, світу, якому бракує лише слів для життя,— той незрівнянний запах, що ллється від мозку до серця в пульсуючих струмках розбурханої крові. Душа розширювалась у величезний, розмаїтий краєвид; були там вершини з неприступними кручками, глибокі, темні долини, простиралися далекі моря сновидінь. Буйне багатство образів розсувало тісні межі камери. Вдивляючись у цей безмір, дивовижний і пустельний, як всесвіт перед днями творення, Оскар Уайлд відчував гордість нового життя, радість від великої могутності, окрилене серце. Встаючи вранці, він вітав день вигуком щастя: "Який початок, який чудовий початок!"

Нарешті, взявши аркушик голубого паперу з тюремним штампом, він почав: "Дорогий Бозі. Після довгого й марного очікування я вирішив написати тобі першим, як для твого, так і для мого добра, бо не міг пережити думки, що пробуду у в'язниці два довгих роки, не маючи від тебе жодного слова, жодної звістки, крім тих, які були для мене прикрими. Наша нещаслива й гідна жалю дружба..." З цих слів витяглася нитка всієї історії їхньої дружби — з датами, цифрами, найдрібнішими подробицями, з визнаннями в тому, чого не обговорював жоден суддя. В розкритті минулого, у вимітанні давнього сміття зайшла мова й про щось нове, і ця ерізШІа іп сагсеге іп уіпсиїіз1 несла звістку про науку в'язничного буття, про вправи в покорі, про пережиту ганьбу, про радість співчуття.

Почав він свою сповідь у січні докорами, що Бозі так уперто мовчить, а закінчив у березні словами: "Пиши мені з усією відвертістю про себе, про своє життя, про друзів, справи, книжки..." Невже він думав, що час зупинився і чекає, як посильний, якому слід віднести цього термінового листа?

Віддавши майорові Нельсону останній аркуш свого рукопису, Оскар відчув величезну полегкість, ту внутрішню умиротвореність, яку віруючому приносить сповідь, а письменникові — перекладення своїх страждань на милостиве і цілюще слово. Та заразом відринула сміливість, що спонукала його протягом цих місяців на таку зухвалу відвертість. Він бачив лист у Ду-гласових руках, бачив його спотворене, розпашіле обличчя, побілілі від гніву очі. Яке щастя, що рукопис перебуває під замком у коменданта в'язниці і буде відісланий не раніше, ніж він, Оскар, того побажає. На другий день, одначе, він писав Россові:

"Окремо посилаю тобі рукопис, який, сподівають, дійде до тебе цілий і неушкоджений. Тільки-но прочитаєш, прошу тебе розпорядитися, щоб виготовили точну копію... Рукопис надто довгий, щоб довірити його переписувачу, а твій власний почерк, дорогий Роббі, в останньому листі говорить мені про те, що тебе цією справою обтяжувати не можна. Гадаю, єдино слушне — бути цілком сучасним і віддати передрукувати його на машинці. Місіс Маршал могла б прислати тобі одну із своїх друкарок — в таких речах можна довіряти лише жінкам, бо в них немає пам'яті на важливі справи,— і виготовлення копії відбувалося б під твоїм наглядом. Запевняю тебе, друкарська машинка, якщо на ній грають з експресією, не більш набридлива, ніж фортепіано, на якому грає сестра чи яка-небудь кузина. Правду кажучи, багато з тих, хто дуже прив'язаний до хатнього вогнища, віддають перевагу друкарській машинці.

Я хотів би, щоб копію зробили на тонкому, але доброму папері, такому, яким користуються для переписування ролей у театрі, і щоб були широкі береги для поправок... Прочитавши цього листа, ти побачиш психологічне пояснення поведінки, яке зовні могло здаватися поєднанням ідіотизму й банальної бравади. Настане час, коли треба буде розповісти правду,— не конче за мого життя... Але я не збираюсь вічно перебувати біля Гротескного ганебного стовпа, до якого мене поставили..."

Рукопис йому, одначе, довелося самому забрати лише в день звільнення.

Тепер він уже лічив дні до кінця строку. Радість зливалась зі смутком. Трагедія тяглася надто довго, кульмінація її давно минула, увага світу встигла повністю згаснути. Він вертався в життя людиною нікому не потрібною, людиною, про яку забули, чимось на зразок воскреслого вампіра з посивілою головою і спотвореним обличчям. І все-таки кожна прогулянка подвір'ям була жорстокими тортурами. Верхівки дерев за огорожею вкрилися листочками дивовижного яскраво-зеленого кольору. Очам було боляче дивитись. Квітневий вітерець промовляв віршами Вордсворта. Легені не могли його вмістити. Здавалось, у в'язниці тепер стає дедалі темніше. Наглядач Мартін помічав його терзання.

— То вже так воно є,— повторював він,— адже кажуть, що найтемніша година ночі — перед світанням.

І Оскара знову охоплював трепет щастя на думку, що того дня, коли він одержить свободу, в садах буде квітнути бузок і він побачить, як вітер хилить його кущі, і вдихатиме його запах. Він відчував, що його душа, вступивши в найтісніший зв'язок із душею вселенською, відгукується на найтонші відтінки барв у чашечці квітки і на найтонші звивини мушлі, викинутої на прибережний пісок. І він догадувався, що за цією барвистою, дзвінкою, трепетною красою існує незнаний дух, з яким йому треба укласти союз.

Коли 17 травня С-3-3 увійшов до кабінету начальника в'язниці, майор Нельсон підвівся:

— Через два дні ви будете вільні. Наш закон вимагає, щоб в'язень вийшов на. волю з тієї ж в'язниці, куди був направлений після вироку. Сьогодні вночі вас відправлять з Редінга в Лондон. Ясна річ, у вашому власному одязі.