Є в мене яблучка хороші,
млинці й гарячі пиріжки…
К у р о ч к а
Ах, ах, яка ж ви люба й мила!
Ходім же, Півнику!
П і в н и к (вагаючись)
Ну що ж…
Звичайно, Курочка стомилась…
Признаться, й я стомивсь також!
Коли така вже ваша ласка
самій знайти Пірата-пса…
К у р о ч к а (заходячи до хатки)
Хатинка ваша — просто казка!
Така затишність і краса!..
П і в н и к услід за К у р о ч к о ю зайшов до хати. Лисиця, хитро посміхнувшись і ласо облизнувшись, пішла за ними. В цей час з лісу вибіг захеканий З а й ч и к і зразу ж приховався за кущик, прислухаючись — що тут діється. З хати вийшла Л и с и ц я і спинилася на порозі.
Л и с и ц я
До столу, Курочко, сідай-но!
Влаштовуйсь, Півничку, і ти!
Я вас покину, щоб негайно
сюди Пірата привести…
Лисиця зачинила за собою двері, дістала великий замок і обережно, щоб не грюкнути, навісила його на двері й замкнула. Потім зловтішно посміхнулася і стала скидати з себе фартушок і хустинку.
Хай наїдаються дурні
та виспляться як слід
і будуть ситі та смачні
на завтрашній обід!
А зараз — скину фартушок
і… на пташиний двір!
Невже ж поїсть усіх качок
отой жаднюга — Тхір?!
Він хоче, щоб усе — йому…
Та ні! — дурних нема!
Нехай мене, свою куму,
в компанію прийма!..
Знайду я стежку потайну
через байрак та бір
і пса Пірата обмину
та ще до ночі прослизну
на той пташиний двір!..
Скинувши фартушок та хустинку, Лисиця напнула капелюха з півнячим пером, узяла торбу на плече, прислухалася — що там у хаті, і навшпиньках побігла з двору. Коли вона зникла, з-за кущів вискочив З а й ч и к.
З а й ч и к
Ура, ура! Я все підслухав!
Вона не встигла з’їсти їх!..
Я так спішив, я біг щодуху,
не чувши під собою ніг.
Я й через річечку глибоку
перемахнув одним стрибком!..
Негарно, може, з мого боку,
що я покинув Білку з псом?
Та я боявся!.. Добре Білці:
вона хоч зблизька, хоч здаля
сидить собі вгорі на гілці
і з псом, як з рівним, розмовля!
Зате сюди прибіг я швидко
і все підслухав! (Стукає у віконце)
Друзі, гей!
Чи ви поснули? Вас не видко!
Та підійдіть же до дверей,
прокиньтесь!
У віконце виглянула К у р о ч к а.
К у р о ч к а
Півнику, послухай —
нас кличуть з двору… Глянь лишень,
це ж той сердитий довговухий,
що нас прогнав сьогодні вдень!
У віконці з’явився П і в н и к.
П і в н и к (сухо)
Ну що таке? Яка там справа?
З а й ч и к
Вам треба звідсіля втекти!
П і в н и к
Чому ж? Гостинна та ласкава
хозяйка тут, не те, що ти!
З а й ч и к
Ні, ні! Вона сердита, хижа!
К у р о ч к а
Яка брехня!
П і в н и к (суворо)
Це — наговір.
Вона дала нам добру їжу
й побігла…
З а й ч и к
…на пташиний двір!
П і в н и к
А от і ні! Вона побігла,
щоб друга нашого знайти.
Невже ж це я такий невіглас —
повірю в те, що кажеш ти?!
Я бачу, зовсім нас прогнати
надумав ти із ваших місць…
З а й ч и к (у розпачі)
Ах!.. Як тебе переконати,
що вас Лисиця завтра з’їсть!
К у р о ч к а (злякано)
Яка Лисиця?
П і в н и к
Годі, годі!
Лисиці тут не бачив я.
З а й ч и к
А хто ж хазяйка в цій господі?!
Лисиця — це ж її ім’я!
П і в н и к і К у р о ч к а
Не може бути!!!
З а й ч и к
Хитра, спритна,
на всякі вигадки метка…
К у р о ч к а (плаче)
Вона ж була така привітна!
З а й ч и к
Ото ж то й є, вона така!
П і в н и к (зніяковіло)
Ще досі я лисиць у вічі
не бачив… Отже, й не збагнув…
К у р о ч к а
Але ж тікати треба швидше!
П і в н и к (торкає двері зсередини)
Ого! А хто ж це нас замкнув?!
З а й ч и к
Нічого! Камінь можна взяти
і збити…
Зайчик схопив камінець, заходився збивати замок, але нічого не виходить!
К у р о ч к а (з віконця)
Лапки вже в крові!..
З а й ч и к
Замок міцненький, що й казати!..
У цю мить прожогом прибігли Б і л о ч к а й П і р а т. Побачивши Півника та Курочку, вони радо сплеснули руками.
Б і л о ч к а
Вони живі?!
П і в н и к і К у р о ч к а
Живі!.. Живі!..
П і р а т (підходить до Зайчика)
Давай свій камінь!
(Одним ударом збиває замок.)
Тільки й діла!..
Двері розчахнулися, з хатки вибігли П і в н и к та К у р о ч к а й кинулися обіймати П і р а т а. Він одбивається, сміючись.
Та годі вам!.. Обоє враз!..
К у р о ч к а
Я так зраділа… так зраділа!.. (Плаче.)
П і р а т
Чого ж ти плачеш? Все гаразд!
П і в н и к
Ні, ще не все! Бо ми ж немарно
тебе шукали: хижий звір
заліз до нашої пташарні!..
З а й ч и к
Лисиччин кум! Жаднюга Тхір!
Вона туди ж побігла: хоче
поїсти разом з ним качок…
П і р а т
Біжімо швидше! Щоб до ночі
обох впіймати на гачок!
П і в н и к
Скоріше!
Б і л о ч к а
День помалу гасне…
П і р а т
За небом стежте: вірний знак —
як тільки зійде місяць ясний,
почне розбій нічний хижак!
Б і л о ч к а і З а й ч и к
Ми з вами теж!
П і в н и к і К у р о ч к а
Звичайно, з нами!
У с і (беруться за руки)
Довіку будемо дружить —
і з будь-якими ворогами
зумієм впоратися вмить!!!
( З а в і с а )
Дія третя
Вже сонце почало схилятися до заходу. Довгі тіні простяглися через двір пташарні. А досі ще нічого не чути було ні про пса Пірата, ні про Півника з Курочкою… Занепокоєні цим І н д и к та Г у с а к ходять туди й сюди по двору, поглядаючи на небо, на сонце. Зі своєї хатки визирнула К а ч к а, стримуючи своїх К а ч е н я т, які пориваються вийти.
К а ч к а
Ну що?
Г у с а к
Пірата все не видко!
І н д и к
І Півня з Курочкою теж!
К а ч к а
А час іде!.. І дуже швидко!
І н д и к
А ти за дітьми краще стеж:
щоб не виходили в цю пору,
ти у хатині їх замкни!
К а ч к а
Ах, ах! Які там в нас запори! —
Відскочать зразу — лиш дмухни…