— Так, так, перенести на завтра! Відкласти!
Королі зірвалися з місця й заговорили навперебій. Галас піднявся такий, що навіть лордові Паксу не вдалося їх утихомирити.
— Відкласти!.. Перенести!.. Завтра!.. Нам треба подумати!.. Протестуємо!..
Лорд підвівся, стукнув кулаком по столу й випустив із люльки страхітливий клубок диму, побачивши який, усі заспокоїлись, але продовжували стояти.
— Прошу сісти.
Жодного результату.
— Прошу сісти, — тремтячим від гніву голосом повторив лорд Пакс.
Першим сів Матіуш, за ним — усі інші.
— Ставлю на голосування пропозицію короля Матіуша: перенести засідання на завтра.
— На десяту годину ранку, — додав Матіуш.
— На десяту ранку, — повторив лорд Пакс. — Хто "за", прошу підняти руки.
Усі, окрім Молодого короля й Бум-Друма, підняли руки.
— Хто "проти"?
На Молодого короля дивляться, а він хоч би що.
— Хто утримався?
— Я, — сказав Молодий король. — Я проти будь-якої пропозиції Матіуша. Тут засідання королів, а Матіуш не король. Прошу це записати до протоколу як votum separatum.
— Пропозиція короля Матіуша прийнята більшістю голосів. Засідання оголошую закритим до завтра до десятої години ранку.
Прощаючись, лорд Пакс потис Матіушу руку.
— Вітаю, ваша величносте, ви опанували ситуацію.
Після засідання до Матіуша підійшов король Бамбук: хотів поговорити. Але Матіуш відвернувся від нього з відразою: він терпіти не міг брехунів. Матіуш знав, дорослі теж інколи люблять похвалитися, але щоб таке сказати, треба зовсім сумління втратити. Тисячу років чекав, поки йому повернули королівство! Оце сказав! Адже людина може прожити трохи більше ста років, а він: тисячу.
X
атіуш пішов до моря й сів на камінь, втомлений і печальний. Настраждався, намучився — і заради чого, заради кого? Одна Клу-Клу залишилася йому вірною. Але вона не знає й не повинна знати, чому в Матіуша зникло бажання боротися. Для чого засмучувати Клу-Клу? Нехай вона буде щаслива!
Що це? Хтось співає. Матіуш прислухався і пізнав голос Сумного короля.
Коли Матіуш залишав зал засідань, у коридорі на нього чекав Сумний король, але Матіуш пройшов повз нього, ніби вони незнайомі. Він не сердився на Сумного короля, просто йому все осточортіло. У нього було лише одне бажання: швидше покінчити з цим і виїхати на безлюдний острів. Там, далеко від усіх справ і тривог, надзвичайно втомлений і сумний, король Матіуш закінчить своє бурхливе життя.
Про втечу Матіуш не шкодував. Тепер принаймні він поїде не як в'язень, а як король. Поїде добровільно, переконавшись, що він нікому не потрібен.
— Матіуше, можна сісти поряд із тобою? — запитав Сумний король.
— Чому ви в мене запитуєте? Острів не мій.
— Але ж ти перший зайняв місце на камені.
— Я можу посунутися.
Довго сиділи вони поруч і мовчали.
Сумний король вийняв із кишені жменю горіхів і простягнув Матіушу. Матіуш гриз горіхи, а шкаралупки кидав у море. Човник-шкаралупа плаває біля берега, поки його не накриє хвиля, і назавжди зникає в білій піні.
— Де ти живеш, Матіуше?
— Першу ніч я провів під миртовим деревом, другу — в залі засідань під столом.
— Хочеш ще горіхів?
— Дякую.
— Королі зупинилися в готелі, а я винайняв кімнатку в рибальській хатині. Там два ліжка й дуже чисто.
При згадці про чистоту Матіуш мимоволі усміхнувся: він пригадав тюремних павуків і клопів.
— Я нічого не міг вдіяти, — ніби до себе промовив Сумний король. — Навіть від престолу відректися й виїхати на безлюдний острів мені не дозволили.
— Я чув про це, — сказав Матіуш.
— Ти дуже схуд. Не дивно, що тебе не впізнали. Видно, нелегко було тобі останнім часом.
— Королю, — сказав Матіуш, дивлячись на нього уважно, — як я втік, що робив і яким чином пробрався сюди — це таємниця. І я зобов'язаний зберігати її заради людей, які спеціально чи мимовільно допомогли королеві-вигнанцеві. Нікому на світі я тепер не довіряю, навіть тобі.
Сумний король мовчки взяв скрипку й заграв. З очей його лилися сльози.
Тепер послухайте, як Матіуш опинився на Куфайці і чому йому хотілося швидше потрапити на безлюдний острів. Чи зумію я розповісти точно, як усе було насправді, не знаю.
Це не так просто, якщо врахувати, що сто найзнаменитіших учених двадцять років сперечалися на сторінках газет, за яких обставин утік Матіуш. І кожен відстоював свою версію.
Я вибрав найцікавішу розповідь, вважаючи, що подробиці вирішальної ролі не грають.
А діло було так. Через тиждень Матіуш признався одному хлопчикові, що він король. "Бреше", — подумав хлопчисько, але потім усе-таки повірив.
От пішли вони якось гуляти містом, і потрапило їм на очі оголошення, у якому йшлося про те, що хто впіймає Матіуша, того чекає винагорода — десять мільйонів. І хлопчаки вирішили виказати Матіуша поліції.
Коли вони йшли парами, вулицею випадково проїздила Клу-Клу, яку випустили з в'язниці. І вона одразу впізнала Матіуша. Клу-Клу заявила: їй неодмінно треба відвідати притулок, щоб організувати такий самий у себе на батьківщині. Купивши два кілограми цукерок, вона написала Матіушу записку:
Потерпи трохи. Я лишаюся тобі вірною й постараюсь з допомогою чорних королів, які оголосили війну білим, повернути тобі свободу й королівство.
Клу-Клу приїхала в притулок і, поки роздавала дітям цукерки, непомітно дала Матіушу записку. Незабаром після цього він підслухав розмову хлопчаків і дізнався, що його збираються виказати. Тоді він вирішив утекти і сховатися у старенької, яка напоїла його молоком, коли вони ловили вовка, що втік із звіринця. Прокрався Матіуш у будинок, відчинив потихеньку двері, а в кімнаті замість старенької сидить плечистий парубок. Виявилося, це її син, який виїхав у далекі краї, а тепер повернувся за матір'ю. Але Матіуш не знав цього й син старенької теж не знав, що маленький обідранець, який стоїть перед ним, — король Матіуш. Недовго думаючи, він схопив за комір, як йому здалося, злодюжку й потягнув до поліції. На щастя, у воротях зустріли вони стареньку. Матіуш кинувся до неї, а син стоїть і очима кліпає: нічого не розуміє. Добра старенька відразу впізнала Матіуша й повела до себе.
Тим часом дружина ковбасника донесла в поліцію: так, мовляв, і так, жив у нас Матіуш, вкрав ковбасу із сардельками і сховався. Але їй не повірили, тому що охочих отримати п'ять мільйонів знайшлося чимало — усі запевняли, ніби його бачили. Проте лист із притулку, в якому знову згадувалися нещасні сардельки, змусив поліцейських і сищиків схопитися за голови. На місто обрушилися обшуки й облави. А тут ще у в'язниці підкоп виявили.