— "Титанік", я мис Код… "Титанік", я мис Код… містерові і місіс Леан… крапка… Раді вашому приїзду… щире вітання Дедді крапка… Містерові Нет Шумейкеру "Титанік"… крапка… Конференція переноситься… Їдьте відразу в Бостон… крапка… Містерові Кодерт "Титанік"… крапка… Потрібні негайні розпорядження… не можна чекати до прибуття… Ендрюс… крапка… Міс Мод Поуелл "Титанік"… крапка… Тисячу поцілунків в останню ніч на морі… Джонні… крапка…
Мис Код замовк. Філліпс витер чоло і сьорбнув кофе. Він завжди замовляв собі під час нічного чергування цей міцний напій. Людині, слабішій за Філліпса, такий напій швидко вкоротив би життя.
У навушниках знову затріщало, хтось викликав радиста. Філліпс поставив чашку, щоб продовжити прийом! Цього разу "Титаніка" викликав не мис Код.
— "Титанік", я "Люсьєн"… "Титанік", я "Люсьєн"… пропливло багато великих айсбергів… будьте обережні…
Філліпс уже не раз зв'язувався з "Люсьєном" і знав, що це судно знаходиться від "Титаніка" за сто п'ятдесят миль і держить курс на Європу. Радист увімкнув передавач.
— "Люсьєн", я "Титанік"… дякуємо за попередження… Дивіться не відморозьте носа… А тепер звільніть хвилю… Хелло, мис Код… Хелло, мис Код… прийом…
Апарат мовчав, не чути було навіть тріску. Філліпс піднімав і опускав ключ, крутив вимикач, вистукував контакти.
— Прокляття! — Він швидко підвівся, зірвав з голови навушники і почав шукати пошкодження. Двері радіорубки тихо відчинилися, на порозі стояв Брайд. Захоплений роботою, Філліпс, мабуть, не помітив би його, якби не потягло холодом.
— Знову пошкодження, Філліпс?
— Ні, шукаю торішнього снігу, — роздратовано відповів той, навіть не глянувши на другого радиста. — Чого ви ходите тут, мов привид? Зміна ж тільки опівночі.
— Мені не спиться. Я й подумав: зміню бідолаху Філліпса раніше, це йому не завадить.
— Ви справжня нянька, Брайд. Коли б мені дізнатись нарешті, що сталося з цим клятим ящиком! — Він відкинув інструмент і випростався. — Вони не шкодували мільйонів, аби тільки панам з товстими гаманцями було зручно. А для пристойної радіорубки мільйонів, видно, невистачило. Це ж, бач, не так важливо! Нехай дурень радист повзає в цій мавпячій клітці, доки не натре собі мозолі на заду, а коли цей ящик, що зветься радіоприймачем, остаточно розпадеться, склеїть його власною слиною. Все на цій блюзнірській посудині підпорядковане рекорду: швидкість, розкіш. А безпека судна — дурниці, про це нікому турбуватися. Все для реклами, друже!
— Що ви, Філліпс! — Брайд намагався заспокоїти товариша. — Ви просто перевтомились. Ідіть спати! Я наведу тут порядок.
— Перевтомився! Від чого? Від цієї балаканини? — Філліпс показав на аркуші паперу, що вкривали маленький столик, схопив кілька з них і подав Брайду. — Все те саме! Цілу пачку радіограм треба передати на мис Код: "Щире вітання від Гаррі й Маусі". — "Радіємо зустрічі". — "Великий привіт з веселого балу на борту найшвидшого в світі корабля. Меммі і діти". І так протягом довгих годин. Забагато втіхи, приятелю! Але коли вже вам так хочеться мені допомогти, то віднесіть оце на капітанський місток. Ще кілька попереджень. Біля Ньюфаундленду, здається, море покрите льодом.
Брайд посміхаючись узяв повідомлення з рук Філліпса.
– Вони скоро протуркотять нам вуха цими айсбергами.
– Тут немає абсолютно нічого смішного.
— Ну, ну, Філліпс! Ми так стукнемо ці крижинки, тільки затріщать.
— А ви бачили коли-небудь айсберги?
— Ні.
— Тоді не говоріть так вельмирозумно, юначе. Якщо така "крижинка" виступає над водою метрів на десять, то підводна її частина має метрів дев'яносто. Тільки дев'ята частина крижаної маси виступає над поверхнею. Візьміть це, будь ласка, до уваги, перш ніж "стукати".
— Отже, айсберг краще обійти, — розмірковував Брайд трохи розгублено.
— Краще, якщо його своєчасно помітять. Інакше…
— Інакше?
— … пани-мільйонери бенкетуватимуть на дні моря. В стюарда Уілтона з'явилося б тоді багато нових турбот. А тепер — ідіть, щоб я вас тут не бачив! Ви заважаєте мені працювати.
При світлі затемненої лампи Мардок прочитав радіограму, яку приніс Брайд, і зсунув кашкета на потилицю.
Його старанно поголене обличчя нервово сіпнулося. Примруживши очі, "старший" стежив за яскравим промінням двох прожекторів, що прощупували клуби туману. Видимість була дуже поганою при такій швидкості — всього якихось двісті метрів.
Підійшов Лайтолдер. На грудях у нього погойдувався бінокль.
— Знову попередження?
— Так, — "старший" подав радіограму.
— Коли б чергував я, ця штука давно вже задзвонила б. — Лайтолдер. показав на телеграф, що. зв'язував місток з машинним відділенням. — А ви, бачу, не насмілитесь. Принаймні хоч покажіть повідомлення капітанові.
Холодний тон, яким це було сказано, зачепив Мардока, але він стримався. Поставивши на радіограмі великий знак запитання, він одіслав її Сміту.
Капітан був на балу. Він прочитав радіограму, сховавшись у ніші. Поблизу чекав ординарець. Раптом перед командором з'явився Ісмей.
— Щось трапилось? — запитав він, помітивши заклопотаність на обличчі Сміта.
— Нові попередження про айсберги.
— Їх слід брати до уваги всерйоз?
Сміт здивовано глянув на президента.
— Ви що, сер Брюс, гадаєте, такими речами жартують.
Ісмей поквапливо вийняв з рота сигару. Зауваження капітана йому не сподобалось.
— Ось що, шановний Сміт, мене це не обходить. Я ні в що не втручаюсь. Ви капітан і повинні розпоряджатись як годиться.
— Я знаю це вже багато десятків років, сер, — відрізав командор.
— Ні, шановний, ви не зовсім зрозуміли мене. Я маю на увазі ту особливу ситуацію, в яку ви потрапили. Можливо, виконати доручення компанії не зовсім просто. Кінець кінцем, йдеться про те, щоб узгодити ваш службовий обов'язок, ваші власні інтереси з інтересами компанії. Але, думаю, одне ні в якому разі не виключає другого.
— Думайте, що вам завгодно! — сказав Сміт і пішов. Ісмей деякий час не зводив з нього впертого погляду, а потім, знизавши плечима, попрямував до своїх гостей.
Розгонистим крупним почерком капітан накидав кілька слів на радіограмі з "Люсьєна". Через дві хвилини Мардок читав: "При найменшій ознаці наближення криги стишити хід! Сміт". Ясний письмовий наказ!