— Не треба перебільшувати,— сказала Леслі, суворо дивлячись на двох хлопців, які відверто розглядали Керолайн.— Операція минула вдало, але ти ще не кінозірка. І тобі слід позбутися звички зазирати по сто разів на день у дзеркало.— Але говорила вона лагідно, і Стренд бачив, що дружина задоволена новим виглядом Керолайн, як і сама дівчина.
А от виглядом квартири Леслі лишилася незадоволена, хоч у вітальні місіс Шіллер і поставила у всіх найвидніших місцях квіти.
— Я й не припускала, що квартира така занедбана,— сказала Леслі.— Правда, коли привеземо сюди свої меблі, вона виглядатиме краще. Одначе не завадило б усе принаймні пофарбувати.
— Я побалакаю про це з Бебкоком,— озвався Хейзен.— Я певен, школа не збанкрутує, якщо тут кілька днів попрацюють малярі.
— Я б не хотіла із самого початку здатися набридливою,— промовила Леслі.
— Я скажу Бебкокові, що це моя ідея,— відповів Хейзен.— Вони пофарбують.
— Пора обідати,— сказав Стренд.— Ходімо до їдальні. Я попередив, що ви приїдете, і для вас та ще для кількох батьків із матерями накриють окремі столи. Сьогодні в нас перша футбольна гра в сезоні, з'їхалося чимало гостей. До речі, Расселе, наш протеже, Ромеро, грає в команді!
— Що ж він там робить — підносить воду?— засміявся Хейзен.
—‘ Ні, серйозно,— мовив Стренд, коли вони вийшли з будинку й попростували доріжкою до головного корпусу.— Може, сьогодні хло-;пець і не гратиме, але тренер сказав, що випускатиме його за скрутних обставин.
— А як він взагалі?
— По-моєму, в школі встигає,— обережно відповів Стренд.— Я намагаюся вдавати, ніби не втручаюсь, одначе він, здається, вчиться до-< сить сумлінно й на уроках не корчить дурня, як дехто з хлопців.
— Дасте мені список його вчителів. Поки я тут, хочу з ними поговорити про нього. Я певен, вони не звикли до таких хлопців, нічого про Ромеро не знають, і я б не хотів, щоб через це вони ставилися до нього надто суворо.
Стренд пригадав міс Коллінз і подумав, що було б краще, якби Хей-зен поговорив із самим Ромеро й умовив його не ставитися так суворо до вчителів/Він вйрішив й:6 розповідати, навіть не згадувати Хейзенові про комплект Гіббона в кіШйН РйМйрь. Хейзен, почувши про ц.е, ще розлютиться й викине хлопця зі школи. І тоді експеримент, у якому Стренд неабияк зацікавлений, урветься, власне, й не почавшись.
Аллен відстав від решти, взяв Леслі за руку й пішов поруч із нею. Вона вдячно всміхнулась.
— Я так знудьгувалася за тобою!— прошепотіла вона.
— А я, звісно ж, проводив тут сам час, як колись замолоду!— відповів Аллен.— Ти не уявляєш собі, на що схожі оті збіговиська за чаєм в учительській кімнаті.
Леслі стиснула йому руку.
— У тебе непоганий вигляд,— сказала вона.— Здається, тутешній клімат тобі на користь.
— Сподіваюся, він піде на користь і тобі.
— Якщо тобі тут добре,— відповіла Леслі,— то й мені буде добре— Проте голос її прозвучав якось невпевнено, з нотками сумніву або й остраху.
Вони увійшли до їдальні, вже заповненої хлопцями. З того, як усі позводили очі на Керолайн,— вона вела цуценя на повідку,— Стренд зрозумів, що операція минула справді успішно. Він помітив, що Керолайн і ходити стала інакше. Коли б його спитали, як саме, то він сказав би: "гордовито".
Після обіду, за яким Хейзен сів поруч зі своїм знайомим із Вашінгтона,— той мав якесь відношення до справ з нафтою і Хейзен почав із ним жваву розмову,— Аллен відвів Леслі назад до квартири. Вона хотіла трохи поспати, поки Хейзен, Керолайн та Конрой будуть на футболі.
— Ти справді не хочеш, щоб я залишився з тобою?— спитав Аллен, дивлячись, як Леслі скидає туфлі й лягає в одне з ліжок.
— У нас ще буде багато часу,— сказала Леслі.— Боюся, вони образяться, якщо ти не підеш з ними на футбол. А я й так сьогодні надивилася на людей.
Він нахилився, поцілував її в чоло й пішов на стадіон.
На відкритих деревяних трибунах зібралося з тисячу глядачів, але Хейзен зайняв Алленові місце поруч із Керолайн. По другий бік від дівчини сиділи Хейзен і Конрой. Гра вже почалася, але Хейзен сказав, що цікавих моментів досі не було.
— Котрий з них Ромеро?
Стренд скинув поглядом на лаву запасних. Скраю — самотою, збоку від решти гравців, нахилившись і втупившись у свої руки, що звисали між коліньми,— сидів Ромеро. На поле він не дивився — ніби те, що там відбувалося, його не цікавило.
— Номер сорок п'ятий,— сказав Стренд.
— Господи, та він же крихітка!—мовив Хейзен.—Проти тих хлопців він здається дитиною! Над ним ніхто не хоче зле пожартувати, ви певні?
— Тренер ставиться до нього цілком серйозно.
— Той тренер, мабуть, садист!— сказав Хейзен похмуро.— Я думаю, хлопця слід застрахувати на повну суму, щоб страхова компанія оплатила потім і лікарню, і похоронні витрати.
— Тільки так ви зможете мати якусь віддачу за вкладені в нього кошти,— мовив Стренд, подумавши про чек на п'ятсот доларів у "Братів Брук" та десять доларів на кишенькові витрати щотижня.
Хейзен глянув поверх голови Керолайн на Стренда і посміхнувся, сприйнявши його слова як жарт. Однак сам Стренд не був певен, що справді хотів пожартувати.
Гра проходила безладно, метушливо. Було багато помилок, невдалих комбінацій, неточних пасів, блокованих ударів. Чоловік, який сидів позад них,— його син грав у півзахисті й двічі підряд неточно віддав
пас,—раз у раз повторював: "Що ж ви хочете— перша гра в сезоні!"
Та хоч яка вийшла гра, а приємно було сидіти цієї ранньої осені на теплому осонні й спостерігати прудких хлопців, що бігали по чудовому зеленому моріжку. Тут не вибухали дикунські пристрасті, властиві професійному футболу або зустрічам між уславленими університетськими командами. Штрафні удари суддя призначав тільки за положення поза грою та коли футболісти затягували тайм-аут. А коли один гравець із команди Данберрі ненароком зіткнувся з суперником і впав, хапаючи ротом повітря, футболіст, що збив його, враз нахилився над ним і не відходив доти, доки потерпілий не встав. Керолайн, на колінах у якої крутилося цуценя, віддано вболівала за команду Данберрі й зухвало всміхалася, коли котрийсь із хлопців другої школи обертавсь і добродушно цитькав на неї.