Навіть у таких гарних і ладних дівчат, як Даді, шлях у люди буває нелегкий і залежить від багатьох випадковостей. Перше ніж вийти в аристократію куртизанок, дебютантці Даді довелося пережити й чорні дні. Щовечора вона блукала в центрі Ліона голодною боязкою проституткою, не завжди маючи кому продати своє тіло. А тіло це було гарне, без жодної вади. Однак слава про тіло, як і про талант, поширюється надто довго. Був час, коли з Даді спали й за п'ятдесят франків. Багато сот чоловіків спало з нею за цю ціну, як би спали й з будь-якою іншою, і ніхто з них не подумав цим хвалитися. Але згодом хтось відкрив приваби Даді. І відтоді переспати з нею стало дуже важко, і всі цього домагались за будь-яку ціну. Вона зрозуміла, що свої пестощі треба роздавати вкрай ощадливо, чи то пак стримано,— власну стриманість вона невідомо чому називала "комизою знатної курочки". Від тих пір цілий потік жевжиків почав вганяти за Даді. За неї змагалася велика промисловість, перед нею випорожнювали гаманці комерсанти. Слава небезпечної жінки підкинула її до зеніту {найвищих тарифів.
Тож, мабуть було дивно, що вона пішла на утримання Рауля Жіродо, чиї засоби були скромні й ненев-ні. Але в даному разі йшлося й ггро кохання, і Даді дозволила собі таку примху. Та й потім думка про заміжжя, завжди така владна у жінки, байдуже, в якому вона становищі, знов-таки щось важила в її задумах. А що вона знала Раулеву чуттєву прихильність, то ця думка не видавалась їй такою вже нерозважною. Тільки тут існувала одна перешкода, що її Даді й не підозрювала, перешкода, на саму думку про яку бліднув Жіродо-батько, стоячи в кутку кав'ярні й спостерігаючи за сином і його коханкою, які його ще не бачили.
Даді, ще коли була зовсім невідомою, кілька разів правила за бб'єкт "потаємних видатків" нотаря, і ця жахлива правда оце тільки зараз постала у нього перед очима. Як відомо, ці потаємні видатки робились за певні цілком інтимні послуги, причому нотар ставив такі особливі вимоги, що вважав абоолютно неприпустимим, щоб його син будь-коли про них довідався. Отож можна собі уявити розгубленість цього татуся, в якого загроза ганебного викриття спиняла вибух справедливого обурення. Сховавшись-за колоною, він обмірковував, як його краще визволити сина з лабет цієї жінки, засоби впливу якої були могутні й розкладницькі. Сам колись відчувши цей владний вплив на свої вже пригаслі почуття, він уявляв собі, як вона могла збуджувати палкі почуття юнака. До цього домішувалася ще й дрібка ревнощів, що разом із думкою про втрату п'ятдесяти тисяч франків несказанно мучила нашого добродія. Нарешті він збагнув, що ця справа зачіпає його гідність, і йому зовсім замакітрилось у голові.
Аж тут раптом Рауль і Даді підвелись і обвели поглядом присутніх у залі. Перший помітив свого батька, а друга впізнала в цьому незугарному чоловічкові свого колишнього клієнта. Рауль, показавши на Жіродо, кинув їй:
— А онде й мій старийі Треба з ним переговорити. Ті-кай-но!
Далі вже зрозуміло, як клошмерльський нотар став бранцем соромітних секретів, що ними володіла молода жінка, як страх, що вона їх розголосить, утримував його від рі-[шучих дій та як Даді, незабаром помітивши цей страх, відчула себо господарем становища й раз по раз штовхала
Рауля на шлях божевільного марнотратства, непоміркова-пих позичок та зухвалого непослуху.
Жіродо-батькові це завдавало жорстокого морального страждання. За два роки він мусив сплатити боргів на двісті п'ятдесят тисяч франків, що їх напозичався Рауль, а сюди ще ж%не входили суми, які негідник тяг зі своєї матері. Якось нотар випадково зустрів Даді на вулиці в Ліоні, і ця мерзенна розпусниця, яка гризла його серце, ця оплачувана повірниця його секретів, насмілилась усміхнутись, проходячи повз нього. Життя втікало від Жіродо крізь прочинені дверцята сейфа, звідки він видобував гроші, які вимантачувала в нього ліонська месаліна. Останні місяці життя здавалося, що у нього в крові розчинено мідянку, настільки колір його обличчя став подібним до кольору старих бронзових скульптур, виставлених на поталу негоді. Помер Жіродо-батько у п'ятдесят шість років, сповнений такої гіркоти, що вже на порозі вічності попрощався із землею, прошепотівши: "Розпусниця мене злигала!" — зовсім незрозумілий вислів, що його приписано маренню. І відтак упав у непам'ять.
Коли поділили спадщину нотаря, його контору продали, і родина Жіродо виїхала з Клошмерля. Зробившись мільйонером, Дені Пом'є найняв великі апартаменти в Парижі і почав влаштовувати людні прийоми; писав він тепер набагато менше й став вважатись непоганим автором.
По довгих роках, прожитих у безладному коханні, Даді, якій вже звернуло на третій десяток, серйозно задумалась і женила на собі Рауля. Вступивши в подружжя, вона поволі змінювалась і кінець кінцем перейшла до табору поважних жінок, де сяє в першому шерезі через свою непримиренність, суворо засуджуючи новочасні вбрання, розмови та звичаї. Невдовзі вона стане дамою-патронесою, а оце вже почала давати видавцем гроші своєму чоловікові. Рауль Жіродо мусить шукати розваг поза домівкою. Він нещодавно розжився на нову коханку, ще одну блондинку, юну, свіжу й повненьку, якою й Даді була в свої дев'ятнадцять літ. Даді, що встигла досі погладшати й споганіти, влаштовує тепер чоловікові дикі сцени. Під час їхніх сварок вона йому іноді каже:
— А ти станеш старим кнуром, як і твій батько!
— Звідки ти знаєш, що мій батько був старий кнур? — питає Рауль.
— У нього були свинячі звички! І ти врешті станеш такий, як і він.
І воно й правда: молодий Жіродо, старіючи, набував схожості з покійним Жіродо. Цей(син, що поводився був так негідно, між іншим, чимдалі] більше захищав свого батька й знаходить у нього чесноти, яких не бачив за життя старого. А це знак, що він мужніє і вже сам не дуже далеко від переміни, не далеко від теплого лона тієї буржуазії, якої держиться всіма фібрами душі: Ця прихильність виявиться на повну силу тоді, коли він зможе своєму синові-підлітку прищепити тверді засади моралі, успадкованої безпосередньо від нотаря Жіродо.
Що ж до вдови останнього, Філіппіни Жіродо, то вона знайшла собі пристановище в Діжоні — колисці Тапак-Донделів, де доживає віку чимало старих панн та баб цього роду. В їхньому гурті колишня нотариха нарікає на свої гризоти, на свої болячки та неприємності, які вона мала зі служницями, що становить основне проводження часу у цих напіввідійшлих від світу осіб. Крім того, вони звеселяють свої останні роки щедрим ужитком чорносмородинової наливки, знаменитої діжонської наливки, дуже смачної з сухими тістечками.