— От дивина! Швидко ж ви навчилися балакати по-нашому! — Та ні, не навчилися, — відповів хлопчик. — Це сережки-балакалки — ну, мікротранслятори. Коли їх притиснеш до вух, то все, що ми говоримо, ви чуєте так, наче ви самі це сказали. А все, що ви говорите, ми чуємо так, як це сказали б ми. — Я зовсім забула, що вони в мене з собою, — сказала дівчинка.— Їх завжди беруть з собою в подорож. Ми-то, щиро кажучи, не зовсім звичайні мандрівники і їх би у мене не було, але вийшло так, що, коли мене викрали, я якраз йшла з уроку спілкування з іноземцями. Так от, — продовжувала вона, знову серйозно заглянувши в очі Карпентера, — я вважаю, що якщо ви не заперечуєте, краще за все спершу покінчити з формальностями. Мене звуть Марсі, це мій брат Скіп і ми з Великого Марса. А заразом, люб'язний пане, скажіть, як вас звуть і звідки ви?
Нелегко було Карпентеру, відповідаючи, не видати свого хвилювання. Але потрібно було зберегти спокій: адже те, що він збирався сказати, було, мабуть, ще неймовірніше, ніж те, що тільки що почув він. — Мене звуть Говард Карпентер і я в Землі, з 2156 року. Це 79.062.156 років наперед від зараз. Він показав на трицератанк. — А це Сем, моя машина часу. Ну і ще дещо крім того. Якщо його підключити до зовнішнього джерела живлення, то його можливості практично безмежні. Дівчинка тільки кліпнула, хлопчик теж — і все.
— Ну що ж, — через деякий час сказала вона.— Виходить, ми з'ясували, що ви з майбутнього Землі, а я — із справжнього Марса. Вона замовкла, з цікавістю дивлячись на Карпентера. — Ви чогось не розумієте, містере Карпентер? Карпентер зробив глибокий подих, потім повільно випустив повітря. — Загалом, так. По-перше є така дрібниця — різниця в силі тяжіння на наших планетах. Тут, на Землі, ви важите в два з гаком рази більше, ніж на Марсі і мені не зовсім зрозуміло, як це ви можете тут так вільно рухатися, а тим більше лазити он по тому дереву.
— А, розумію, містере Карпентер —відповіла Марсі.— Це цілком справедливе зауваження. Але ви, очевидно, оцінюєте по Марсу майбутнього і так само очевидно, що він сильно відрізняється від Марса сучасного. Я вважаю... я вважаю, за 79.062.156 років багато що могло змінитися. Ну, гаразд. Загалом, містере Карпентер, в наш з Скіпом час на Марсі приблизно така ж сила тяжіння, як і на цій планеті. Бачте, багато століть тому наші інженери штучно збільшили існуючу тоді силу тяжіння, щоб наша атмосфера більше не розсіювалася в міжпланетному просторі. І подальші покоління пристосувалися до збільшеної сили тяжіння. Це розсіяло ваше занепокоєння, містере Карпентер? Йому довелося признатися, що так.
— А прізвище у вас є? — запитав він. — Ні, містере Карпентер. Колись у марсіан були прізвища, але з введенням десентименталізації цей звичай вийшов з вжитку. Але перш ніж ми продовжимо розмову, містере Карпентер, я хотіла б подякувати вам за наш порятунок. Це... це було дуже благородно з вашого боку. — До ваших послуг, — відповів Карпентер, — боюся тільки, що якщо ми і далі будемо так тут стирчати, мені доведеться знову вас від когось рятувати, та і себе також. Давайте все троє заліземо до Сема в кабіну — там безпечно. Домовилися? Він підійшов до трицератанка, схопився на його морду (корпус) і протягнув руку дівчинці. Колі вона піднялася слід за ним, він допоміг їй піднятися в кабіну водія. — Там, за сидіннями, невеликі дверцята, — сказав він.— За нею каюта; лізь туди і влаштовуйся як вдома. Там є стіл, стільці і ліжко і ще шафа з різними смачними штуками. Загалом всі зручності. Але не встигла Марсі підійти до дверей, як звідкись зверху пролунав дивний свист. Вона поглянула в небо і її обличчя миттево зблідло. — Це вони, — прошепотіла вона. — Вони нас вже знайшли! І тут Карпентер побачив темні крилаті силуети птеранодонів. Їх було два і вони знижувалися на трицератанк подібно до ланки доісторичних бомбардувальників.
Схопівши Скіпа за руку, він утягнув його на морду Сема, штовхнув в кабіну поряд з сестрою і наказав: — Швидко в каюту! Потім стрибнув у водійське сидіння і закрив ковпак. І саме вчасно: перший птеранодон був вже так близько, що його правий елерон дряпнув по гофрованому головному гребеню Сема, а другий своїм фюзеляжем зачепив спину ящурохода. Дві пари реактивних двигунів залишили за собою дві пари вихлопних струменів.
II.
Карпентер так і підскочив в своєму сидінні. Елерони? Фюзеляж? Реактівні двигуни?
Птеранодони? Він включив захисне поле ящурохода, встановивши його так, щоб воно простягалося на півметра назовні від броні, потім включив другу передачу. Птеранодони кружляли високо в небі. — Марсі, — покликав він, — підійди сюди на хвилиночку, будь-ласка.
Вона нахилилася через його плечі і її яскраво-жовте волосся залоскотало його щоку.
— Так, містере Карпентер? — Коли ти побачила птеранодонів, ти сказала: "Вони нас вже знайшли!" Що ти мала на увазі? — Це не птеранодони, містере Карпентер. Я, правда, не знаю, що таке птеранодони, але це не вони. Це ті, хто нас викрав, на списаних військових літаках. Можливо, ці літаки і схожі на птеранодонів — я не знаю. Вони викрали нас зі Скіпом з підготовчої школи Технологічного інституту канонізації Великого Марса і тримають в очікуванні викупу. Земля — їх притулок. Їх троє: Роул, Фрітад і Холмер. Один з них, очевидно, залишився на кораблі. Карпентер промовчав. Марс 2156 року був смурною, пустельною планетою, де не було майже нічого, окрім каменів, піску і вітру. Його населення складалося з декількох тисяч упертих колоністів із Землі, що не відступали ні перед якими труднощами і декількох сотень тисяч таких же упертих марсіан. Перші жили в атмосферних куполах, другі, якщо не рахувати тих небагатьох, хто одружився або вийшов заміж за когось з колоністів, — в глибоких печерах, де ще можна було добути кисень. Проте розкопки, які в двадцять першому столітті вело тут Позаземне археологічне товариство, дійсно принесли безперечні докази того, що понад сімдесят мільйонів років тому на планеті існувала супертехнологічна цивілізація, подібна нинішній земній. І звичайно, було природньо припустити, що такій цивілізації були доступні міжпланетні перельоти. А раз так, то Земля, де в ті часи завершувалася мезозойська ера, повинна була стати ідеальним притулком для марсіанських злочинців — у тому числі і для викрадачів дітей. Таке пояснення, зрозуміло, могло пролити світло і на ті анахронізми, які раз у раз траплялися в археологічних знахідках крейдяного періоду. Правда, присутність Марсі і Скіпа в столітті динозаврів можна було пояснити і інакше: вони міг бути земними дітьми 2156 року і потрапити сюди за допомогою машини часу — так само, як потрапив сюди він. Або, якщо вже на те пішло їх могли викрасти і перекинути в минуле сучасні бандити. Але тоді навіщо їм було брехати?