— Прошу вас, ви довго ще будете сипати солі на рани? Так нападає мій брат Еля на нашу сусідку Песю і дістає від неї у відповідь:
— Солі сипати? Диви-но, який розумний став! Він їде до Америки мучитись і влаштовувати своє життя! А ще не так давно я держала тебе на руках, няньчилась, морочилася з тобою. Ану, спитай лишень у своєї матері, що я натерпілася з риб'ячою кісткою, яку ти в дитинстві проковтнув у суботу під час обіду. Коли б я не вдарила тебе по потилиці раз, два, три, ти б тепер не їхав до Америки мучитись і влаштовувати своє життя!..
Наша сусідка Песя ще довго говорила б. Щастя, що мама втручається і лагідно звертається до неї:
— Прошу вас, Песічко, душечко, серденько, любонько, будьте мені здорові й щасливі!..
Далі мама не може говорити. Починає плакати. Мій брат Еля помічає, що вона плаче, і аж труситься від гніву. Він кидає роботу і вибігає з хати, грюкаючи дверима:
— Хай воно западеться!
З
У хаті в нас уже порожньо — пустка. В кімнаті повно пакунків та подушок. Подушок навалено мало не до стелі. Коли нікого немає, я видряпуюсь на всі подушки і зісковзую вниз, як на санчатах. Здається, що мені ніколи не було так добре, як тепер. Обіду давно вже не варять у нас. Мій брат Еля приносить з базару сушену рибку, і ми їмо її з цибулею — хіба є щось смачніше від цього? Наш товариш Пиня теж їсть з нами. Він завжди замріяний. Це ви знаєте. Думками він літає десь далеко. Але відколи ми їдемо до Америки, він зовсім здурів. Так каже про нього мама. Одна холоша в нього підгорнена вгору, одна шкарпетка спущена вниз, галстук уже на спині. А коли входить до хати, він обов'язково мусить стукнутись у верхній одвірок лобом. Щоразу мама звертається до нього з тим самим закидом:
— Ти ж бачиш, що виріс такий високий, треба трохи нахилятись.
— Він короткозорий, мамо!
Отак виправдує його мій брат Еля, і вони вдвох ідуть покінчити з продажем нашої половини хати. Треба тільки підписатись. Ми нашу половину хати давно вже продали, її купив кравець Зиля. Не так скоро купує кравець хату! Дуже нудний оцей кравець Зиля! Спочатку він тричі на день приходив оглядати нашу половину хати сам-один. Нюхав стіни, мацав димар, лазив на горище, оглядав дах. Потім він привів свою жінку, Миня звуть її. Коли дивлюсь на неї, я мушу сміятись. Теличку нашої сусідки теж звали Миня. Обидві Мині мають однаковий вигляд. У телички Мині була біла морда і округлі очі. Миня кравцева теж така... Після цього кравець Зиля почав приводити фахівців оглядати хату. Здебільшого кравців. Кожний знаходив у нашій половині хати іншу ваду. Аж поки вирішили запросити Пининого тата, механіка Герш-Лейба. Механік Герш-Лейб знавець на хати. Він чесна людина. На нього можна звіритись. Герш-Лейб робить таку ласку, оглядає нашу половину хати з усіх боків. Він задирає голову, хоч він і так високий на зріст, зсуває кашкет на маківку, чухає собі потилицю і каже:
— Оця хата, щоб не збрехати, може простояти років із сто, якщо не більше.
Вискакує наперед один кравець із знавців, приведених кравцем Зилею.
— АвжежІ Аби пересипати її цеглою, підперти кількома добрими обаполками, викроїти чотири нові стіни і пришити залізний дах, вона стоятиме і стоятиме, бог дасть, до приходу месії!
Якби хто вилаяв механіка Герш-Лейба останніми словами або ошпарив цілим горщиком окропу, він би не так знавіснів. Він одно тільки допитувався: звідки береться у цього паршивця, Кравчука, волоцюги й шелихвоста таке зухвальство говорити з ним, механіком Герш-Лейбом, такою мовою, такими словами, у таких висловах і на такий манір?! Я даремно радів: я був певний, що от-от почнеться бійка. Але втрутилися люди (скрізь сують носа люди!), їх розборонили, помирили і почали торгуватись. Зійшлися ціною, послали по горілку і взяли по чарці. Нам зичили, щоб ми поїхали здорові, і прибули здорові, і успіх мали там, заробили багато грошей та в щасливий час повернулись назад...
— Отакої! Не так скоро вертаються назад з Америки! — каже мій брат Еля.
І починається розмова про Америку. Механік Герш-Лейб запевняє, що ми всі, бог дасть, повернемось назад з Америки. Якби не призов, він не дозволив би Пині їхати до Америки. Америка, каже він, це фе!
— Чим це, пробачте мені, Америка фе? — запитує в нього кравець Зиля.
— Тим,— відповідає Герш-Лейб,— що Америка — паскудна країна.
— Пробачте мені,— запитує в нього знову кравець Зиля,— звідки ви знаєте, що Америка — паскудна країна?
Герш-Лейб відповідає йому, що він до цього своїм розумом додумався. Зиля просить його, щоб той пояснив, як він додумався до цього своїм розумом. Механік Герш-Лейб починає щось плескати язиком, пояснювати, як саме додумався, але слова в нього не в'яжуться, бо він уже напідпитку. Всі напідпитку. Всі почувають себе добре, дуже добре. Я теж. Тільки мама моя щохвилини ховає обличчя в фартух і витирає очі. Мій брат Еля дивиться на неї і каже їй тишком:
— Розбійнице! Ти не жалієш очей своїх! Ти нас заріжеш!
4
Тепер почалося нове — прощання. З хати до хати йдемо ми прощатись. Ми вже були в усіх наших родичів, сусідів і знайомих. У нашого свата, пекаря Йони, ми прогостювали цілий день. Наші свати приготували на нашу честь обід, скликали всіх родичів, подали пива на стіл. Мене посадили окремо з сестричкою моєї братової. Алта зветься вона. Вона старша за мене на один рік, і в неї дві кіски, заплетені ззаду бубликом. Мені колись ладили її за наречену. Відтоді як тільки нас побачать разом, то кажуть: "Наречені!" Проте ми не соромимось розмовляти між собою. Вона запитує в мене, чи сумуватиму я за нею?
— Авжеж, сумуватиму!
Далі вона запитує у мене, чи писатиму їй листи з Америки?
—— Авжеж, писатиму листи з Америки!
— Як ти писатимеш? Ти ж не вмієш писати?
— Велике діло в Америці навчитися писати! — кажу я і засовую руки в кишені.
Алта дивиться на мене і всміхається. Я знаю, чого вона всміхається. Вона мені заздрить, що я їду, а вона ні. Всі мені заздрять, навіть синок багатія Йосі — косоокий Генах ладен був би втопити мене в ложці води! Він зупиняє мене і вирячує на мене своє косе око:
— Послухай-но! Ти їдеш до Америки?
— Ага, їду до Америки.
— Що ти там робитимеш? Ходитимеш попідвіконню? Щастя його, що мого брата Елі нема при цьому. Він би