— Повір, я зроблю все можливе, Джіме. Я працюватиму вдень і вночі. Я втягнув тебе в цю справу, і я тебе вирятую — або накладу на себе руки. Але чому ти кажеш: "Якщо ми продовжимо?" Хіба у нас є вибір?
-"Зараз поясню,— сказав Джім.— Не думай тільки, що я шкодую. Не лай себе, ти виявив славний, здоровий діловий інстинкт. Я завжди вірив, що він у тебе є,— ось він і виявився. Цей брудний крутій Беллерс, безперечно, знав, що робив,— а він же так рвався ще нагнати ціну! Так, наш прибуток певний. Але в мене інший клопіт — адже я навидавав векселів на дев'яносто днів і майже витратив наш кредит; я об'їздив усе місто, позичаючи, випрошуючи та підмазуючи, аби позичити. Знай,— вигукнув він з несподіваною похвальбою,— крім мене, жодна людина в усьому Фріско не дістала б ці десять тисяч! І ще одне: я вирішив, що ти зможеш збути опій там же, на островах,— це безпечніше і вигідніше,— однак тримісячний термін диктує нам ось що: тобі доведеться негайно плисти в Гонолулу, а там сідати на пароплав, що йде у Фріско. Але я спробую дещо підготувати там для тебе: матиму розмову з чоловіком, що працює в цьому бізнесі. Будь готовий до побачення з ним, як тільки дістанешся до островів: може трапитись, що він зустріне тебе ще в морі, на катері чи вельботі, і привезе гроші прямо на шхуну.
З цього видно, наскільки зрадив я свої моральні правила за час перебування в Сан-Франціско: навіть тепер, у найскрутніший момент, я не повинен був давати згоду, яка робила мене контрабандистом, і, що найгірше, контрабандистом опію.
Однак я погодився, не заперечивши ані словом, навіть не моргнувши.
— Ану ж як опій заховали так надійно, що я не зможу його знайти? — сказав я.
— Тоді ти працюватимеш там, аж поки весь бриг не [134] розрубаєш та тріски, а потім розколеш кожну трісочку своїм складаним ножиком! — вигукнув Пінкертон.— Опій там, це ми знаємо, і його треба знайти. Але це лише одна з можливостей, хоча я зробив усе необхідне, щоб цей план удався. До речі, ще не позичивши й цента і вже обдумуючи другий варіант, я почав з того, що зафрахтував шхуну. Це "Нора Крейн", водотоннажністю шістдесят чотири тонни. Цього нам досить, бо рис зіпсований, а ця шхуна — найшвидкохідніше судно свого класу в Сан-Франціско. Я вже виплатив двісті доларів і зобов'язався давати двісті доларів щомісяця. Тепер вона в нашому повному розпорядженні; платня і провізія обійдуться, приміром, ще в чотириста доларів. Це ж крапля в морі. Вже протягом двох годин шхуна лаштується до плавання. З неї вивантажили інші товари, і Джон Сміт отримав замовлення приставити на борт продукти. Оце я й називаю бізнесом!
— Так-так, звичайно,— мовив я.— А який інший варіант?
— А ось який. Ти згоден, що Беллерс хотів торгуватися далі?
Я зрозумів, куди він хилить.
— Ну то й що? Це і є твій варіант?
— Саме так, Лаудене Додд! — підтвердив Джім.— Якщо Беллерс і його хазяїн підуть мені назустріч, я ладен укласти з ними угоду.
Мені сяйнула жахлива думка: а що, коли моя дитяча витівка налякала Беллерса і ми через це позбавлені можливості вийти зі скрути? Почуття сорому перешкодило мені зізнатись, і я продовжив нашу розмову, ані словом не згадавши ні про зустріч з Беллерсом, ні про те, що я знаю адресу на Мішін-стріт.
Без сумніву, орієнтовною ціною були п'ятдесят тисяч, сказав я,— або, в усякому випадку, так вважав Беллерс. Але, з іншого боку, ця сума могла бути й крайньою. І, щоб покрити витрати, які ми вже зробили,— я тебе не збираюся в чомусь звинувачувати, я розумію, що ми маємо бути готовими до будь-яких несподіванок,— щоб покрити ці витрати, нам потрібна значніша сума. Беллерс згодиться на шістдесят тисяч. Я певен, що його можна примусити заплатити й сто тисяч,— відповів Іішкертон.— Пригадай, як закінчувався аукціон!
Щодо Беллерса я з тобою згоден,— відповів я,— але ось що мені думається: сам Беллерс міг помилятись, і сума, яку він вважав орієнтовною, могла бути остаточною. [135]
— Ну, Лаудене, якщо це так,— сказав Джім, твердо вимовляючи кожне слово,— якщо це так, нехай він забирає свій "Летючий шквал" і радіє щастю! Я задовольнюся збитками.
— Ти що, Джіме? Невже ми так заплутались? — вигукнув я.
— Так, ми з тобою добре зарвалися, Лаудене,— відповів Джім.— Адже ці п'ятдесят тисяч доларів, друже, поки ми розрахуємося, обійдуться нам майже в сімдесят. Так-так — бо ж нам доведеться виплачувати борги з розрахунку десять процентів за місяць. Кращих умов я не зміг домогтися, та й нема в світі людини, яка змогла б. Навіть це було диво, Лаудене, я не чекав цього навіть від себе! Ех, якби нам дали хоча б чотири місяці! А втім, Лаудене, ми,все ж таки можемо своє взяти. З твоєю снагою, з твоєю чарівливістю, навіть якщо трапиться найгірше, ти управишся зі шхуною, як управлявся на пікніках. Нам може поталанити. А якщо поталанить, старий, яка це буде блискуча операція! Яка реклама для нас! Скільки розмов та спогадів на все життя! Однак,— зупинив він раптом сам себе,— спочатку треба випробувати менш ризикований варіант. Ходімо до цього крутія!
Я знову подумав, чи не признатися мені, що я знаю адресу на Мішін-стріт. Але я вже згаяв сприятливу хвилину і тим усе ускладнив: тепер мені довелось би пояснювати не лише те, як я узнав цю адресу, а й чому я не розповів про це раніше. Тому я не міг не втішити себе думкою, що, звертаючись до Беллерса, агента таємничого бізнесмена, ми будемо діяти, як узвичаєно. А головне, мене бентежила думка, що ми однаково вже запізнились і що потрібний нам чоловік покинув Сан-Франціско дві години тому. І я знову змовчав.
Потім ми зателефонували в контору Беллерса, аби впевнитися, що він там, і подалися до нього.
На вулицях будь-якого американського міста можна зустріти дивне поєднання розкоші й злиднів; на тій самій вулиці побачиш і величезні універмаги, і нетрища та кубла злодіїв, і вілли з квітниками та тінистими алеями. В Сан-Франціско, де гостро відчувається брак території, де з кількох боків підступає море, ці контрасти особливо впадають у око. Вулиця, на яку ми прямували, пролягала між піщаними дюнами Самотньої гори з її кладовищем, збігала ненадовго на продутий вітрами Олімп аристократичного Ноб-гіллу (точніше, майже оббігала його); потім ішла мимо схожих на декорації фарбованих будиночків, [136] призначення яких легко вгадувалося по мідних табличках, на яких красувалися тільки імена. "Нора", "Лілі", "Флоренс"; перетинала китайський квартал, начинений опійними підвалами, з незліченними дверима, проходами та галереями, що робило його схожим на кролятник; на мить пірнала в рекламну круговерть, перетинаючи Керні-стріт; а далі виринала між дешевими ресторанчиками та складами просто на берег, у царство водяних щурів. Тут, де ця вулиця була безлюдна і брудна, де тишу порушував лише гуркіт коліс завантажених возів, ми знайшли більш-менш пристойний будинок з грубо вимуруваними приступками. На стовпці ґанку висіла чорна дощечка з позолоченими літерами: "Гаррі Д. Беллерс, юрист. Приймав з 9 до 6".