Дорослому читачеві
Ви кажете:
— Спілкування з дітьми нас обтяжує.
Маєте слушність.
Ви пояснюєте:
— Тому що мусимо опускатися до їхніх уявлень. Опускатись, нахилятись, згинатись, стискатись. Помиляєтесь.
Не від цього ми стомлюємось. А від того, що треба підніматись до їхніх почуттів.
Підніматись, зводитись навшпиньки, тягтись.
Щоб не образити.
Юному читачеві
У цій повісті немає цікавих пригод. Це спроба повісті психологічної.
Вона психологічна не тому, що про псів. Та й пес у ній лише один — Лахмай.
"Психе" — грецькою мовою означає "душа", а тут розповідається про те, що відбувається в душі людини; про що вона думає, що відчуває.
Це було так.
Лежу я одного разу в постелі й не сплю. Згадую, як у дитинстві я часто думав про те, що робитиму, коли виросту.
Різні в мене були плани.
Ось виросту великий — збудую хатку. І сад у мене буде.
Посаджу в саду дерева різні: груші, яблуні, сливи. І квіти. Одні відцвітуть — розпустяться інші.
Накуплю книжок, з малюнками чи без них, аби лиш цікаві були.
Фарб накуплю, кольорових олівців, буду малювати й розфарбовувати. Що побачу, те й намалюю.
Садок доглядатиму, альтанку збудую. Поставлю в ній крісло з бильцями. Буде вона повита диким виноградом. Вернеться батько з роботи, нехай у холодку посидить. Надіне на носа окуляри, почитає газету.
А мама курей розведе. І голубник побудуємо,— високо на тичці, щоб кіт чи якийсь інший злодій не заліз.
І кролики у нас будуть.
Буде в мене сорока, я її говорити навчу.
Буде в мене поні й три собаки.
Іноді мені хотілось мати троє собак, іноді — четверо. Я навіть знав, як їх назву. Ні, все-таки краще троє — кожному по одній. Мій — Бекас, а мама з татом самі ім'я дадуть, яке вподобає.
Мамі — маленького кімнатного собачку. А захоче котика — ну, тоді й котика. Звикнуть, з однієї миски їстимуть. Собачці червону стрічечку, а котику — блакитну.
Якось я навіть запитав:
— Мамо, червону стрічку кому краще — собаці чи котику?
А мама сказала:
— Знову штани подер.
Я запитав у тата:
— У кожного старенького, коли він сидить, обов'язково має бути стільчик під ногами?
Тато сказав:
■— У кожного учня мають бути добрі оцінки, і він не повинен стояти в кутку.
Ну я й перестав питати. Вже потім усе сам придумував.
Можливо, собаки будуть мисливські. Піду на полювання, принесу дичини, мамі віддам. А може, навіть дикого кабана підстрелю, але не один — з товаришами. Мої товариші тоді теж уже будуть дорослі.
Ходитиму з ними купатись. Човна зробимо. Захочуть мама з татом — на човні їх покатаю.
Буде в мене багато голубів. Писатиму листи й посилатиму з голубами. Це будуть поштові голуби.
От і з коровами так: то, думаю, вистачить однієї; то — ні, нехай краще буде дві.
Л коли є корова — значить, є і молоко, і масло, і сир. А кури яєчок нанесуть.
Потім і вулики заведемо. Бджоли, мед.
Мама намаринує сливок для гостей на цілу зиму, наварить повидла. Буде ліс. Помандрую до лісу на цілий день. Прихоплю з собою харчів і піду збирати ягоди, суниці. А восени — по гриби. Насушимо грибів — будуть у нас і гриби.
Нарубаю дров, бага-а-ато, на всю зиму. Щоб тепло було.
Криницю треба викопати глибоку, до чистої джерельної води.
Але ж доведеться ще й купувати різні речі: чоботи, одяг. Батько буде старенький, не зможе багато заробляти. Мені самому доведеться.
Запряжу коня й повезу на базар овочі, фрукти — все, що самим не треба. А що треба — привезу. Торгуватиму і куплю якнайдешевше.
Або поскладаю яблука в кошики й попливу на кораблі в далекі країни. В жарких країнах інжир, фініки, помаранчі, і вони там усім набридли. От у мене й куплять яблука. А я у них — їхні фрукти. Привезу папугу, мавпу й канарка.
Я вже тепер і сам не знаю, чи вірив я в усе це, чи ні. Але приємно було все так вигадувати.
Іноді я навіть знав, який у мене буде кінь — гнідий чи вороний. Бо побачу, бува, якогось коня й думаю: "Отакого і я матиму, коли виросту". Потім дивлюсь на іншого й думаю: "Ні, краще отакий". Або: "Гаразд, нехай буде два — і той, і цей".
Або візьму й знову придумаю все зовсім інакше.
Буду вчителем. Зберу людей і скажу:
— Треба збудувати добру школу, щоб не було так тісно, щоб діти не штовхались і не наступали одне одному на ноги.
Приходять діти до школи, а я питаю:'
— Вгадайте, що ми сьогодні робитимемо?
Один скаже:
— Підемо на екскурсію.
А другий:
— Діапозитиви дивитимемось.
І те і се.
А я відповідаю:
— Ні, все це теж буде, але є у нас справа й важливіша.
І тільки коли всі заспокояться, скажу:
— Я вам нову школу збудую.
А потім я вигадую різні перешкоди. Нібито школа вже майже готова, а тут раптом стіна обвалилась або пожежа. Треба все знову починати, але ми на зло будуємо ще краще.
У мене завжди все було з перешкодами. Якщо пливу на кораблі — то буря. Якщо я полководець — то спершу програю всі битви, і тільки під кінець перемога.
Бо ж нудно, коли все з самого початку вдається.
Отож при школі є ковзанка, у класах різні картини* карти, начиння, гімнастичне приладдя, опудала звірів.
Настають свята, а хлопці й дівчатка з'юрмилися перед школою і кричать:
— Впустіть нас! Не хочемо свят, хочемо до школи ходити!
Сторож їх умовляє, але марно. А я сиджу у себе в кабінеті й нічого не знаю, тому що пишу різні папери... Аж тут сторож на поріг. Постукав і заходить.
Він стукає, а я кажу:
— Прошу.
Ну сторож і каже:
— Пане вчителю, діти бунт зчинили, свят не хочуть.
А я відповідаю:
— Не біда, зараз я їх заспокою.
Виходжу, посміююсь — не серджусь. Пояснюю:
— Свята є свята. Вчителі мають відпочити. Тому що коли вони стомлюються, то сердяться і кричать на дітей.
Поговорили ми отак і вирішили: діти можуть приходити гратись на подвір'ї, але за порядком нехай самі пильнують.
По-різному я думав, що робитиму, коли виросту.
То думаю: будуть у мене тільки тато з мамою, а іншого разу — нехай і дружина буде. Щоб самим господарювати.
Шкода мені з батьками розлучатись — от і живемо ми всі гуртом, тільки через сіни. По один бік сіней — батьки, по другий — ми з дружиною. Або нехай краще буде два будиночки по сусідству. Бо старі люди люблять спокій. Щоб діти не заважали, коли вони ляжуть після обіду. А то діти скрізь носяться, тупають, стукають, галасують.