Та старий увійшов без жодного слова і став по інший бік столу, навпроти своєї доньки. А тоді вони обоє простягли перед собою руки і повернулись обличчями на схід. Стоячи так, вони почали співати. Я дуже хотів би написати тут слова тієї пісні, однак мій знайомий, котрий був там присутній, не міг пригадати їх. Люсі потім розповідала, що то була висока, пронизлива, та невимовно гарна пісня — вона створювала відчуття прохолоди, пісня раннього ранку. Вони співали, а сірі хмари розходилися на сході, білі плями ставали дедалі більшими, аж поки небо геть не побіліло, а море заблищало, наче срібло. Це тривало довго (проте спів увесь той час не затихав), і нарешті схід зачервонів, а з моря на безхмарне небо піднялося сонце, опромінивши довгий стіл, золотий та срібний пісок та Кам'яний Ніж.
Нарнійці не раз уже припускали, що, встаючи з моря, сонце у цих краях видається більшим, ніж вдома. Тепер вони в цьому переконалися. Помилитись було неможливо. Такого яскравого сяйва, що виблискувало від проміння росі та на столі, бачити їм ще не доводилось. Пізніше Едмунд сказав:
— Хоча в тій подорожі і трапилось так багато всього надзвичайного, та мить була найнеймовірнішою.
І тепер мандрівники знали, що вони таки справді дісталися до початку Краю Світу.
Тоді їм приверзлося, ніби просто на них з самого осердя сонця щось летить, однак, звісно, ніхто не міг спокійно туди навіть глянути, щоб переконатись. Та невдовзі повітря наповнилося голосами — голосами, що підхопили пісню панни та її батька, хоча звучання тих голосів було первісним, а мови їхньої ніхто не розумів. А ще незабаром з'явилися і власники голосів. То були великі білі птахи, вони прибували сотнями, тисячами і всідалися на все навколо: на траву, на бруківку, на стіл, на плечі мандрівників, на руки, на голови — аж доки все навколо не стало схожим на снігову перину. Тому що птахи не лише робили білим усе навколо, вони ще й розмивали та затуманювали навколишні форми. Але оточена птахами Люсі, визираючи з-поміж крил, побачила, як один з них підлетів до старого, тримаючи у дзьобі щось схоже на маленький плід, — ну хіба це була тліюча жаринка, що цілком можливо, бо та річ була настільки яскравою, аж неможливо було дивитись на неї. І птах вклав її старому до рота.
Тоді птахи припинили співати і закопошилися на столі. Коли ж знову знялися в повітря, зі столу зникли вся їжа й питво. Після трапези тисячі птахів злітали в повітря, забираючи з собою все, що не можна було з'їсти чи випити: кістки, шкірки та шкаралупу, і поверталися до сонця. Проте вони вже не співали — лише повітря тремтіло від змахів їхніх крил. Чисто видзьобаний стіл спорожнів, а троє старих лордів Нарнії все ще спали.
І ось нарешті старий повернувся до мандрівників і привітав їх.
— Пане, — сказав Каспіян, — чи не скажете ви нам, як позбутися чарів, що примушують спати цих трьох нарнійських лордів.
— Скажу із задоволенням, сину мій, — мовив старий. — Щоб подолати чари, ви мусите допливти до Кінця Світу, або підплисти до нього якомога ближче, і повернутися назад, залишивши там одного зі своїх товаришів.
— А що повинно з ним трапитись? — запитав Рипічип.
— Він мусить податися на край сходу і ніколи не повернутись у цей світ.
— Ось чого прагне моє серце, — мовив Рипічип.
— А зараз ми біля Кінця Світу, пане? — запитав Каспіян. — Чи відомо вам щось про моря та землі, що лежать східніше від цього місця?
— Я бачив їх колись давно, — сказав старий, — але з чималої висоти. Не можу поділитися з вами тим, що мусить знати моряк.
— Тобто ви літали в повітрі? — випалив Юстас.
— Я був високо над повітрям, сину мій, — відповів старий. — Я Раманду. Та бачу, що ви перезираєтесь з нерозумінням. Не дивно, адже часи, коли я був зіркою, минули ще до того, як будь-хто з вас з'явився на світ, звідтоді всі сузір'я змінилися.
— Леле, — Едмундові аж подих перехопило від захвату. — Це зірка-пенсіонер.
— Ви більше не зірка? — запитала Люсі.
— Я зірка на відпочинку, доню, — відповів Раманду. — Коли я востаннє зайшов, немічний та старіший, ніж ви можете собі уявити, мене перенесли на цей острів. Зараз я вже не настільки древній, яким був тоді. Щоранку птаха приносить мені вогненну ягоду з долин Сонця, і кожна ягода забирає дещицю мого віку. А коли я стану молодим, як вчора народжене дитя, то знову зійду (адже ми біля східного краю землі) і ще раз вступлю у великий танок.
— У нашому світі, — зауважив Юстас, — зірка — це здоровенна куля палаючого газу.
— Навіть у вашому світі, синку, те, з чого складаються зірки, не є їхньою суттю. А у цьому світі ви вже зустрічали одну зірку, адже, гадаю, ви познайомилися з Корайекіном.
— Він також зірка на пенсії? — поцікавилась Люсі.
— Ну, не зовсім, — відповів Раманду. — Його відіслали керувати Дафферами не задля відпочинку. Радше це можна назвати покаранням. Якби все йшло добре, він би ще тисячу років сяяв взимку на південному небосхилі.
— Що ж він накоїв, пане? — запитав Каспіян.
— Сину мій, — мовив Раманду, — не тобі, нащадкові Адама, знати, які провини лежать на зірках. Однак ходімо, за цією бесідою ми марнуємо час. Ви рішуче налаштовані? Чи попливете далі на схід, аби повернутися назад, залишивши назавжди одного з вас, щоб зруйнувати чари? Чи рушите на захід?
— Безперечно, пане, — вигукнув Рипічип, — які питання? Це пряме завдання нашої подорожі — звільнити від чар цих трьох лордів.
— Я такої ж думки, Рипічипе, — відповів Каспіян. — І навіть якби думав інакше, моє серце не витримає, якщо "Досвітньому Мандрівникові" не вдасться підплисти якомога ближче до Краю Світу. Проте я непокоюся за команду. Вони погодилися йти на пошуки сімох лордів, а не для того, щоб досягнути краю Землі. Якщо ми попливемо звідсіля на схід, ми попливемо, щоб знайти край, останню точку сходу. І нікому невідомо, як далеко вона розташована. Вони хоробрі хлопці, та я помітив ознаки втоми від мандрівки і прагнення побачити, як ніс нашого корабля знов уткнеться в береги Нарнії. Не впевен, що ми повинні пливти далі без їхньої згоди. А ще цей бідолашний лорд Руп. Геть розбита людина.
— Сину мій, — проказав старий-зірка, — пливти до Краю Світу з людьми, котрі цього не бажають або введені в оману — справа марна, навіть якби ти цього хотів. Не так знімаються великі чари. Вони повинні знати, куди прямують і навіщо. Але хто цей розбитий чоловік, про якого ти кажеш?