— Дивна в нього система цінностей! — зауважив Аллен.
— Я б хотіла, щоб таких людей, як він, було більше,— сказала Леслі.— До речі, я майже певна: це не Лінда Робертс.
— Що — не Лінда Робертс?
— Його коханка.
— А, он ти про що! Це ж зовсім інший світ. Інші люди... А чому не вона?
— Він тільки піклується пре неї та її гроші,— пояснила Леслі.— Виконує заповіт її чоловіка. Той залишив Лінді чималу суму, і Рассел каже, що коли її покинути напризволяще, то в неї не зостанеться й цента. Вона вірить кожному, хто розповість їй баєчку про свою нещасливу долю. Рассел каже, що її "пообсідали пявки". Він уже двічі утримував Лінду від шлюбу з чоловіками, які зазіхали на її гроші. Він піклується про цю жінку через те, що в неї добре серце, а також через те, що її чоловік був його щирим товаришем і вона самотня. Тим-то вона, каже Рассел, і теревенить без упину, коли трапиться нагода. Це ще один вияв його великодушності. У властивому йому стилі. В дусі його епохи, його вдачі та всього іншого...
— Вій і справді такий,— погодився Аллен.— Але хіба це заважає...
— Я бачила, як він прогулювався на березі з Неллі Соломон.
— То й що?
— Коли між чоловіком та жінкою щось є і вони прогулюються й думають, що їх ніхто не бачить, вони поводяться досить-таки своєрідно.
— Ох, облиш, Леслі!
— Він прогулювався на березі й зі мною,— провадила Леслі.— Я бачила його на пляжі і з Ліндою Робертс, і з Елінор. Запевняю тебе, різниця є. І дуже велика!
— А ти оце не розпускаєш плітки, га?—спитав Аллен, хоч і знав, що Леслі ніколи не мала такої звички.
— Це просто здогад,— сказала вона.— Не сприймай його як святе одкровення.
Та Аллен знав, що Леслі каже правду. Він відчув заздрощі до Рассела Хейзена й був розчарований у Неллі Соломон. Пригадалися розмови за столом і те, як місіс Соломон легенько штовхнула його ногою, коли Лінда Робертс недоречно згадала про Францію.
— У нього добрий смак! — мовив Аллен. Цікаво, промайнуло в нього, що за чоловік той Герберт Соломон — поблажливий він чи ні? З вигляду він на такого не схожий. Аллен хотів, щоб усім було добре. Він згадав про нерозпечатаний лист від Юдіт Кінлін і зрозумів, що й сам не без гріха. Сексуальна революція з її неперебірливим зляганням — то для молоді. Він завжди додержувався суворіших звичаїв.
Аллен заплющив очі й відчув на повіках тепло сонячних променів. Якийсь час обоє мовчали. Потім згадалося ще одне.
— Мені дуже прикро,— озвався він,— що я зіпсував Елінор відпустку.
— Греція ніде не дінеться й на той рік,—сказала Леслі.
— Вона думала, я помру? — Очей він усе не розплющував, — Тому й залишилася?
— Я не знаю, що вона думала,— відповіла Леслі. — Елінор просто вирішила залишитись. Вона вже вийшла на роботу. А за власний рахунок тижня ке брала. Гадаю, скоро ми почуємо від неї важливу звістку.
— Яку саме?
— А таку, що вона, мовляв, збирається заміж!
— І як ти до цього ставишся?
— Як усі матері. Мені сумно й радісно. Вони гарна пара.
— І цього досить?
Леслі зітхнула.
— Перші років двадцять ми про це нічого не знатимемо.
— Ми були тільки наполовину гарна пара, — сказав Аллен.
Леслі засміялася.
— Я дзвонила своїм батькові й матері і розповіла про тебе. Вони щиро бажають тобі якнайскорішого одужання. Батько зауважив, нібито вже з першого погляду збагнув, що ти чоловік не дуже міцного здоров'я.
Аллен кволо всміхнувся.
— Палм-Спрінгс його не змінив!
— Батько сказав, що просто дивина, як це в Нью-Йорку інфаркт не розбиває всіх підряд. Радить нам перебратися до Палм-Спрінгса. Там у людей, мовляв, із серцем діються чудеса!
— Перекажи йому, що я переберуся до Палм-Спрінгса тоді, коли він звідти вибереться!
— Бачу, ти одужуєш! — весело мовила Леслі.
— Зі мною принаймні це сталося не в Нью-Йорку. Я був на півдорозі до Португалії.
Якусь мить вони мовчали. Очей Аллен усе не розплющував.
— Ти думаєш, я міг померти?
— Ніколи!
— Чому?
— Тому що я б цього не пережила.
Герб Соломон вийшов на терасу, де лежав Стренд. Той був сам. Леслі з Ліндою Робертс пішли десь на берег. Леслі малювала, а Лінда, думав Аллен, мабуть, з кимось базікала. Тиждень тому в Леслі був день народження, і Хейзен здивував її подарунком — портативним складаним мольбертом і розкішним набором олійних фарб та пензлів. Керолайн працювала у ветеринарній клініці в місті. Залишився на кілька днів у Нью-Йорку й Джіммі. Хейзен теж був там. Соломон і тепер скидався на Джорджа Вашінгтона, навіть у бавовняних штанях та футболці. Він прийшов з великою дерев'яною тацею, на якій лежало щось загорнене в сріблясту фольгу.
— Доброго ранку! — привітався Герб.— Я чув, ви вже приймаєте відвідувачів.
— І чим їх більше, тим краще! — відповів Аллен.— Прошу, сідайте.
Соломон поставив тацю на стіл.
— Неллі спекла вам хлібину,— сказав він, розгортаючи фольгу. Хлібина була велика, шкуринка запечена, і запах від неї йшов просто райський.— Вона ще тепла. Неллі дуже вірить у домашній хліб. Непросіяне борошно кам'яні жорна і таке інше. Каже, що хліб треба пекти з любов'ю. Він, мовляв, має збуджувати апетит.
— Так воно й буде, — відповів Стренд, не певний, як за етикетом слід приймати хліб від чоловіка, чию дружину мають за коханку господаря цього дому. "Скрізь устигає — і на кухні теж".— Подякуйте від мого імені вашій дружині!
Він простяг руку, відломив окрайчик і покуштував. Хліб мав не тільки райський вигляд і запах,, а й смак.
— М-м-м! — аж прицмокнув Аллен.— Не хочете скуштувати? — "І хліб, ісіль, і спільна таємниця... Оце і є щира дружба..."
— — Мушу стежити за. своєю вагою,-—сказав Соломон, сідаючи.
— "Треба стежити не тільки за цим",— промайнуло в Стренда.
Соломон задоволено розглянувся довкола.
— Щасливий ви чоловік, Аллене,— промовив він.
— Ви не помилилися.
— Я маю на увазі не те, що вас витягли з водоверті. Я про те, що одужувати в такому місці... Одне слово, ви розумієте, що я маю на увазі.
— Розумію.
— Нема нічого такого, чого б Рассел Хейзен не зробив для друга,— сказав Соломон.— Останню сорочку віддасть. Я це добре знаю. Він п'ятнадцять років був моїм адвокатом. У музичному бізнесі я своєрідний гігант. Але в справжньому бізнесі —в тому, де працює фірма Рассела, я — карлик. Але він дбає про мене, ніби я — національна гордість. Я вже кілька разів міг би опинитися за бортом, якби не його поради. А в житті він чоловік нещасливий...— Соломон завбачливо роззирнувся довкола.— Ви, певно, дещо чули?