Спершу я просто хотіла допомогти Феліксові, який сам ніяк не міг з усім упоратися, хоча Тимко поважає старшого брата й навіть пишається ним.
Найгірше те, що Фелікс мало бачиться з Тимком. Тільки рано-вранці та пізно ввечері. Адже він увесь час зайнятий: то в школі, то в штабі дружинників, то в бібліотеці…
Ось Тимко й прив'язався до мене. А я до нього. І так сильно ми з ним подружилися, що я навіть не змогла сказати йому правду, коли виїжджала з вашого міста. Не змогла сказати, що виїжджаю назавжди, просто не змогла. Я пообіцяла, що скоро повернуся… Навіть адреси не залишила: батьки, мовляв, будуть їздити з геологічною партією десь недалеко, по Уралу, — і я з ними. А потім пообіцяла, що повернуся назад…
І Тимко чекає, що я знову прийду до нього, як бувало раніше. Кожного дня чекає…
Але замість мене, Колю, повинен прийти ти. І якось зайняти моє місце в Тимковому житті. Зрозумів? Тоді вже можна буде сказати, що я, мабуть, не прийду більше в двоповерховий будиночок на Зеленій вулиці. Там, у третій квартирі, ти повинен потоваришувати з Тимком. Але спершу прийди туди таємно від усіх і навіть від Фелікса: можливо, він не захоче, щоб хтось іще втручався в їхнє життя. Мене він сам просив допомогти, а тебе не просив. А коли вже ти станеш справжнім товаришем Тимкові, тоді Фелікс зрадіє і таємниця буде непотрібна.
Це і є моє прохання. Тимко вдень завжди вдома, ти легко застанеш його. Фелікс пише, що він навіть на півгодинки боїться піти кудись: а раптом я прийду! Принеси Тимкові цікавих книжок. Найкраще Жюля Верна. Чи щось про розвідників. І не дозволяй йому знімати окуляри. Скажи, що вони йому до лиця, що він у них здається зовсім дорослим. Скажи це ніби між іншим…
І ще хочу тобі нагадати: він дуже любить всілякі пошуки, знахідки і таємничі історії. Придумай щось таке, щоб захопити його…
Я хочу, щоб ти полюбив Тимка. Такого завдання я дати не можу. Але добре було б!
Оля
Коля пише Олі
Здрастуй, Олю!
То, значить, Тимофій — це молодший братик Фелікса? Оце здорово! А я думав, це якийсь старшокласник.
Я ще жодного разу не бачив Тимка, а вже трохи його люблю. А як потоваришувати з ним, поки що не знаю. Якщо придумаю, негайно ж напишу тобі.
Чому ж ти мені одразу не сказала, що Тимофій — просто Тимко? Я б не шукав його по всій школі.
Коля
Коля пише Олі
Здрастуй, Олю!
Після того, як прийшов твій останній лист, я весь час думаю: як мені почати розмову з Тимком? Я вже тричі уважно слухав по радіо передачі для батьків. І навіть дещо записав у зошит.
Я спочатку вирішив, що виховуватиму Тимка за всіма правилами педагогічної науки. Я навіть склав і вивчив напам'ять текст своєї першої педагогічної бесіди, де було багато прикладів з життя, прислів'їв і приказок. По радіо говорили, що їхня мова "найпереконливіша". У моїй бесіді були такі, наприклад, місця:
"Я сподіваюся, Тимко, що ми з тобою станемо щирими друзями, що нас з тобою, як кажуть, водою не розіллють!
Знаєш, мабуть, Тимко, таке прислів'я: "Скажи мені, хто твій товариш, і я скажу, хто ти!.." Ти товаришував з Олею Воронець, а вона справжня піонерка — значить, і ти майбутній справжній піонер. Я вірю в тебе! (По радіо говорили, що дуже важливо вірити в людину, яку збираєшся виховувати). І ще, Тимко, є такий математичний закон: "Дві величини, порізно рівні третій, рівні між собою!" Ми порізно були знайомі з Оленою Воронець — отже, ми з тобою вже давно нібито приятелі…"
Та коли я зубрив цю промову, мені раптом зробилося якось нудно. І тоді я подумав, що Тимко може заснути, поки я промовлятиму всі свої прислів'я, приказки і приклади з життя. Особливо, якщо він любить Жюля Верна й пригодницькі книжки…
Я довго думав — увесь день і майже всю ніч. І вирішив діяти без будь-яких бесід. А як саме — напишу в наступному листі, бо саме в цю хвилину вирушаю до Тимка: він, певно, вже повернувся зі школи.
Коля
Коля пише Олі
Здрастуй, Олю!
Вчора я познайомився з Тимком. Було це так.
Я розрахував, що Тимкові вікна повинні бути крайніми ліворуч, на першому поверсі. Потім я пішов на подвір'я, сховався за рогом будинку і почав звідти ухати по-совиному, неначе умовний сигнал подавати. Сова, знаєш, завжди моторошно кричить, ніби пожежну тривогу у лісі оголошує. Я, мабуть, трохи перестарався, бо Тимко одразу висунувся у вікно й почав тривожно озиратися по сторонах. Я вийшов з-за рогу і тихо, прикривши рота рукою, запитав:
— Ти Тимофій?
— Так, я Тимофій! — відповів він.
Я відчув, що йому приємно вимовляти це слово — "Тимофій", і вирішив, що завжди називатиму його так — шанобливо, повним іменем.
Я уважно роздивився Тимка й кажу:
— Так, неначе схожий… за описом співпадає… Тоді ти мені й потрібен!
І поліз просто у вікно. Тимко отямитися не встиг, як я вже опинився у нього в кімнаті. Він глянув на мене спідлоба, недовірливо й похмуро.
— Ти хто? — запитав він.
— Я із "Загону Справедливих"! Нам з тобою доручена "Операція МШО"!
— МШО?.. — перепитав Тимко.
— Це скорочене слово. Воно означає: "Ми шукаємо Олю!" Розумієш? Вона ж адресу змінила, і ми зобов'язані її відшукати!
— Ми з тобою?..
— Ну звичайно! Адже ж ти був її найближчим другом! Так мені сказали…
Тимко із задоволенням підтвердив;
— Так, я був її другом!
— Ти хочеш знайти Олю?
І тут я добачив, що Тимко справді дуже нудьгує за тобою, що він навіть, може, нічого іншого й не хоче, аби тільки знайти тебе. Він повернувся до мене тією самою йоржистою потилицею, про яку ти писала, і поліз зігнутим вказівним пальцем під окуляри…
Потім насторожено запитав:
— І ти теж… її друг?
Він, певно, не хоче, щоб у тебе були на світі, крім нього, ще якісь друзі. І я відповів:
— Ні, я не такий-то вже й близький друг. Але ми вчилися з нею разом. І тому мені доручили… у "Загоні Справедливих".
— У загоні? — знову недовірливо перепитав Тимко. — А Фелікс нічого про це не говорив…
— Твій брат не повинен знати про це! Ні в якому разі! — пошепки попередив я.
— Чому? — ще більше насторожився Тимко. — Я йому все розказую…
— А цього говорити не можна! Розумієш, ми повинні самі, без допомоги дорослих знайти Олю! Вона поїхала і не дає про себе знати. А ми повинні відшукати її. Так вирішив "Загін Справедливих".