— Як минула ніч? — поцікавився Стренд.
— Та минула...— стенув плечима Хейзен.—А як ваша дочка?
— Пішла грати в теніс. За сніданком була весела, як пташка.
— Переваги молодості! —зітхнув Хейзен.
"Він говорить про банальні речі,— подумав Стренд,— як про найвищі досягнення людського розуму".
— А я ось купив вашій дружині букетик,— мовив Хейзен, показуючи квіти. Папір ледь чутно зашурхотів.— За її люб'язну допомогу.
— В неї саме урок,— сказав Стренд.
— Я чую,— кивнув головою Хейзен, Одначе про те, що він думає про гру, змовчав.
— Леслі буде дуже рада,—сказав Аллен.— Місіс Кертіс, поставте, будь ласка, квіти містера Хейзена у воду.
Місіс Кертіс взяла в Хейзена букет і пішла на кухню.
— Я маю дещо й для Керолайн,— мовив Хейзен показуючи на пакунок,, який лежав на столі.— Нова ракетка. Фірми "Хед". Я помітив, що та, яку вона погнула, захищаючи мене, була якраз фірми "Хед".
— Не варто було турбуватися,— сказав Стренд.— Але, я певен, вона дуже зрадіє.
— Жилка там, усередині,— сказав Хейзен.— Просто я не знав, чи туго вона любить натягувати. Їй доведеться тільки зайти в тенісний відділ "Сакса", і там усе зроблять.
— Я бачу, ви зранку попобігали, містере Хейзен,— зауважив Стренд.— Ще нема й одинадцятої, а ви вже встигли побувати у "Сакса" та ще й купити квіти.
— Я встаю рано,— пояснив Хейзен.— Ще одна риса, яку я успадкував від батька.
— Я трохи знаю про вашого батька,— сказав Стренд.
— Справді? — недбало кинув Хейзен.— Мене це не дивує.
— Щойно подзвонила Елінор, моя дочка. Вона вичитала про вас у "Хто є хто".
— Он як? Я й не думав, що вона мною так зацікавиться.
— Вона сказала, в довіднику нічого немає про те, що ви любите кататися на велосипеді.
Хейзен усміхнувся:
— Нехай ця деталь моєї біографії залишиться нашою таємницею. Гаразд? Тут мені немає чим похвалитись — а надто як згадати про вчорашній вечір.
— А що вам було робити? — мовив Стренд.
— Я міг би залишитись удома,— сказав Хейзен.— Я вчинив безглуздо, що не зважив на пізню годину. Одначе...,— Його обличчя проясніло.— Завдяки цьому я познайомився з вами і вашою чарівною сім'єю!.. Але я справді забираю у вас надто багато часу. Я тільки хотів залишити тут ракетку й квіти, а ще взяти велосипед. Але в портьє ніхто не відповідає, і я...
— Зараз його немає,— пояснив Стренд.— Якщо ви хвилинку зачекаєте, я спитаю-в місіс Кертіс, де ключ від підвалу.
— Дякую,— мовив Хейзен.— Якщо це не завдасть вам багато клопоту.
Місіс Кертіс саме ставила букет у велику вазу на кухні.
— Чудові, правда? — сказав Аллен. Він мав дуже невиразне уявлення про квіти — знав тільки троянди та хризантеми, а далі навіть у назвах губився.
— Вони коштують такі гроші,— буркнула місіс Кертіс, сердито тицяючи квітки у воду,— що на них ви могли .б цілий тиждень годувати родину.
— Містер Хейзен хоче забрати з підвалу свій велосипед,— мовив Аллен, пускаючи повз вуха зауваження місіс Кертіс про вбогі статки його сім'ї.— Ви знаєте, де Александер зберігає ключі?
— Зійдете в бойлерну,— сказала місіс Кертіс.— Вона відчинена. Праворуч угорі полиця. У ближчому кутку має лежати ключ. Той чоловік збирається в такому стані їхати через парк на велосипеді?
— Гадаю, що так.
— Таж від його вигляду звірі в зоопарку з кліток повискакують! — Місіс Кертіс знову взялася за квіти,— І не забудьте покласти ключа на місце!
— Покладу,— буркнув Аллен і вернувся до передпокою, де стояв Хейзен. Чоло в нього трохи поморщилося, коли він почув, як недбало хтось грав у вітальні гаму. Стренд усміхнувся.
— Звичайно грають краще, ніж сьогодні,—пояснив він.— Де, мабуть, далеко не перший із учнів Леслі.
— І все ж таки, мабуть, приємно навчати дітей, —зітхнув Хейзен, розправляючи насуплені брови.— Весь час бути з молоддю...— Він не доказав.
— Я знаю, де ключ від підвалу,— повідомив Стренд,— Зараз ми туди спустимося.
— Не варто,— мовив Хейзен.— Я й так завдав вам стільки клопоту! Внизу мене чекає мій службовець. Якщо ви скажете, де ключ...
— Однаково я збирався трохи погуляти,— сказав Аллен, хоч це спало йому на думку тільки тепер.
Він відчинив двері й рушив із Хейзеном до ліфта. На першому поверсі стояв у вестибюлі високий чоловік років тридцяти п'яти у вельветових штанях і светрі. Хейзен відрекомендував його як містера Конроя, одного зі своїх секретарів. То був досить хирлявий молодик із сірим обличчям. "Колір попелу, що багато років лежав на дощі",— промайнуло в Стренда. Одяг на Конрої висів мішком. Алленові стало цікаво, який же вигляд мають решта Хейзенових секретарів і скільки їх у нього. Чи всі вони справляють таке гнітюче враження, як цей, чи є серед них і привабливіші?..
Вони спустилися сходами до бойлерної. Стренд знайшов ключа, відімкнув двері підвалу, і Конрой швидко й вправно схопив велосипеда. Стренд запропонував йому на сходах свою допомогу, але Хейзен роздратовано кинув:
— Він і сам донесе! Чи не так, Конрой?
— Звичайно, сер! — відповів той.
Стренд замкнув двері й поклав ключа на полицю. Конрой чекав на вулиці, поки вони вийдуть з будинку.
— Залишите велосипед у швейцара.
— Гаразд, сер,— відповів Конрой і сів на велосипед.
— І до понеділка,— сказав Хейзен.
— Так, сер,— відповів Конрой.— Якщо я буду потрібен вам у вихідні, мій автовідповідач мені перекаже.
— Якщо будете потрібні,— мовив Хейзен.
Він і Стренд подивилися вслід Конроєві, що поїхав на велосипеді.
— І в думці не припускаю, що він може належати до якої-небудь профспілки,— озвався Стренд,— цей ваш містер Конрой. Так старатись у вихідні...
— Здібний хлопець,— кивнув головою Хейзен.— Я йому добре плачу за те, щоб він часом попрацював кілька зайвих годин. Конрой неодружений, а це багато важить! — Він засміявся,— Якщо ви не проти, то, може, прогуляємося трохи разом?
— Куди б вам хотілося піти? — спитав Аллен.— До парку?
Хейзен усміхнувся й похитав головою.
— Тільки не зараз, прошу вас! Ще такі свіжі спогади... Може, до Лінкольн-центру?
— Гаразд,— погодився Стренд, і вони рушили.— Я люблю ним помилуватися. Це сповнює мене надією, що місто не так скоро обернеться на суцільну руїну.
Якийсь час вони йшли мовчки, втішаючись прогулянкою.
— Мене зацікавило ваше прізвище,— озвався Стренд.