– Схоже, він хоче примусити нас наполягти на його видачі. Бостонці кажуть, що він галасує, як божевільний, вимагаючи адвоката.
– А ви таки збираєтесь наполягти?
Гілд стенув широкими плечима:
– Якщо його повернення допоможе нам у розслідуванні вбивства. Мене не обходять його старі грішки чи двоєженство. Я не переслідую людей за злочини, що поза моїми службовими обов'язками.
– То як? – спитав я Мімі.
– Можна поговорити з тобою наодинці?
Я подивився на Гілда.
– Я на все згоден, аби тільки допомогло.
– Ніку, – торкнулася моєї руки Дороті, – спершу вислухайте мене. Я… – Вона загнулася, бо всі вирячились на неї.
– То що? – запитав я.
– Я… я хочу перша поговорити з вами.
– Прошу.
– Наодинці, – пояснила вона.
Я поплескав її по руці.
– Пізніше.
Мімі провела мене до спальні й ретельно зачинила двері. Я сів на ліжко і запалив сигарету. Мімі прихилилася до дверей і лагідно та довірливо всміхнулася мені. Так минуло з півхвилини.
– Ти мене любиш, Ніку, – зрештою проказала вона, а коли я промовчав, спитала – Адже так?
– Ні.
Вона розсміялась і відійшла від дверей.
– Ти хочеш сказати, що не схвалюєш мене. – Вона сіла на ліжко біля мене. – Але ж достатньо любиш, щоб допомогти, еге ж?
– Побачимо.
– Що поба…
Двері розчахнулися, і зайшла Дороті.
– Ніку, мені треба…
Мімі схопилася на ноги і затулила дочці шлях.
– Забирайся геть звідси! – процідила вона крізь зуби.
Дороті здригнулася, але не відступила.
– Не заберуся. Ти не станеш…
Мімі ляснула Дороті долонею по губах.
– Геть звідси!
Дороті зойкнула і затулила рот рукою. Дивлячись на Мімі виряченими, переляканими очима, вона порачкувала зі спальні. Мімі знову зачинила двері.
– Приходь якось до нас, я тобі вкорочу пазурчики, – зауважив я.
Вона удала, що не почула, і подивилась похмуро і замислено, трохи вишкіривши зуби. Коли зрештою заговорила, голос її видався хрипкішим, ніж звичайно.
– Моя дочка закохана в тебе.
– Дурниці.
– Закохана і ревнує мене до тебе. Вона трохи не втрачає свідомість, коли я стою поруч із тобою, – проказала вона, наче натякаючи на інше.
– Дурниці. Можливо, в неї щось лишилося від того захоплення у дванадцять років, ото й усього.
Мімі похитала головою.
– Ти помиляєшся, а втім, байдуже. – Вона знову примостилася на ліжку біля мене. – Ти мусиш мене врятувати. Я…
– Безперечно, – урвав я її. – Ти беззахисна квітка, яка потребує захисту дужого чоловіка.
– Ти про це? – махнула вона рукою в бік дверей, крізь які вийшла Дороті. – Певно, ти не зовсім… Гаразд, те, що ти чув, бачив і робив, не має до цього відношення. Ніяких тобі прикрощів. – Вона знову ледь ошкірилась, дивлячись похмуро і замислено. – Якщо хочеш Дороті, то бери й не мучся. Не про це мова. Звісно, я не беззахисна квітка. І ти так ніколи не вважав.
– Ні, – погодився я.
– Отже, – промовила вона з таким виглядом, наче все вирішено.
– Що отже?
– Облиш кривлятись! – розгнівалась вона. – Ти знаєш, що я маю на увазі. Ми розуміємо одне одного з півслова.
– Майже. Але ти сама почала кривлятись ще відтоді…
– Так. То була гра. А зараз я серйозно. Цей курвий син геть зсунув мене з розуму, Ніку – чим далі, тим гірше, а тепер він ускочив у халепу й чекає моєї допомоги. Дочекається. – Вона поклала руку мені на коліно і боляче вп'ялася нігтями. – Поліція не йме мені віри. Як змусити їх повірити, що він просто збрехав і я нічого більше не знаю про вбивство?
– Навряд чи це тобі вдасться, – проказав я нешвидко, – особливо, якщо Йоргенсен повторить те, що ти сама мені розповіла кілька годин тому.
Вона затамувала подих і знову стисла моє коліно.
– Ти їм виклав?
– Ще ні, – прибрав я її руку.
Вона полегшено зітхнула:
– І, звичайно, вже не станеш цього робити?
– Чому б і ні?
– Бо то брехня. Ми з ним обоє збрехали. Я нічого не знаходила, геть нічого.
– Ми знову повернулися назад, – зауважив я. – І так само я тобі не вірю. Що ж дала наша угода? Ти розумієш мене, я розумію тебе, ніяких кривлянь, ніякої гри.
Вона легенько поплескала мене по руці.
– Гаразд. Я таки знайшла дещо – дрібничку, але не збираюсь про неї розповідати заради порятунку того сучого сина. Ти можеш зрозуміти мої почуття, Ніку. Ти б так само…
– Можливо, – урвав її я, – але в даному випадку мені байдуже. Твій Кріс мені не ворог. І я нічого не виграю, допомагаючи тобі звести на нього наклеп.
Вона зітхнула:
– Я багато над цим міркувала. Боюся, гонораром тебе не зацікавити: тобі вже байдужі мої гроші так само, як і моє прекрасне тіло. Але хіба ти не хочеш допомогти Клайду?
– Це не обов'язково.
Вона розсміялась:
– Не розумію, що ти хочеш цим сказати.
– Я хочу сказати, що, на мою думку, він не потребує допомоги. Які звинувачення проти нього в поліції? Він, ненормальний, був у місті в день убивства Джулії Вулф, яка водила його за носа. Цього, однак, недостатньо для арешту.
Вона знову реготнула:
– А якщо додати мою знахідку?
– Не знаю. Що ти там знайшла? – Спитав я і продовжив, не чекаючи на відповідь, якої не сподівався почути: – Що б то не було, ти сама себе обдуриш, Мімі. Кріса ти можеш на смерть перелякати звинуваченням у двоєженстві. Тож ошелеш його цим. Навіщо тобі…
Вона солодкаво всміхнулась і заперечила:
– Свою знахідку я тримаю про запас, на випадок, якщо він…
– Якщо він виплутається із звинувачення у вбивстві, еге ж? Нічого у тебе не вийде, ласкава пані. Хіба що протримаєш його за гратами три дні. За цей час окружний прокурор опитає його і збере достатньо доказів, аби впевнитись, що це не він убив Джулію і що саме ти збила слідство з пуття, тож коли ти висунеш звинувачення у двоєженстві, окружний прокурор порадить тобі втопитися і не стане притягати його до суду.
– Та він не посміє так повестися, Ніку!
– Ще й як посміє, – запевнив я її. – А якщо дізнається, що ти приховуєш дещо, поставиться до тебе якнайсуворіше.
Вона закусила спідню губу і спитала:
– Ти кажеш щиру правду?
– Я розповідаю, що може статися, якщо окружні прокурори не змінилися з того часу, як я працював.
Вона знову покусала губу.
– Я не хочу його порятунку, – зрештою озвалася вона, – але й не бажаю клопотів на свою голову. – Вона вп'ялася в мене очима. – Якщо ти брешеш, Ніку…