Але які гарні іскристо-синяві очі в цієї жінки! І хто сказав, що в неї за плечима багато літ і зим? Білошкіре, без зморщок лице, ані сивої волосинки з-під начільника, над яким вивищилась якась дивна округла шапчина. Княгиня сама спинилась на певній відстані — надто близько біля кесарів! — і привітно схилила чоло. І враз в її шапчині сяйнуло тисячі блискіток і вогників — синіх, червоних, жовтих, зелених, білих, чорних. Імператриця аж відкинулась на спинку трону від засліплення! Де стільки коштовного каміння набрала ця варварка? Адже в Єлени не було й половини того... Може, в Країні Руси таке каміння розсипане по землі або воно падає з неба яко дощ?
Княгиня простягує кесареві різьблену скриньку. Що в ній? Може, також повно отих коштовних камінців? Хай би швидше Костянтин брав те підношення.
— Тут наш ряд, кесарю,— каже Ольга.— Той, що Ромея уклала з Києвом.— Ці слова відлунюють за її спиною грецькою мовою.— Я принесла тобі сю харатью, щоб нагадати...— Вона схилила чемно голову й осміхнулась. Як легко жінки можуть говорити навіть гіркі слова! Але ні, княгиня нагадує слова не про данину, а про любов і мир.— Адже мій муж-князь Ігор уклав сей ряд во ім'я миру і любови. А ми так рідко згадуємо про це.
Імператриця Єлена прикрила очі повіками. Напружене очікування втомило її. Зате смагле, довгобразе лице Костянтина, обрамлене короткою чорною борідкою, зарожевілось. Володарка Країни Руси, яко вправний посол, своїми лагідними словами обійшла підводні скелі. І зовсім не нагадала йому про борг Ромеї її державі!
— А ще... хощю просити тебе, великий кесарю, щоб твій патріарх і ти охрестили мене істинно християнським хрестом... У найсвятішому християнському храмі твого святого града. Хощю взяти істинне благословення з твоїх рук, кесарю!
Костянтин кліпає очима. Що за сим проханням криється? Яке лукавство? Усі ці варвари хитрують, лукавлять, щоб вибити з рук кесарів якісь пільги і переваги при дворі. Хрещення уже хрещеної княгині? Он стоїть за нею її пресвітер — престарезний Григорій. Щось задумала княгиня...
Власне, усі довколишні володарі, приймаючи з рук Ромеї хрещення, домагаються рівности з ним, з його державою. Ось як Болгарія. Тому він, Костянтин Багрянородний, і написав для свого сина в книжці "Про церемонії": до володарів арабських держав, до франків, італійців і болгар треба звертатись не як до рівних імператору, а як до менших від нього, як до його синів. ї починати звертання саме з того, щоб підкреслити, що, хоча вони і є християнськими володарями, вони не рівні йому, а підпорядковані йому сини: "До люб'язного і вдохновенного нашого сина, архонта свого народу..."
Втім, київська володарка — жінка. Вона не зможе суперничати з ним і його владцями тут. Хай охрестить її патріарх. Тут не буде, аніякої втрати.
Імператор згідливо хитнув короною. Але очима пильнував за кожним порухом княгині. З цими країнцями-русами треба бути обачними. Це хоч і варвари, але великий і войовничий народ. З ним потрібно тримати мир, аби не з'єднались з Хозарією, яка знову хижим оком поглядає на Ромею. Тут араби та мусульманські правителі Закавказзя постійно шарпають його велику державу, не приведи Боже, ще викликати проти себе гнів країнців-русів та хозар. Втім, йому потрібні мир і любов з Києвом — і щоб руси дали йому якомога більше воїв! Багато ратників! Ця княгиня, либонь, радо погодиться дати йому своїх мечників за честь, яку хоче дістати від нього. Так, він умовить патріарха охрестити її, більше того — стане її хрещеним батьком і надасть почесне ім'я своєї дочки, чи архонтеси... Усі варварські володарі нині добиваються тих почесних титулів. Він подарує княгині ці почесні звання і буде тримати її якнайдалі від себе. О, це велике мистецтво — уміти тримати на відстані сторонських володарів і владик. Бо коли приймають хрещення, відразу ж прагнуть сісти за стіл поруч із кесарем, як з рівним собі владцею.
Ось і ця Ольга. Чому не робить проскінези — глибокого поклону — до його ніг? Чому тричі не падає ниць перед ним, як це належить усім? Тільки всі люди її і челядь розпростерлись перед ним. А вона стоїть і розмовляє з ним, яко з рівним!.. Іще отой юнак, що за її спиною, сяє до нього ясно-синіми очима, Певно, синок. Логофет про нього мовив: тікав назад до Києва, а княгиня посилала погоню й завернула. Впертий хлопак — навіть князівського одягу не одягнув, стоїть у білій сорочці і в червоних чобітках. Розвихрився чуб і упав на чоло. Обводить очима залу — і не дивується, Ніби виріс в таких розкошах!..
— Мудрі твої слова, княгине. Володар має дбати про свій народ і просити у Всевишнього благостей для нього. Гадаю, патріарх згодиться на твою просьбу. А ми раді були б мати тебе за дщерь нашу… і нашої держави. І повеліваємо тебе іменувати архонтесою твого народу — країнців-русів.
— Дякую за честь, великий кесарю. І тобі, царице Єлено, дякую за милість, що зустріли тут мене і моїх людей... Ось подарунки вам від нашої землі.
Ольга підняла вгору руку — і тоді з-під завіси в кінці зали вийшло четверо мужів у боярському вбранні, бігцем піднесли до трону важку скриню і розкрили її. В очі імператриці й імператора сяйнуло сяєво тисяч коштовних відгранених камінців. Розшити ними одяг, нанизати на нитку й оповити себе разками... О, яка краса!
Єлена вдячно глянула на княгиню і комусь помахала рукою. В цю мить з другого кінця зали рівними шерегами вийшли дивовижно багато вбрані жінки і застигли в поклоні. Ольга запитливо подивилась на логофета, і той задоволено пояснив:
— Августа Єлена і її придворні дами вітають княгиню Ольгу.
Це честь, якої до цього, певно, не мав тут жоден володар довколишніх земель. Початок добрий! Тільки б Святослав чогось не утнув. Якийсь він свавільний, гордий, незбагненний! Але ж бачить, яка шана і честь віддається їм і їхній державі. Може, прихилиться більше душею до думки, щоб поріднитися з цією імперією. Хто з ким поведеться, від того й набереться. Та головне, щоб дали у жони Святославу царівну!.. Тоді буде вічний і міцний мир між ними.
Про це порозуміється спочатку через послів. Але перше вона прийме патріархове хрещення. Ніхто тоді не скаже, що руська княгиня варварка!