— Я дзвоню пізно, бо дуже був заклопотаний,— сказав Хейзен.— Щойно повернувся із засідання. А мені хотілося поговорити з вами якомога скоріше.
— Що сталося, Расселе? —запитав Стренд.— Ви знову розмовляли зі своїм товаришем із Джорджії?
— Ні. Від нього я більш нічого не чув, тому гадаю, що справи там пішли на краще. Цього разу...— Він на. мить завагався.— Цього разу йдеться про мене. Нічого особливого, але дещо тут може торкнутися й вас.— Хейзен якось дивно засміявся. ("Він. начебто чимось збентежений",— подумав Аллен.) — Ви пригадуєте такого собі кулуарного діяча, пов'язаного з нафтою? Я зустрів його за чаєм у вашій школі.
— Пригадую,— відповів Стренд.
— Вийшла невеличка неприємність. Його викликали до Вашінгтона в сенатську комісію, що розслідує застосування тиску на законодавців...
— У газетах я нічого такого не читав.
— До газет ще не дійшло. Але один мій приятель, який має доступ до інформації, розповів мені дещо приватно.
Аллен знов — уже вкотре — відзначив подумки, що Рассел і тут має приятеля, який може дати йому корисні для нього відомості.
— Чоловік потрапив у скрутне становище,— провадив Хейзен,—" і намагається відвести від себе звинувачення. Вони не можуть закинути йому нічого конкретного, але якийсь п'яний на одній з отих клятих вечірок у Вашінгтоні розпатякався, нібито чув, як цей чоловік хвалився, що умовив одного сенатора змінити своє рішення, коли голосували про велику шельфову нафторозвідку, і нібито компанія, яку представляє моя фірма, пообіцяла сенаторові круглу суму, якщо він підтримає компанію до кінця. І було згадано, моє ім'я. Як мені стало відомо, цей діяч заявив комісії, нібито ми з ним зустрілися в школі за попередньою домовленістю. Його син навчається у вашій школі. Хітц його прізвище...
— Трієчник, майже двієчник. І живе якраз у моєму корпусі. Досить .неприємний лобуряка. Справжній бугай. Любить кривдити менших,
— В усякому разі Хітц-батько — так мене повідомили — не тільки заявив, нібито ми домовилися зустрітися в Данбері, а й сказав, що я відвів його вбік і обговорював з ним ту справу. Отака паскудна брехня!
— Мені дуже прикро,— мовив Стренд.— Але навіщо ви мені все це розповідаєте?
— Бо якщо хто-небудь приїде до вас і почне ставити запитання або якщо вам доведеться давати свідчення, то я б хотів, Аллене, щоб ви в разі потреби присяглиоя, що я весь час був з вами чи з кимось із вашої сім'ї і, поки я гостював-у вас, ніхто нічого не чув про голосування, бізнес, адвокатські контори...
— Расселе,— мовив Стренд якомога спокійніше,— я ж не був з вами весь час. І Леслі та Керолайн теж не були.
— Але ж ви не думаєте, що я на таке здатний, правда? — Голос у трубці лунав чимдалі гучніше, і в ньому вчувалася злість.
— Ні, не думаю,— щиро відповів Стренд.
— Це кривава помста,— сказав Хейзен.— Спрямована проти мене. В-и не знаєте, яка конкуренція у Вашінгтоні! В моїй роботі часом доводиться погладити когось досить могутнього — проти шерсті, і коли такі люди побачать бодай найменшу, найбезглуздішу нагоду мене спаплюжити, то відразу хапаються за неї.
— А що вони можуть вам зробити? Адже ніяких доказів у них нема?
— Звичайно, нема,—У щирості його відповіді не було сумніву.— Та ви собі не уявляєте, який вигляд це матиме в пресі і з якою радістю дехто з моїх колег здере з мене скальп! Може, нічого такого й не станеться, Аллене, але якщо до вас справді звернуться з розпитуваннями, то я дуже просив би вас... А втім, годі, я сказав уже й так багато. Робіть як вважаєте за потрібне.
— Расселе...— почав Стренд.
— Я б не хотів більше про це розмовляти,— рішуче відказав Хейзен.
Запала коротка мовчанка, і Стрендові не хотілось її порушувати. Коли Хейзен заговорив знову, голос його лунав, як завжди, приязно.
— О, до речі, на тому тижні я бачився з Леслі! Я подзвонив у Нью-Йорку до школи й запросив її на ленч. Один хлопчина, син мого приятеля, начебто має здібності до музики, і я хотів з нею побалакати: може б, вона взялася за нього... У неї чудовий вигляд! Вона нічого не казала вам про того хлопця?
— Ні,— відповів Стренд, Власне, Леслі і словом не обмовилася про зустріч із Хейзеном.
— Запитайте в неї про хлопця. Батько чекає відповіді. Що ж, мені було дуже приємно з вами поговорити, І прошу вас, не турбуйтеся про мене. .Може, через тиждень чи трохи більше все минеться й забудеться. Бережіть себе, друже! А я обіцяю, що приїду й провідаю вас —найімовірніше, на День подяки, а може, й раніше. Я скучив за вами, друже справді скучив!
Аллен поклав трубку й сидів, утупившись у телефон. Потім поволі допив віскі, вимкнув лампу й пішов до спальні. Дорогою зазирнув у кімнату Леслі, де стояло широке старомодне ліжко. Він поділяв його з Леслі від перших днів подружнього життя. Ліжко мало зручний, затишний вигляд. Ліжко Джіммі було вузьке, і в ньому Аллен часто снився собі зв'язаним і кинутим у тюремну камеру. Він мало не ліг спати цієї ночі в широке ліжко, але зрештою передумав і пішов до своєї кімнати. Там неквапливо роздягся й заліз у холодну, як склеп, постіль.
Прокинувся Аллен від якихось звуків у сусідній кімнаті. Він протер очі й машинально глянув на світний циферблат годинника, який стояв на столику біля ліжка. Минула вже четверта година. Звуки в сусідній кімнаті не стихали, і якийсь Час Аллен просто лежав здивований, намагаючись здогадатися, що б то могло бути, Потім збагнув: там схлипу
вала жінка. Він відкинув ковдру, підхопився з ліжка й побіг до кімнати Леслі. Вона сиділа в темряві на широкому ліжку.
— Леслі!—вигукнув Аллен,—— Леслі, бога ради!..— Він увімкнув лампу. її обличчя не було видно.
— Не треба світла!—закричала вона.— Прошу, не треба світла!
Несподівано вона здалася йому якоюсь маленькою, зморщеною. Він
вимкнув лампу, став перед нею навколішки І обняв її за стан.
— Леслі,— промовив він,— що таке? — Потім стривожено:—Що ти тут робиш? Я думав, ти залишилась на ніч у Нью-Йорку. Що сталося? Ти щойно приїхала? Вже минула четверта...
— Не свари мене,— сказала вона.— Сьогодні я не витримаю, якщо ти мене сваритимеш. Я вдома, Хіба цього не досить?
— Люба,— промовив він лагідно,— я. не сварю тебе. Я дуже стурбований. Я хочу допомогти...