Юрій ЯЧЕЙКІН
ХИМЕРИ ЗЕЛЕНОГО ЗМІЯ
Пародії
Угода
Роберт Шеклі
Містер Махлін бовванів сам-один в спорожнілому барі. Бармен зник десь у внутрішніх закапелках.
Містер Махлін простягнув руку, щоб узяти пляшку зі столу, й нараз застиг. Щось його зупинило. Певно, в пляшці не лишилося й краплі. Але таке неодноразово траплялося і в минулому, та його ніколи не турбували такі дрібниці. І все-таки дивне відчуття не зникало. Ніби перед тобою не пляшка, а щось таке, чого ти неодмінно маєш берегтися.
Містер Махлін був людиною не з лякливих. Він рішуче потягся до пляшки. За її тьмяно-зеленим склом щось нечутно вовтузилось.
— Господи, чорт! — жахнувся містер Махлін. Він підніс пляшку до своїх короткозорих очей і переконано додав: — Хай мене заїздить Ендорська відьма, коли це не чорт.
Тим часом біс у пляшці підстрибнув, ухопився за вінця широкої шийки і до пояса виважив своє треноване тіло. Потім зручно вмостився, перекинувши ногу за ногу. Його хвіст тремтів від збудження.
— Дозвольте відрекомендуватися, — ввічливо мовив він. — Мене звуть Меф. Я працюю у відділі пропащих душ, підвідділ комівояжерів-душогубів.
Містер Махлін охнув і заморгав.
— Природно, наша зустріч видається вам надприродною. Але нічого дивного тут нема. Ви ж самі бачили, як я виборсався з вашої пляшки.
— Так, — промимрив Махлін. — Гадаю, ви й справді виборсалися, коли на те ваша ласка. Але чому саме з моєї?
Меф осміхнувся.
— Скажімо так: у мене не було вибору. Адже ви в барі сам-один... Отже, хазяїне, мабуть, залагодимо гендель, га? Виконання замовлень гарантується в строк обумовлених зобов’язань. По руках? До речі, згадана вами Ендорська відьма навіщувала, що ви охоче погодитеся занапастити свою безсмертну душу.
Безутішна туга охопила містера Махліна. Він був самотній. Він був беззахисний перед одвічним ворогом роду людського.
— Що ви можете запропонувати? — запитав він, аби відтягти фатальну хвилину.
— О! В нас чудовий і цілком приступний прейскурант. Решту ваших днів ви можете провести в ролі промислового короля або фінансового магната. Ми можемо перетворити вас у зірку екрана або, коли бажаєте, в папу...
— У того самого? — жахнувся містер Махлін.
Меф самовдоволено осміхнувся.
— А чи нема у вас чогось... простішого? — нерішуче запитав Махлін. — Ну, скажімо, жива вода або еліксир молодості...
— Хочете схитрувати? Домовитись на певний вік, а тоді помолодшати? Будь ласка, хитруйте. Ми терплячі. Девіз нашої фірми — клієнт завжди правий. У нас широкий вибір не лише живої води або еліксиру молодості. Ми маємо килими-літаки, чоботи-швидкоходи, шапку-невидимку, самограйну дудку... Обирайте будь-який товар і висувайте будь-які умови: ми не ловимо клієнтів на гачок рабських контрактів. Клієнт сам визначає власну долю...
Містер Махлін замислився.
— Ну-ну, сміливіше, — заохочував його Меф. — Не такий страшний чорт, як його малюють. До того ж пекло — це зовсім не те, про що ви звикли гадати. Більш довершеного творіння по той бік хаосу вам не знайти. Просторові феномени, морально-етичні ефекти, вдале вирішення проблеми червоного зміщення...
— А є у вас нерозмінний долар? — ґвалтовно заскочив його містер Махлін.
На стіл перед ним м’яко лягла зелененька купюра.
— Цей?
— Так.
Містер Махлін негайно накрив кредитку бувалим у бувальцях капелюхом.
— То ось моя умова, — сказав він, — ви одержите мою грішну душу, коли я проп’ю цей нерозмінний долар.
Чорт з тихим зойком відчаю булькнув у пляшку. Містер Махлін насунув капелюх на голову і впевнено заволав:
— Гей, бармене!
Він мав причину випити. Він мав ґрунтовний привід надертися до чортиків. Адже він уклав угоду на безсмертя!
Ранок вечора мудріший
А. Стругацький, Б. Стругацький
Хлопці стояли навкарачках і зосереджено дивилися У воду.
— А все-таки це пляшка, — сказав, мало не торкаючись набіглої хвилі своїм смаглявим, горбоносим обличчям Роман Ойра-Ойра.
— Охолоджена, — зауважив я, коли по лікоть вмочив руку в крижану воду.
— Вдаримо по банці! — загорлав брутальний Вітька Корнєєв. — Сашко, знімай штани!
Сонце сідало вже котру добу, низько повиснувши над полярним обрієм. Ще кілька діб — і на цілих півроку тут запанує ніч.
— Світить, а не гріє, — сказав я, ще раз занурюючи свіжозаморожену руку.
— Лізь, тобі кажуть! — вкрай озвірів нетерплячий Корнєєв. — Гартуйся, як сталь!
— Ну-ну, хлопці. Витягнемо пляшку корчем....
Розумник у нас Роман!
Витягати пляшку корчем заходився Вітька.
— Це як у казці! — з ідіотською глибокодумністю горлав він. — Одна банка на трьох! Класика! Розчавимо, смикнемо, тобто приймемо! Сашко, які синоніми ти ще знаєш?
— Наріжемося, налижемося, надеремося, насмокчемося, набухаємося...
— Ух-х-х, алкаш! — у захваті вигукнув брутальний Корнєєв. — Поліглот, а не філолог!
Штопора ні в кого не знайшлось. Вітька тарганив корок великими, мов у вурдалака, зубами. Від натуги Вітька почервонів, на лобі в нього повільно набрякала крислата венозна жила.
— Отак солідні люди заробляють інфаркт, — тихенько мовив Ойра-Ойра.
Раптом з сухим пістолетним звуком корок вистрибнув, і пляшка з пожежним виттям почала фонтанувати. Димом без полум’я. Вітька з відразою стежив за цією несподіваною вулканічною діяльністю пляшки.
Нерозважливий Роман штовхнув мене в бік:
— ДИВИСЬ, зараз буде цікаво...
Завихорені клуби диму щільнішали, конденсуючись в матеріальний образ. За хвилину перед нами стовбичив напівдикий джин у старезній ганчірці на стегнах. Ледве матеріалізація завершилась, як він гепнувся на коліна і почав канючити:
— О зірки душі моєї! О володарі моїх думок! Чого ви хочете? Ваш відданий раб Абдул-ібн-Хамід виконує будь-яке ваше бажання!
Всім стало тоскно, як у бюро добрих послуг.
— Нехай лізе назад у пляшку, — сказав Ойра-Ойра.
— Іди ти! — люто сіпнувся брутальний Корнєєв, а джинові наказав: — Устань на ноги, дурень! Ану, двинь гуртожиток на два крила — одне крило чоловіче, друге жіноче.
— А жіноче навіщо? — запитав Роман.
— Я одружитися хочу! — прогарчав Вітька.
— Ідейка непогана...
— Я з поганими не сунуся.
Джин вдарив чолом об землю і мовив:
— Слухаю і підкоряюсь, о мій господарю!
Миттю просто з-під землі виріс шикарний, мовби в народної казки, терем, скібно рублений та міцно збитий. З усілякими різьбленими витребеньками.