Ви не чули, про що розмовляли за обідом містер Хейзен і містер
Хітц?
— Вони сиділи від мене ярдів за двадцять, а в залі .було дуже гамірно.— Тепер Аллен уже давав їм. зрозуміти, що ця розмова його дратує. — Що я міг почути?
— Тоді, може, місіс Стренд чула?
— Може..
—Місіс Стренд зараз тут? — узяв слово білявий.
— Вона в Європі.
— Дозвольте запитати: що вона робить у Європі?
— Торгує наркотиками! — Глянувши на обличчя своїх співрозмовників,— Стренд одразу пошкодував, що дозволив собі цей жарт.— Даруйте, це було з мого боку легковажно. Я не звик до поліційних допитів. Вона у відпустці.
— Коли повернеться? — Тон білявого не змінився.
— Через тижнів два-три. Напевно не знаю.
— І часто вона посеред навчального року кидає роботу й бере відпустку на тиждень-два?
— Це вперше.— Стренд вирішив тримати себе в руках.
— Недешево, мабуть, обходиться така відпустка?
— Недешево.
— Ви маєте які-небудь побічні прибутки?
— Невеличка пенсія від нью-йоркської міської системи середньої освіти... Я зобов'язаний відповідати на такі запитання?
— Сьогодні — ні,— відповів білявий.— Може, згодом. Під присягою. Ваша дружина має ще які-небудь прибутки, крім того, що одержує в Данберрі?
— Один раз на тиждень вона дає у Нью-Йорку уроки гри на фортепіано. Крім того, її батьки надсилають іноді незначні грошові подарунки.
.....— Незначні? Які саме?
— Незначні — уперто повторив — Стренд.— Дуже незначні.
-Можете назвати суму?
Ні.
Вона дістає подарунки й від містера Хейзена?
— Він позичив їй автомобіль. "Фольксваген" тисяча дев'ятсот сімдесят другого року, фургончик. Вона їздить ним до Нью-Йорка та до магазинів у містечку.
— І це все?
— Все.
— Містер Хейзен не оплачує цю своєрідну відпустку в Європі?
— Ні.
— За неї платите ви? —Другий молодик аж підскочив, так наче зненацька побачив у темряві світло.
— Ні.
— Тоді хто ж?
— Запитайте її самі. Коли вона повернеться.
— Зробіть ласку, скажіть, де саме в Європі вона зупинилася. Ми маємо там агентів, вони звільнять її від клопоту поспішати додому, щоб поговорити з нами.
— Я не збираюся псувати дружині відпустку справами, які зовсім її не стосуються. Я вам сказав: вона в Європі. Більш я нічого не скажу.
Фебеерівці перезирнулися, так ніби виграли очко й привітали один, одного.
— Повернімося трохи назад, містере Стренд, — спокійно промовивбілявий. — Місіс Стренд була на обіді й очевидно, сиділа поруч із містером Хейзеном. Потім ви вечеряли в ресторані при готелі я не помиляюся?
— Ні
— Містер Хітц був із вами?
— Ні
— Ви можете сказати з певністю, що того дня не чули ніяких ділових розмов між містером Хейзеном та містером Хітцом?
— Можу.
— Але ви припускаєте, що або місіс Стренд, або ваша дочка щось таке чули, або ж містер Хейзен сам розповів їм про таку розмову?
— Про це вам знову ж таки доведеться спитати в місіс Стренд. Або в моєї дочки. А тепер, якщо ви поясните мені, в чому річ, то, може, я більше стану вам у пригоді.
— Якщо ви купите завтра вранці "Нью-Йорк тайме"...— Білявий усміхнувся, ніби наперед смакуючи те, що мав сказати.— Сподіваюся, газета доходить і до цього далекого осередку культури...
— Ми щодня одержуємо три примірники на бібліотеку.
— Прочитайте газету, і вам дещо стане зрозуміле.— Він уже . був підвівся, але знову сів.— І ще одне запитання. Чи існує, на вашу думку, який-небудь зв'язок між тим, іцо протеже містера Хейзена вдарив ножем Хітцового сина, і гаданими розмовами злочинного характеру між містером Хейзеном і містером Хітцом-старшим?
— Нічого безглуздішого я зроду не чув! —сердито відрубав Стренд.
— Нам доручено ставити безглузді запитання, містере Стренд,— незворушно сказав білявий.—За це нам платять.— Обидва підвелися.— Дякуємо за те, що знайшли для нас час. І не забудьте почитати завтрашню газету,— додав білявий, коли вони вже виходили.
Хоч у директорському кабінеті було й не жарко, Стренд увесь спітнів.
Відчинилися двері, і ввійшов Бебкок. Він мав вигляд старого хворого шимпанзе. "Так, учителі рідко бувають красенями",— подумалося Стрендові.
— Чого вони від вас хотіли? — поцікавився Бебкок.
— Я вам скажу не більше, ніж вони мені,— відповів Стренд, вирішивши заради Хейзена не говорити всієї правди.— Порадили прочитати завтрашню "Нью-Йорк тайме"., і тоді, мовляв, усе стане зрозуміло.
— Фебеерівці бували тут і раніше,— мовив Бебкок стривожено.
— Давно, під час вєтнамської війни. З'ясовували, чи один молодий учитель, що підписався під якоюсь петицією, часом не комуніст. Неприємні були типи.
— Ці джентльмени були дуже приємні,— сказав Стренд.— Наступного разу, коли приїдуть, вони будуть, певно, вже не такі. Дякую за кабінет.
Швидко простуючи подвір'ям, Стренд підняв комір пальта. Різкий північно-східний вітер жбурляв лапатий сніг із крупою, і голе гілля на деревах мерзлякувато тремтіло. Дзвін на каплиці пробив шість разів. Десь у ці хвилини Леслі під'їздила в машині до аеропорту, щоб сісти в літак і летіти у Францію. Аллен зупинився й прошепотів коротеньку молитву за всі літаки, які цього вітряного вечора злетять у повітря.
Потім хутко рушив до Мелсонового корпусу, щоб змити з себе пилюку шкільного дня, перевдягтись і приготуватися до вечері.
Розділ п'ятий
В їдальні Роллінз завжди сидів за одним столом зі Стрендом. Але сьогодні на вечерю він не прийшов. Хоч на цей день його й відпустили, однак за шкільними правилами о сьомій учень мав бути на місці. Та Стренд, усупереч своєму обовязку, не збирався доповідати про Роллінза. Той і так мав досить клопоту, то куди йому ще було з'являтися в кабінет до директора й пояснювати, де він був.
Стрендові зовсім не хотілося думати про те, що робить Роллінз в Уотербері, намагаючись визволити Ромеро з в'язниці. Якщо пригадати його балачки про людей, які нібито вміють залагоджувати такі справи, то стане очевидно: хлопець не звертатиметься в банк і не продаватиме акцій, щоб зібрати потрібну для застави суму, Стренд не міг знати,
чи ті люди, про яких казав Роллінз, живуть у злагоді із законом, чи свідомо його порушують. Але, зробивши Роллінзові добро, вони, мабуть, зажадають від нього значно більшої послуги. Коли Аллен статечно сидів на чолі столу поруч із чепурними, пристойно вдягненими хлопцями, що бодай за столом не забували про манери, які втовкмачили у їхні голови няньки та матері, в його уяві калейдоскопічно миготіли сцени підкупу, азартних ігор, підпалів — усі характерні для гетто злочини, добре відомі читачам газет і тим, хто дивиться телевізор. Чорні хлопці, що навчалися в його класах, коли він учителював у середній школі, не давали підстав вірити в бездоганну чесність тих, кого газети називали "молодим поколінням національних меншостей"; у кращому разі, вони бешкетували. Роллінз був хлопець відвертий і щирий, Стренд про це знав, але тепер, коли шкільне начальство кинуло напризволяще його, Роллінзового, товариша і доля Ромеро, як гадав Роллінз, залежала тільки від нього, Стрендові не давала спокою думка про те, що він припустився помилки, дозволивши хлопцеві піти з уроків. Відсутність Роллінза ввечері ще дужче підсилювала побоювання Стренда, і після вечері він мало не пішов до Бебкока сказати, що, мабуть, непогано було б подзвонити Роллінзовим батькам і попросити їх добре приглянути за сином.