Хроніки Нарнії — 4. Принц Каспіан

Страница 23 из 49

Клайв Степлз Льюис

– Так, це вам не гоґель-моґель із киселем навпіл, – нарешті буркнув він, – тут і справді є на що подивитися! Добре, що Нікабрик не бачить, а то, сосонки зелені, так і луснув би від заздрощів!

Гному підібрали і щит, і меч, і кольчугу, і лук, і сагайдак зі стрілами, і шолом – добре, що дитячих розмірів у скарбниці вистачало. Мідний шолом прикрашали рубіни, рукоять меча була позолочена – за все своє життя гном таких розкошів не те що не брав до рук, навіть і не бачив. Важче було з обладунками для решти, особливо для хлоп'ят, адже за той рік, доки жили в Англії, хлопці добряче вигналися й виросли з минулорічних. Зрештою, для всіх знайшлися кольчуги і шоломи, Едмунд відшукав собі придатні щит та меч, Люсі – невеличкий лук, а Пітер та Сьюзан задовольнялися дарами. Побрязкуючи кольчугами, вчорашні школярі вийшли нагору, почуваючи себе вже нарнійцями. Хлопці трішки відстали, і Люсі краєм вуха чула, як Едмунд шепотів Пітеру:

– Хай уже краще я. Адже коли я утру цьому гному носа, то йому буде прикріше вдвічі, ну, а якщо він візьме наді мною гору, то хоч менше буде безчестя на наші королівські голови!

– Гаразд, хай ти, – так само тихо прошепотів у відповідь Пітер.

Люсі не могла здогадатися, про що це вони, аж поки всі не вибралися на сонячне світло. Тут Едмунд повернувся до Тиквіка і буцімто ненароком спитав:

– До речі, користуючись нагодою, чи не погодився б вельмишановний гном дати мені невеликий урок герцю на мечах? Простим дітям, як ви розумієте, нечасто випадає щастя споглядати такого славного ратника, як вельмишановний гном, а я підіграв би за супротивника.

Тиквік зашарівся від похвали та ніяковості й напустив на себе суворий вигляд.

– Ой, хлопці-хлопці, – по-батьківськи зітхнув він, – вам усе ігри та цяцьки, а мечі все-таки не іграшкові!

– Байдуже! – сказав Едмунд. – Ви вже якось постарайтеся, якщо зачепите мене, то не дуже, а мені, либонь, і повіки вас не дістати…

– Гм, а що? – спокусився гном. – Хай і так – покажу вам два-три прийомчики, але попереджаю: це вельми, вельми небезпечно!

Два мечі блиснули на сонці, неначе дві зірниці, а троє глядачів зіскочили з помосту, звільнивши місце для двобою. Що ж, цей герць заслуговував на куди більше глядачів, аніж ті, що часом їх ставлять на театральному кóні. У театрі ще хоч як там, можна з цікавістю спостерігати за поєдинком на шпагах, та й то, як стверджують фахівці, з подібним фехтуванням жоден лицедій, якого б хвацького дуелянта він не зображав, не пережив би навіть однієї-однісінької, найпершої дуелі. Стосовно ж часів давніших, то театральний поєдинок схожий на реальний двобій не більше, ніж іграшковий меч на справжній. У пішому бою, наприклад, дуже вдалий прийом – це удар по ногах, тому що ноги – одне з небагатьох місць, яке не захищає обладунок. І вже треба не ловити ґав, а швидко відійти чи підстрибнути. Тут гном мав безперечну перевагу, бо Едмунду доводилося вести бій зігнувшись, а зігнувшись не дуже й пострибаєш. І все ж гном не врахував одного: всього лише добу тому він здолав би Едмунда, що називається, однією лівою, але за ті двадцять чотири години, що Едмунд дихав чарівливим повітрям Нарнії, багато що змінилося. Хлопець і сам не зміг би пояснити, чому він діє так чи так, але зір його набув гостроти, руки – вправності, ноги – швидкості, а голова – ясності. Він знову став королем Едмундом. Протягом певного часу бійці кружляли, подеколи обмінюючись ударами і вигадуючи мить для вирішальної атаки, і Сьюзан (яка так і не звикла до того, що діялось) не витримала і гукнула: "Обережніше!" – і тут, так раптово, що ніхто, крім Пітера, й помітити не встиг, як це трапилось, Едмунд невловимим рухом закрутив меча суперника і вирвав його з рук. Меч із дзеленьчанням ударився об каміння, а Тиквік ну стрибати на одному місці, трясти рукою й дмухати на пальці, зовсім як невмілий гравець у крикет, який замість кулі загилив ключкою по землі й дістав на горіхи.

– Сподіваюся, що не забив вас, мій любий маленький друже? – уїдливо запитав Едмунд, відсапуючись і ховаючи меча в піхви.

– Це, це, це… – обурювався гном, усе ще дмухаючи на пальці, – це просто нечесно! Це якийсь хитрючий прийом, якого я не знаю!

– Авжеж-авжеж, – підтримав його обурення Пітер, – цілковито згоден із вами: якщо сильного рубаку і вдається знешкодити, то лише якимось неабияк хитрим прийомом, якого він, на щастя, не знає. Ну, але що поробиш, якщо все фехтування на цьому й побудоване! Зате в стрільбі з лука всі в рівних умовах. До речі, ви не хотіли б позмагатися з моєю сестрою?

– Овва, а ви хитрун, – нарешті розкумекав Тиквік. – Буцімто я не знаю, як вона стріляє! А втім, – наголошую – а втім, я згоден! (Тут Тиквік дещо хитрував: серед гномів він мав славу неабиякого лучника.)

Усі вийшли у двір замку.

– Тепер знайти б путню мішень, – поглядаючи навсібіч, мовив Пітер.

– А чим погане он те яблучко, бачите, ге-е-ен на тій гілляці, – показала Тиквіку Сьюзан.

– Юна леді має на прикметі от те, велике й золотаве, що висить посеред арки? – про всяк випадок перепитав Тиквік.

– Ні, леді має на приміті от те, маленьке й червоненьке, що висить над муром із бійницями, – уточнила Сьюзан.

Гном перемінився на обличчі.

– Та воно ж більше схоже на вишню, ніж на справжнє яблуко! – пробубонів він, але так, щоб ніхто не почув.

Аби все було по-чесному, на право першого пострілу кидали монетку, що добре розважило Тиквіка, який уперше побачив такий спосіб жеребкування. Першим випало стріляти гному. Стріляти зговорилися з верхньої приступки сходів, які вели з великої зали у двір. По тому, як гном обирав позицію, як піднімав лук, як натягував тятиву, було видно, що стрілець він надзвичайно досвідчений і в цьому тямить. Діти це відразу оцінили. І не помилилися. Забриніла тятива, стріла свиснула в повітрі, і – яблучко закачалося на гілці, а на землю пурхнув зелений листочок. Безумовно, це був прекрасний постріл. Потому на верхню сходинку піднялася Сьюзан. На відміну від Едмунда дівчинка не знаходила втіхи у змаганні: вона не сумнівалася у наслідку суперництва, і їй було просто жаль перемагати вже раз переможеного гнома. Вона б навіть піддалася, однак на карту була поставлена їхня королівська честь.