— Ось побачиш,— казала Елінор батькові,— тепер мати працюватиме, мов одержима, і ти радітимеш, коли вона знаходитиме хвилину зварити тобі вранці чашку кави.
Стренд ретельно просіював для неї новини про Керолайн та Джіммі. "Досить з неї і цього гнітючого очікування та страху почути щось таке від Джузеппе або й гірше — від когось про Джузеппе,— міркував Аллен.— їй тільки й бракувало хвилюватися за сестру та брата". Отож він тільки показав Елінор листа від Керолайн, в якому та писала, що її обрали "міс Болільницею". Повертаючи листа батькові, Елінор засміялася:
— Я бачу, моя сестричка вбивається у пір'я з великим шумом!
— Що правда, то правда,— погодився Стренд. Якби він показав їй листа від дружини викладача біології та від Ромеро, то Елінор зрозуміла б, що то насправді за шум, І навряд чи відгукнулася б про сестру так весело.
Про Джіммі Аллен сказав тільки, що той поїхав до Голлівуда на нову роботу й заробляє там значно більше, ніж на колишній. Розповів також, що Джіммі став великим франтом і набув звичку випивати за вечерею три мартіні.
В Елінор скривилося обличчя, коли вона про це почула.
— Отже, вперед і вгору! Підкоряючи на своєму шляху всі серця й голови! Принаймні він не обернувся на цілковитого нікчему, яким мало не став, коли ми всі жили в Нью-Йорку. Він, надсилає вам гроші?
— Нам гроші не потрібні,— коротко відказав Аллен.
Елінор сумно подивилася на батька.
— А знаєш, тобі теж не завадило б купити собі два-три гарні костюми.
Але більш вона про це нічого не казала.
Дорога від школи до аеропорту старим фургончиком була досить приємна. День видався погожий, машин їхало небагато. Елінор вела-фургончик обережно, вміло, і в них вистачило часу зупинитися за Грінвічем і і пообідати вдужемилому кафе, рекламу якого Елінор побачила В: "Нью-йоркері". Обох — і дочку, й батька—дуже потішили погляди, якими зустріли їх відвідувачі кафе: захопленими — її і чи то заздрісними, чи то несхвальними— його.
Вона стисла його руку й прошепотіла:
т— Вони гадають, що ти старий зальотник, який чкурнув зі своєю секретаркою погуляти!
— Може, колись я й спробую так зробити,— відповів Аллен, сміючись.-Якщо вже я такий невідпорний. От тільки спершу мені доведеться найняти секретарку.— Та коли Елінор пішла до туалетної кімнати причесатись, Аллен згадав про Юдіт Кінлін, про дівчину з хлопцем у хутряному пальті в поїзді, і йому стало цікаво, що було б, якби він кудись поїхав на вихідні з чужою жінкою, і чи взагалі колись так буде.
Підійшовши до виходу з митниці,, щоб там зачекати Леслі й Лінду, вони побачили Керолайн. Дівчина радісно заверещала, кинулась до них і спочатку міцно обняла батька, а потім сестру.
— Тату,— мовила вона з докором,— чого ж ти нічого мені не сказав! Я думала, вона й досі скніє в Джорджії. Оце сюрприз! А де твій красень чоловік, Елінор?
— Скніє,— кинула Елінор. Тоді ступила крок назад.— Дай-но я подивлюся на тебе!
Керолайн стала в промовисту позу манекенниці: ноги широко розставила, однією рукою вперлася в бік, другу в жесті танцюристки підняла над головою.
— Як я тобі подобаюсь у своєму новому вигляді?
— Вигляд цілком пристойний,— сказала Елінор.— Тепер я навіть рада, що мій чоловік у Джорджії.— Вона застережливо поглянула на Аллена, і той збагнув: Елінор не хоче розповідати Керолайн, чому Джузеппе лишився в Джорджії і чого вона боїться.— Ти начебто трохи схудла?
— Вони щодня намагаються заганяти мене до смерті! — відповіла Керолайн.
— Тобі так личить.
"Оцінка Елінор досить-таки стримана",— подумав Аллен. Він був певен: Керолайн тепер одна з найчарівніШих дівчат, яких він бачив у своєму житті. Обличчя в неї стало привабливіше, очі іскрилися здоров'ям і радістю, шкіра була чиста, свіжа, рум'яна, довгі ноги — гарні й міцні. Зі своїм новим носом і набутою за останній час упевненістю в собі Керолайн перестала бути схожою на нього, зате почала навдивовижу нагадувати юну Леслі. Приємніше порівняння годі було й придумати. Згадавши про листи, про які врешті доведеться з нею говорити, Аллен спробував знайти в ній бодай якісь ознаки розбещеності. Однак не знайшов. Керолайн виглядала цнотливою, по-дитячому невинною.
Коли з митниці потяглася вервечка пасажирів, швидко підійшов Хейзен.
— Привіт усім! — кинув він, тиснучи руку Стрендові, і на мить завагався, коли до нього підійшла Керолайн, міцно обняла його й підставила для поцілунку щоку. Нарешті він поцілував її. А коли привіталася Елінор, Хейзен вагався трохи довше, але потім поцілував і її.— Я боявся, що спізнюся. Рух за містом жахливий! П'ятниця, та ще й перед святом! Ну, Лінда завжди виходить остання, з будь-якого літака. Поки вернеться по забуті речі, поки підфарбується, то лігак уже готовий летіти назад.
Коли Леслі з Ліндою вийшли і Леслі побачила серед інших Елінор, на очі їй накотилися сльози, і на мить вона зупинилася. Аллен вражено дивився на неї. Леслі завжди вміла стримувати свої почуття й ніколи не плакала від радості. Потім вона кинулася до них і всіх обцілувала. Поки всі усміхалися, сміялись, тиснули одне одному руки, говорили про багаж, про те, хто в яку машину сяде; казали одне одному компліменти, Лінда теж усіх обцілувала.
Вийшовши з аеровокзалу, вони вирішили,, що Керолайн з Ліндою
сядуть до Хейзена, а Леслі й Аллен поїдуть з Елінор у "фольксвагені". Шофер, кремезний молодик, в уніформі, допоміг скласти речі у "мер-седес" та в багажник на дашку машини.
— А де ж Конрой? — поцікавився Стренд.
— Розкажу вам потім.—Хейзен скривився так, ніби скуштував чогось кислого, й сів у машину.
Коли "мерседес" рушив, Елінор пішла на стоянку по свою машину і Леслі з Алленом лишилися на тротуарі самі. Аллен задоволено дивився на дружину. Здавалося, вона помолодшала років на десять, і тепер, на його думку, її можна було прийняти за старшу і вродливішу сестру Елінор. Але не набагато старшу. Він несамохіть обняв і поцілував її.
Леслі всміхнулася в його обіймах.
— Раніше ти цього на людях не робив!
— Я не міг стриматися. Ти стала в Парижі, як квітка!
— Париж мені, звісно, пішов не на шкоду.— Потім Леслі споважніла.— Аллене,— сказала вона,— мені не слід би виплескувати на тебе все одразу, але воно мене переповнює, і я не можу більше ні про що думати. Я вже хотіла була тобі написати, але подумала, що повинна бачити вираз твого обличчя, коли казатиму про це...