Феноген вийшов.
Капосна хвороба причалила мене до ліжка, а тепер кормів нема, можна купить по сімдесят п'ять копійок... вівцю... ох...
Марія Івановна. Бог з ними, старий, з тими вівцями!
Пузир. Що ти тямиш! Феноген купив три тисячі по карбованцю, а Куртца й досі нема... Вони переплачують... Я б купив по сімдесят п'ять копійок!
Марія Івановна. Бог дасть, поправишся, тоді й сам поїдеш та й купиш, скілько хочеш.
Пузир. Пропустимо гарячий час, і Чобіт все скупить; а коли ти діждешся, щоб вівця була сімдесят п'ять копійок? При такій ціні два карбованці чистої пользи на штуці.
Марія Івановна. А може; й на той рік буде недород.
Соня. Ох, як тяжко слухать таку розмову і мовчать.
Пузир. Ой!!
Соня. Лягли б ви краще, тату.
Входе Маюфес.
Пузир. От побалакаю з чоловіком і ляжу. А ви йдіть. Марія Івановна. Ходім, дочко!
Вийшли.
ЯВА II
Пузир, Маюфес і Феноген.
Пузир (до Маюфеса). Ну що? Кажи коротко, я нездужаю, довго не можу сидіть.
Маюфес. Ваше заявления слідователь уже одібрав з почти. Писар його мені казав, що, поки на слідствії не буде доказано, що вівці тілько на випас, заявления не поможе!
Пузир. Ох! Як страшенно заболіло у спині, мов огнем пече! Ну?
Маюфес. Всі кажуть, що треба адвоката, а без адвоката — швах!
Пузир. Ох! А скілько адвокат візьме?
Маюфес. Я ходив до найкращого, діло він знає.
Пузир. Ну, скілько ж?
Маюфес. Десять тисяч!
Пузир. Що?
Маюфес. Десять тисяч.
Пузир (тяжко переводе дух). Не дам!
Маюфес. Щоб потім не каялись.
Пузир (крутить головою). Не дам!
Маюфес. Ваше діло!
Пузир. Нехай триста!
Маюфес. Це йому на один сніданок.
Пузир. Ну, п'ятсот!
Маюфес здвигує плечима.
Тисячу!
Маюфес. скривившись, чухає голову.
Більше не дам!
Маюфес. Ваше діло. А тілько менше десяти тисяч не візьме.
Пузир. Бійся ж ти бога! Тепер за ті гроші можна купить десять тисяч овець!
Маюфес. Це правда. А тілько вівця тут не поможе, треба адвоката.
Пузир. Господи боже мій — десять тисяч! Це грабіж! За віщо ж, за віщо?
Маюфес. Таке діло!
Пузир. Яке ж діло?.. Ти покажеш, що я нічого не знав і приняв овець тілько на випас, покажеш?
Маюфес. Покажу.
Пузир. От і все діло!
Маюфес. А скілько ви мені дасте за таке показаніє?
Пузир. Тобі? Сто карбованців дам!
Маюфес. То краще мені сказать, що я нічого не знаю. Навіщо мені клопіт: будуть тягать на допроси, на слідствіє, на переслідствіє? Я чоловік занятий ділами, — одна потеря.
Пузир. Двісті дам!
Маюфес. Ні, Терентій Гаврилович, не таке діло.
Пузир. Триста!
Маюфес. Як я візьму за таке діло триста карбованців... ви самі скажете, що я дурень.
Пузир. Ну, п'ятсот!
Маюфес. Як не дасте тисячу, то я не свідок!
Пузир (тяжко переводе дух). Ох! (Звісивши голову, мовчить. Після паузи, тихо, страждущим голосом.) Дам тисячу!
Маюфес. То давайте зараз!
Пузир. Ти ж ще не показував?
Маюфес. Бо ще ж не питали. А спитають — покажу у вашу пользу.
Пузир. Так тоді й дам.
Маюфес. Як не дасте зараз, я не свідок.
Пузир. Хіба ти мені не віриш?
Маюфес. Таке діло.
Пузир. Ідол же ти проклятий... Феноген! Вижени його
в шию!
Маюфес. Зачім же у шию? Я і так піду.
Пузир. В шию! Ой... В шию його! В шию! Ой, ой, ой!
(Хапається за поперек.) Наче щось порвалось усередині.
Феноген робе ступінь.
Маюфес (одходе до дверей). Феноген Петрович, ви чоловік розсудочний, не сделайте скандала! (Зникає за двері.)
Пузир. Ах ти, ідол проклятий...
Маюфес (вигляда у двері). Я, навпротів, покажу теперечки, що ви вівці ховали і помагали злосному банкротству.
Феноген (кидається до дверей). Та йдіть ви к бісовому батькові.
Маюфес зникає.
Пузир (витирає піт). Ах ти, гадина... Ах ти, грабитель! Ріже живого чоловіка і в рану пальцями тикає.
Феноген. Заспокойтесь. Я вам пораю таких свідків, що під присягою скажуть все, що вам завгодно: і що бачили, і чого не бачили, і що знають, і чого не знають. А ви їм дасте тільки по двісті карбованців.
Пузир. Дам, зараз дам, з радістю дам! Кажи, хто вони?
Феноген. Я і Ліхтаренко.
Пузир (через сльози). Вірний слуга... Спасибі тобі! Кращих свідків і не треба. (Витирає очі.) Ти і дурно покажеш, щоб врятувать свого хазяїна від сорому, я тебе знаю.
Феноген. Покажу, єй, покажу — дурно покажу... А ви свого вірного слугу подаруєте — дасте на дорогу до слідователя двісті карбованців.
Пузир (зітхає). Дам! Посилай за Ліхтаренком! І сам з ним побалакай, бо я не можу.
Феноген (у двері). Петрушка! Звели, щоб Харитон зараз їхав у Мануйлівську економію і покликав сюди Ліхтаренка.
Пузир. Каторжний жид — жили вимотав... Де ж? Тисячу карбованців! А? Люде вдвох за чотириста карбованців хрест поцілують, а він один хотів зцупить тисячу. Дай води...
Феноген подає. Пузир п'є. Входять Марія Івановна і Лікар.
ЯВА ІІІ
Марія Івановна, Лікар. Пузир і Феноген,а потім Маюфес.
Лікар. Що ж це ви робите? Знову встали.
Пузир. Я вже зібрався йти полежать.
Марія Івановна й Феноген беруть ного під руки.
Лікар. Не смійте вставать! Пузир. Не можна — хазяйство.
Марія Івановна. А боже мій, боже! Здоров'я милі-ще всього на світі!
Виходять. З дверей виглядає Маюфес.
Тихо: "Феноген Петрович..." Феноген махає йому рукою. Коли Пузиря вивели, Маюфес входе.
Маюфес (сам; постоявши). Ах ти, хам! Ні сорому, ні совісті не має. За таке діло п'ятсот карбованців дає. Ні, почтеннійший, дасте ви мені тепер дві тисячі, бо ніхто такого показанія не зробить, як Григорій Моисеевич.
Входе Феноген.
Феноген. Що ви хотіли ще сказать? Говоріть мерщій, поки біля слабого Лікар.
Маюфес. Коли ж поїдемо оглядать землю? Мені надоїло возитись.
Феноген. Ото-бо й біда, що-сам не знаю коли.
Маюфес. Як вам завгодно — я більше не буду турбоватись! Тілько не забувайте, що ви і не оглянетесь, як землю цю ухоплять мужики. Вони теперечки показились. Одні біжать на переселеніє, другі тікають з переселенія, а треті бігають, висунувши язика, шукають — де б тут з поміччю банка землю купить! П'ять літ назад я сам приторговував людям землю по сто двадцять п'ять — сто тридцять, а мужики на свою голову уже нагнали ціну двісті двадцять п'ять за десятину.
Феноген. Чув-чув. Всякому земля потрібна. Чого доброго, переб'ють. Знаєте, може, я одпросюсь у хазяїна, то завтра раненько приїду в город, та й махнем на оглядини... У мене недовго: сторгуємо, купча і грошики на стіл.