АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ
ХРЕСТ НАД ДНІПРОМ
Історичні оповіді про прийняття віри Христової на Україні
КНЯЗЬ-ПЕРЕМОЖЕЦЬ
Зо славою переможця повертався князь Володимир Святославович з-над Волги, із походу на камських болгар1. Легкими чайками неслися княжі судна Дніпром, білу піну збивали могутні удари весел на його хвилях, грімко неслась бойова пісня плесом ріки.
В Києві — стольному городі — рух і метушня велика. Лунають веселі й радісні оклики.
— Наші, наші вертаються! — гомонить вулицями. Чоловіки, жінки, молодь, дівчата, дітвора — всі
вибігають на вулиці й облягають обабіч дорогу від Боричевого уїзду аж до княжого терему. І здовж несуться оклики:
— Вже причалюють! Вже причалили! А незабаром:
— Вже дружина уставилася, вже рушає!
І справді похід рушив уже. Попереду князь Володимир у золотистому варязькому шоломі, в цвітастій луді , легко накиненій на рамена, а під нею лискучий панцир, положений на синю свиту; на ногах зелені сапоги . Сидить князь Володимир на гарному білому коні; в руці у нього скипетр, жирований самоцвітами, а при боці довгий варязький меч. Гордо та сміливо споглядають сиві очі князя; відбивається в них радість і вдовілля; довгий білявий вус звисає на долину.
Біля князя їдуть його найближчі старшини: дядько Добриня, тисяцький та Вульфаст, що його кияни звали "Вовчим хвостом", який торік переміг Радимичів. їде біля князя теж старий воєвода Свенельд та інші.
А за ним, рівною твердою ходою, йдуть полки. Зараз за київським полком ведуть колодників . За колодниками їдуть скрипучі теліги5 зо здобиччю. А за ними знову полки: новгородський, деревлянський, червенський, дреговицький, полоцький, сіверський, волинський і тиверський. Вже князь зо свитою на Боричевому уїзді, вже наближається до воріт. Воротар відчинив ворота, заграли сурми, а зібраний нарід кличе:
— Слава, слава, слава князеві Володимирові, слава, слава, слава!
Матерій батьки шдхоплюють малих дітей на руки й показують їм та говорять:
— Гляди, цей на білому коні попереду — то наш князь Володимир!
А князь уже наближається до терему на горі.
Перед княжим теремом стоять: княгиня Рогніда із чотирилітнім синком Мстиславом, княгиня Евтимія, грекиня з роду, вдовиця по князеві Ярополку з сином Святополком й інші княгині з їх жіночим почотом і дворецький із гриднями та отроки . І ГуТ стали кликати всі:
— Слава князеві Володимирові, слава, слава! Князь зсів з коня та повагом подався в терем. За
ним подалися туди й жінки та дворецький. Тисяцькі повели своїх дружинників у Київ на спочинок:
Князь Володимир при помочі отрока скинув з себе зброю й переодягся в легкий домашній одяг та пішов у терем, щоб повітатися з домашніми.
По обіді покликав до себе дворецького та випитувався в нього, що зайшло нового в палаті, що склалося в Києві за час його неприяви.
— Ніщо, ласкавий княже! — відповів дворецький Збислав. — Тільки багато тяж8 жде на твій суд.
— Завтра буде суд. Вже рано покличеш тяжебних із видоками та послухами .
І подався князь Володимир у кімнати княгині Марії, болгарки родом. Тут застав і княгиню Ев-тимію.
Обидві вони були християнки грецького обряду то й дружили з собою. Коли князь увійшов, сиділи обидві на лаві, застеленій дорогим грецьким килимом, та розмовляли. На долівці, теж застеленій килимом, гралися діти: Борис — син княгині Марії —й Вишеслав та Святослав — сини княгині Розалії, чешки родом.
Заки князь Володимир увійшов, зачув голос Бориса:
— Я проситиму Бога в молитвах, щоб батько наш став християнином і завів християнську віру в усій державі!
Князь Володимир дуже любив малого п'ятилітнього Бориса, й ті слова хлоп'яти, сказані рішуче, вразили його. Він подумав:
— Цей малий немов висказує мої думки, немов знає, що я вже від року думаю над тим, що наша слов'янська віра не підходить моїм змаганням...
1 ввійшов у кімнату. Обидві княгині й діти підвелися, щоб повітати його.
— Вітай нам, переможче болгар! — сказала княгиня Евтимія.
— Вітай, князю, бохмачів11 — сказала княгиня Марія.
— Вітай нам, отче! — привітали князя діти.
— Вітайте мене всі! — сказав князь Володимир і додав, звертаючись до княгині Марії: — Мир матимемо з камськими болгарами.
-Чи велику данину плататимуть болгари? — спитала княгиня Евтимія.
— Ні, не плататимуть нам данини,— сказав Володимир. — Я хотів іти на їх столицю та змусити їх, щоб платили мені данину, однак дядько Добриня вставився за болгарами. Він казав:
"Я оглядав колодників, і всі вони в чоботах, цим не платити нам данини. Поїдемо шукати лапотників , щоб платили данину. Болгари схочуть визволитися скоро від плачення данини, а війна химерлива: раз дає перемогу одним, інший раз другим. Найкраще війти з ними в торговельні зносини, то більше буде нам з цього користі, як із данини".
— А дядько Добриня розумний муж і завжди добре порадить. Отже я його послухав й замирився із каганом камських болгар. Ми підписали вічний мир із болгарами.
"Тоді не буде між нами мира, — сказано в умові, —як камінь почне плавати, а хміль буде тонути. Наші гості мають повну свободу в державі камського кагана, а їх у моїй. Маємо собі й дружинами помагати у війнах".
Поговоривши ще з обидвома княгинями та з дітьми, перейшов князь Володимир у терем княгині Рогніди, а від неї до інших княгинь. Всюди теж отроки приносили багаті дари княгиням і їх дітям.
1 всюди на княжому дворі царила велика радість і втіха. Радість і втіха панували теж у всьому Києві. Найбільше раділо київське купецтво, що князь заключив таку корисну для них умову з багатою камською Болгарією. Вони стали готовити вже всякі товари для вивозу над Волгу й Каму.
Незабаром уже прибули теж і болгарські гості відтіля. Зайшли вони й на княжий двір. Князь Володимир не щадив грошей і закупив багато всякого товару для себе, для княгинь і для всього двору свойого.
З одним із купців, якого знав уже здавна, зговорився князь про віру та виявив йому свій намір покинути поганську віру й прийняти віру в одного
Бога.
— Бо мені так каже мій розум, — говорив князь, — що мусить бути один Бог, який сотворив увесь цей світ і нас людей. Але є більше вір в одного Бога — отже, не можу рішитися: яку мені вибрати?