Ці слова будуть зрозумілішими, якщо знати, що каган не допускає до влади молодшу генерацію раніше, ніж йому виповнюється 55 років, але таке правило поширюється лише на хозарів. Усі інші просуваються по службі швидше, оскільки каган, котрий сам є хозарином, вважає, що вони не можуть бути для нього небезпечними, оскільки їх є мало. Згідно з останніми указами двору, посади для хозарських службовців знижуються, а не підвищуються, коли їх покидають ті, хто займав раніше, себто якісь особи каганового віку або чужинці. Тому за якийсь час, коли нове покоління 55-річних хозарів буде готове зайняти державні посади, всі ці посади виявляються поділеними між іншими або значитимуть так мало, що не буде змісту їх займати.
В Ітілі, хозарській столиці, існує таке місце, де двоє людей — можливо, що й зовсім незнайомих — розминаючись один з одним, обмінюють навзаєм імена і долі, як капелюхи, і залишок свого життя проводять уже в новій ролі. Серед тих, хто очікує в черзі свого часу на обмін долі з кимось іншим — з ким завгодно — завжди найбільше хозарів.
У військовій столиці держави, яка знаходиться в самому центрі найгустіше заселеної хозарами області, бойові нагороди і відзнаки розділяються рівномірно між представниками всіх народностей: влада завжди слідкує за тим, щоб число нагород було рівним і в греків, і в готів, і в арабів, і в євреїв, які живуть у хозарському царстві. Те ж саме стосується русів і всіх інших, навіть і самих хозарів, котрі всі відзнаки і грошові нагороди, їх супроводжуючі, отримують в однаковій мірі з усіма, хоч вони і є набагато чисельнішими за інші народи. В той же час у південних провінціях, населених греками, чи західних, де живуть євреї, або східних, в яких зустрічаються перси, сарацини та й інші, відзнаки розділяються між представниками лише тих народів, а хозарів у тому поділі обходять стороною. Причина в тому, що ці провінції й області вважаються нехозарськими, хоча хозарів у них живе та ж кількість, що й всіх інших. Таким чином, у своїй області хозари діляться окрайцем з усіма, а в інших ніхто не дає їм ані крихти.
В той же час хозари, як основне населення, несуть найбільший тягар усіх військових зобов'язань, хоча воєначальників серед них не більше, ніж серед інших народів. Воїнів переконують у тому, що тільки в бою можна знайти необхідну рівновагу й спокій, а все інше не має значення. Отже, тільки хозари піклуються про безпеку держави і її єдність, відповідають за оборону країни і її захист, а в той час усі інші — євреї, араби, греки, готи й гіерси, що живуть у Хозарії — тягнуть лямку кожен до себе і на свою сторону.
Під час військових дій відносини в царстві зі зрозумілих причин змінюються. Тоді хозарам дають більше свободи і дивляться на це крізь пальці, усі починають згадувати про їхні славні перемоги в минулому, бо вони — добрі воїни, які вміють тримати й ногою списа і шаблю, а рубають однаково спритно направо й наліво, бо серед них немає лівшів чи правшів, а обидві їхні руки з дитинства на рівних вивчені для бою. Натомість усі інші поселенці, щойно починається війна, встають під знамена своїх земляків: греки разом з ромейськими військами палять усе на своєму шляху і вимагають з'єднання з Візантією, араби переходять на сторону халіфа і його флоту, перси біжать до необрізаних. Втім, після закінчення війни усе це швидко забувається, ранги, які чужинці здобули у ворожих військах, залишаються за ними і в хозарському війську, а хозари знову вертаються до фарбованого хліба.
Фарбований хліб є ознакою становища хозарів у своїй Державі. Хозари випікають хліб, оскільки всі хлібодатні землі країни населені виключно хозарами. В центральних місцевостях, у підніжжях гірського масиву Кавказу, всі їдять фарбований, хліб, який продається за безцінь. В той же час нефарбований хліб, який випікають ті ж хозари, продається лише за золото. Самим хозарам дозволено купувати і їсти лише той дорогий, нефарбований хліб. Щойно хтось із хозарів ослухається і купить дешевий фарбований хліб, що, за законом, суворо заборонено, це відразу ж виявлять за його нечистотами. Існують окремі служби збирачів податків, які час від часу заглядають у хозарські нужники і карають винних.
ХОЗАРСЬКА ПОЛЕМІКА
ХОЗАРСЬКА ПОЛЕМІКА — як подає Дімаскі, під час полеміки, від якої залежало, до котрого з віросповідань прихиляться хозари, в країні панував великий неспокій. За час бесід, що велися в розкішних палатах хозарського кагана, хозарська земля почала ходити під ногами. Перебувала вся у русі. Ніхто нікого не міг зустріти двічі на одному місці. Один свідок бачив натовп людей, які носили каміння й питали: де нам його покласти? То було пограничне каміння хозарського царства, межі з його кордонів. Бо царівна Атех наказала носити межові камені в руках і не класти їх на землю, аж доки не вирішиться питання про хозарську віру. Року тих подій не встановлено достеменно, проте аль-Бекрі повідомляє, що хозари швидше від інших релігій прийняли іслам, і було це в 737 році після Іси. Окремо стоїть питання про те, чи перехід у іслам і полеміка припадають на один і той самий час. Очевидно, що ні. Тому рік полеміки залишається невідомим. Проте суть її цілком зрозуміла. Перебуваючи під невпинним тиском, метою якого було навернення його до одного з трьох віросповідань — ісламу, християнства чи юдаїзму, — каган прикликав до себе трьох учених мужів: першим був єврей — один з-поміж вигнанців із халіфату, другим — грецький теолог з університету в Царгороді, а третім — арабський тлумач Корану. Той третій називався Фарабі Ібн Кора, і, оскільки по дорозі йому чинили різноманітні перешкоди, до полеміки він приєднався останнім. Тому на початку розмова велася лише за участю християнського й гебрейського посланців, і грек почав усе більше схиляти кагана на свій бік. Зі слизькими очима і рябим волоссям, він сидів за двірцевою учтою і промовляв:
— У бочці головним є отвір, у глеку — те, що не є глеком, у душі — те, що не є людиною, в голові — те, що не є головою, а се значить — слово… Слухайте, отже, ті, хто не має поживи від тиші.
Ми, греки, даючи вам хрест, не беремо від вас за це у заклад ваше слово, як роблять сарацини чи євреї. Ми не домагаємось, щоб разом із хрестом ви прийняли і нашу грецьку мову. Навпаки: залишайтеся зі своєю, хозарською. Та знайте: на вас чекає зовсім інше, якщо ви приймете юдаїзм чи закон Магомета. Із їхньою вірою вам доведеться перейняти й їхню мову.