– Блондинка.
Він похмуро кивнув.
– Атож, оце усього, що мені відомо. Послухайте, ви ж бо знайомі з ними довгий час і, за словами місіс Йоргенсен, ви з нею…
– Із її дочкою, – підхопив я, – і з Джулією Вулф, і з віконтесою Уолдорф Астор. Я взагалі страшенний бабій.
Він підняв руку.
– Я ж не кажу, що повірив усім її байкам, нема чого ображатись. Вибачте, але ви обрали невірну позицію. Ви так поводитесь, наче вважаєте, що ми завдалися метою скривдити вас, а це неправильно, абсолютно.
– Можливо, але у вас завжди до мене якесь двоїсте ставлення, навіть під час останньої…
Він твердо подивився мені у вічі й спокійно пояснив:
– Я поліцейський і виконую свої обов'язки.
– Все ясно. Ви наказали прийти сьогодні. Що бажаєте?
– Я не наказував, а попросив вас прийти.
– Гаразд. То що бажаєте?
– Нічого, – відповів він, – у такий спосіб – нічого. Ми з вами досі розмовляли як чоловік з чоловіком, і я б хотів продовжувати в такому ж дусі.
– Ви змінилися.
– Я так не вважаю. Послухайте, містере Чарлз, чи можете ви присягнутися або принаймні сказати відверто, що виклали мені все, не криючись'.
Даремно було б щось стверджувати – він однаково б не повірив.
– Практично, – відповів я.
– Атож, практично, – прогарчав він. – Отак і кожен – практично розповідає всю правду. Як би я хотів, щоб знайшовся хоч, один непрактичний дивак.
Я міг тільки йому поспівчувати, бо чудово його розумів.
– Можливо, ніхто з розшуканих вами, – зазначив я, – не знає всієї правди.
Він скривився.
– Дуже вірогідно, чи не так? Містере Чарлз, я опитав усіх, кого тільки зміг знайти. Може, підкажете, з ким би мені ще поговорити? З Уайнентом? Невже ви думаєте, що в нашому управлінні сидять склавши руки, а не викладаються день і ніч, аби його розшукати?
– Але є його син, – нагадав я.
– Є його син, – погодився він і викликав Енді та смаглявого кривоногого поліцейського на ім'я Клайн. – Притягніть до мене цього паршивого пуцьвірінка Уайнента, я хочу з ним поговорити. – Агенти забралися геть. – Бачите, – зазначив Гілд, – шукаю, з ким би поговорити.
– Ви сьогодні надто знервовані, еге ж? То що, перевозите Йоргенсена з Бостона сюди?
Він знизав могутніми плечима:
– Його розповідь видається мені правдивою. Ще й не знаю. Може, підкинете свою думку щодо правдивості його слів?
– Звичайно.
– Я справді дещо дратівливий сьогодні, – погодився він. – Всю ніч не стулив очей. Собаче життя. Не знаю, що я знайшов у цій роботі. Чоловікові для щастя потрібен клаптик землі, обнесений загорожею з дроту, кілька чорно-бурих лисиць там і ще… Гаразд. Так от, коли ваші хлопці налякали Йоргенсена в 1925 році, він, за його ж словами, накивав п'ятами до Німеччини, покинувши свою дружину в скруті, хоч про це він не дуже розводився, змінив прізвище, аби ускладнити розшук, і з цієї ж причини побоявся влаштовуватися за фахом – він називає себе науковцем чи кимось таким, – тож заробітки були мізерні. Він стверджує, що працював то там, то там, де траплялася робота, але, як на мене, переважно жив за рахунок сутенерства – сподіваюсь, ви мене розумієте, – благо багатих панночок вистачало. Приблизно 1927–1928 року він був у Мілані, це таке італійське місто, і там вичитав у паризькому виданні "Геральд трібюн", що Мімі, яка щойно розлучилася з Клайдом Міллером Уайнентом, приїхала до Парижа. Вони не були особисто знайомі, одначе він знав, що вона чарівна блондинка, яка полюбляє чоловіків і розваги і не відрізняється глибоким розумом. Він вирішив, що при розподілі майна частина перейшла до неї, і якщо він привласнить ці гроші, то, за його переконанням, вони не перевищать тих, що свого часу підступно вкрав у нього Уайнент, – він просто поверне належне йому. Тож він наскріб на квиток і поїхав до Парижа. Поки все гаразд?
– Так. Схоже на правду.
– Я теж такої думки. Йдемо далі: в Парижі він без труднощів з нею познайомився – чи просто десь підчепив, чи хтось його представив, чи якось інакше – а решта вже справа техніки. Вона відразу погодилась заради нього на все – "на все" це його вираз – і навіть, хай буде вам відомо, випередила його, запропонувавши взяти шлюб. Він, звісно, не став її відмовляти. Вона отримала величезну суму – двісті тисяч доларів, на хвилиночку! – з Уайнента замість аліментів, тож не шкодувала грошей на друге заміжжя, яке обіцяло Йоргенсену перспективу запустити свої пазурі в гаманець. Отже, вони одружилися. За його словами, це був спритний трюк, бо одружувались вони в горах, десь на кордоні між Іспанією та Францією, шлюб укладав іспанський священик, а дія відбувалася на французькій території, що робило той шлюб незаконним. А проте, гадаю, він просто намагається відкинути звинувачення у двоєженстві. Так чи так, мені байдуже. Головніше – він присмоктався до грошей і ссав їх, доки вони скінчились. Протягом усього того часу вона, зрозуміло, бачила в ньому лише Крістіана Йоргенсена, з яким познайомилася в Парижі, й ні про що не здогадувалась, аж поки ми його схопили в Бостоні. Ну що, і досі виглядає вірогідно?
– Так, – погодився я, – за винятком хіба що одруження, а втім, і це могло бути.
– МІ у, хоча яке це зараз має значення? Настала зима, гроші вичерпались, і Йоргенсен вже було намастив п'яти, збираючись прихопити з собою рештки, коли це Мімі запропонувала повернутися до Америки й спробувати ще витягти з Уайнента. Йоргенсен подумав, що це було б справедливо, а Мімі була певна, ідо все вдасться, тож вони сіли на корабель і…
– Тут, схоже, історія вже зшита білими нитками, – зауважив я.
– Чому ви так думаєте? Він не збирався їхати до Бостона, де, як він знав, живе його перша дружина, хотів уникнути зустрічей із знайомими, і в першу чергу – з Уайнентом, а ще хтось йому сказав, що існує закон про термін давності, коли будь-яке правопорушення не карається через сім років. Він і гадки не мав, що ризикує. До того ж вони не збиралися довго тут затримуватись.
– Мені однаково не подобається ця частина історії, – наполіг я, – втім, продовжуйте.
– На другий день перебування тут, коли вони марно намагалися розшукати Уайнента, Йоргенсену не пощастило. Він зіштовхнувся на вулиці з подругою першої дружини, тією Ольгою Фентон, і вона його впізнала. Він спробував її умовити не розповідати про нього першій дружині й кілька днів мусив водити її круг пальця, годуючи сентиментальними вигадками – отож-бо уява у цього типа! – а проте не зміг довго дурити, вона пішла до свого духівника, виклала йому все і попросила поради, а той сказав, щоб вона розповіла про все першій дружині. Наступного ранку вона повідомила Йоргенсену про свій вчинок, і той метнувся до Бостона, аби його перша дружина не наробила лиха – там ми його і застукали.