По смерті короля Данила поділилися його сини батьковими землями. Князь Лев панував у Галичі, Дорогичині, Перемишлі й Мельнику; князь Шварно в Холмі, Белзі й Червені; князь Мстислав у Луцьку, Дубні та Стожку. Дядько їх — князь Василько, як і за життя короля Данила, так і тепер князював у Володимирі й Бересті. До князя Василька належали теж городи Любомль, Каменець на литовській границі, Кобринь, Рай, Кремянець і Всеволож.
Князь Василько в роді Романовичів зайняв тепер місце короля Данила, став головою всіх Романовичів.
Князь Лев по батьковій смерті перейшов був жити зі Львова до Галича. Та не сподобалося йому тут.
Він говорив до дворецького:
— Не любо мені жити в Галичі. Мій батько радніше жив у Холмі, як у Галичі, так і мені миліший Львів, як Галич.
І князь Лев став приготовляти Львів, щоб був відповідний на столицю князя. Терем, що його побудував був на горі король Данило, поширив, прикрасив і сильніше укріпив. Під горою побудував собі другий, т. зв. літній терем. Довкола просторого майдану в середині города побудував будинки на крамниці. Для жінки побудував церкву латинського обряду, а при ній дім для пароха цієї церкви.
На вістку, що князь Лев переносить столицю з Галича до Львова, стали туди зїздитися і тут поселюватися ремісники свої й чужі. З чужинців найбільше приїздили німці.
Одного дня з'явилося в князя Льва дивне посольство.
Були це люди з довгими чорними бородами, каблукуватими носами й темного кольору обличчям.
Провідник цих людей говорив до князя Лева:
— Славний і могутній княже! Ми, вірмени геть із-далека, з Азії. Нас там переслідують чужинці, за віру, хочуть нас вигубити. Отже приходимо до тебе, щоб ти дозволив нам у твоїх містах, головно тут у городі Львові, поселитися.
Князь Лев спитав:
— А ви якої віри і чим займаєтеся?
— Ми християни, як і ви, тільки наш обряд трохи відмінний від вашого. З нами є й наші священики. Займаємося ж ми здебільша купецтвом.
— Це добре, — сказав князь Лев, — що ви християни. Що ви іншого обряду, це ніщо! У мене тут у Львові й по інших городах є теж християни інших обрядів, найбільше ж латинників. Добре, я дозволяю вам тут поселитися.
І велів печатникові Захарії Витановичеві списати грамоту про дозвіл поселятися вірменам по городах, правитися своїм правом, вільно будувати свої церкви і відбувати богослуження в своїм обряді.
Князь Лев загосподарював свою державу і укріпляв городи. Будував церкви й манастирі, щоб духовенство й черці дбали про поглиблення християнської віри.
І стала держава підійматися з руїни, завданої татарами. Татарські хани не йшли тепер за Дніпро, бо в них самих була колотнеча. А західні сусіди давали спокій князеві Львові, бо знали, що він у кожній хвилині може покликати татар собі на поміч.
Було це з початком 1270 р. Князь Шварно важко занедужав і прислав до князя Льва посла з листом.
— Приїдь, брате, — писав князь Шварно. — Я недужий, і то так важко, що ледве чи вже підведуся з постелі. Приїдь у Холм, я хочу тобі передати по моїй смерті Холм, Червень і Белз.
І князь Лев поїхав. Застав ще князя Шварна живого.
Князь Шварно передав йому свій заповіт, що вже був списаний, і по трьох днях переставився.
У місяць по смерті князя Шварна переставився теж і князь Василько Романович. Князь Володимир Василькович розіслав гінців з сумною вісткою до всіх князів роду Романового й до задніпрянських князів.
Похорон був величний, бо син Володимир не щадив коштів на батьків похорон. Тіло князя Василька положили в церкві Пресвятої Богородиці, в єпископії Володимирській.
Тепер верховним князем над усіма Романовичами став князь Лев Данилович.
Було це 17 грудня, на св. Даниїла пророка, в неділю. Князь Лев з княгинею Констанцією був у єпископській церкві, де правилося поминальне богослуження за його батька, короля Данила.
Саме скінчилося богослуження. Князь Лев подався назад у свій терем на горі. Зима почалася скоро, і увесь Львів білів уже під снігом.
Гарно різьблені залубні мчали швидко вулицями Львова.
— Як гарно тепер, як у казковій країні! — сказала княгиня Констанція.
— У вас на Угорщині немає таких гострих зим, як у нас. — сказав князь Лев.
— Це правда, у нас тепліше, і гарна наша країна, але й тут гарно. Я вже звикла до галицького підсоння.
Серед такої розмови заїхали на замкову гору перед терем.
Тут зараз приступив до князя Льва дворецький Василько Семкович і сказав князеві:
— Пригнав гінець із Кракова, каже — з важною вісткою.
Князь Лев спитав:
— А де ж він?
— Жде в гридницї.
— Хай зараз явиться в мене.
— Ти від кого? — спитав князь Лев, тільки побачив його.
— Від Мартина Бохенського, княжого стольника, — відповів отрок, кланяючись князеві, і зараз подав йому листа і сказав ще: — Князь Болеслав помер.
— Іди спочинь, а я тимчасом прочитаю, що пише пан Мартин.
А пан Мартин писав:
— Ласкавий і мудрий княже! Доношу Тобі, що князь Болеслав помер, і як знаєш, безпотомно. Треба Тобі якнайскоріше здобути краківський престіл, що Тобі його покійний князь Болеслав обіцяв. Нас тут більше, Твоїх прихильників, і ми всі будемо старатися з'єднати Тобі краківських панів. Спішися, ласкавий княже, бо поспіх тут рішає. Це пишу я, Твій вірний і щирий прихильник, і кланяюся Тобі низько.
Князь Лев прочитав листа і сховав його між важні грамоти, і негайно післав гінця до князя Юрія.
— Приїжджай, сину, з дружиною великою, рушаю на Краків! Болеслав помер! — писав йому.
Князь Юрій прибув незабаром у Львів до батька із своєю дружиною.
Рушили в похід.
Коли військо перейшло в межі Краківського князівства, князь Лев, отаборившись, післав гінця до Мартина Бохенського в Краків, щоб цей подав відомість, як стоїть справа.
До тижня дістав князь Лев відповідь:
— Не можна вже нічого зробити! — переказував пан Мартин. — Більшість панів заявилася проти Тебе, милостивий княже!
Князь Лев став радитися з сином, що йому діяти. Князь Юрій радив вертатися.
— І я так думаю! — сказав укінці князь Лев. — Одначе за страту зажадаю окраїнних городів і, силою їх добуду, як не дадуть.
І князь Лев рушив на Краків. Але похід не вдався. Ні з чим мусів вернутись у свою землю.
Тепер князь Лешко, вибраний краківським князем, пішов із помсти на Галицьке князівство, здобув город Переворськ, побив у ньому всіх людей, забрав багато добичі, а город підпалив, і вернувся назад.