Промарудившись декілька хвилин біля стіни кущів, марно намагаючись відшукати в них лазівку, Павлиш з відчаю різонув по ним променем пістолета. Промінь прорізав у чагарнику вузьку шпару, піднявся білий стовп диму, і кущі насторожено затихли. Павлиш увімкнув шоломовий ліхтар і побачив, як чагарник — єдине ціле — заліковував рану, як тягнулися через шпару пальці гілок, кігті колючок, обсипалося на землю мертве ломаччя і на його місці виростали свіжі пагони.
Промінь ліхтаря привабив потвор, і Павлиш уперше побачив, як вилітають вони з чагарника, крізь отвори, що виникали в непроникній стіні і зникали знов, немов зачинялися двері.
Павлиш вимкнув ліхтар і відступив, відмахуючись від потвор, які стукали прозорими крилами по шолому і заглядали в очі.
Він повернувся до берега. Прямий шлях через річку не годився. Крізь кущі не пробитися і не дістатися до такого місця вище за течією, де немає сипучих пісків. Повертатися не можна. Залишався третій шлях — по морському дну. Він не обіцяв задоволень, але вибору не було. Павлиш ступив у воду.
Дно знижувалося полого, хвилі стукали по ногах, відштовхували до берега і ледь світилися, окреслюючи силует будь-якого предмета, що потрапив у воду. Павлиш поволі переступав по твердому дну, намагаючись триматися біля краю дельти. Незабаром довелося зайти по груди, рухи стали плавними і незугарними, немов уві сні. Кроків за п'ятдесят від берега дно несподівано втекло з-під ніг, і Павлиш був вимушений зануритися у воду з головою. Плисти він не міг — скафандр важкий, хоча, на жаль, не настільки, щоб підошви надійно припечатувалися до дна. При кожному кроці Павлиш втрачав рівновагу, його тягнуло догори і, як на зло, не вдавалося намацати черевиками жодного каменя, щоб узяти його в руку, збільшити свою вагу.
Фосфоресціююча живність пирскала в боки від незграбної людини. Під водою було зовсім темно, і Павлиш увімкнув ліхтар, щоб не збитися з дороги. Праворуч був піщаний укіс, що йшов угору , — край дельти, ліворуч дно опускалося приступками. Течія річки відчувалася тут виразно — води тиснули в бік, гнали у глибину, і видно було, як по дну пересувалися цівки піску, що відносилися течією.
Спустившись ще глибше, Павлиш потрапив у джунглі водоростей, м'яких і податливих. Ніхто не заважав Павлишу йти по дну моря, ніхто не зустрівся йому, але це не вселяло спокою, тому що Павлиш не міг звільнитися од відчуття, що за ним стежать, намагаються вгадати, наскільки він сильний і небезпечний...
Морда дивилася на нього з водоростей єдиним вузьким оком. Світло шоломового ліхтаря відбилося в оці, і око ще більш звузилося, силкуючись, певно, розібрати, що ж ховається за плямою світла.
Павлиш завмер і від різкої зупинки втратив рівновагу, течія підхопила його, здійняла і повалила вперед, до морди. Павлиш змахнув руками, щоб утриматися на місці, і задер голову, побоюючись загубити морду з променя світла. Він був безпорадний і навіть не міг дістати пістолета, оскільки для цього спочатку треба було повернути руки до тіла.
Око заплющилося, на його місці з'явився роззявлена паща, всіяна голками. Павлиш чудово міг би уміститися в пащі, і він миттєво добудував в уяві відповідне тіло і хвіст зі шпичаками на кінці. Морда закрила рот і знов розплющила око. Морда, можливо, було вражене дивною поведінкою прибульця — ледь торкаючись кінцівками дна, прибулець поводив у воді руками, хитався, повертався і при цьому наближався до морди.
Чудовисько не витримало цього жахного видовища, вирішило, що Павлиш хоче його з'їсти. Морда раптом розвернулася і кинулася навтіки. У морди не було тіла, не було хвоста зі шпичаками — лише щось на кшталт скошеної потилиці, оснащеної плавниками.
Стебла водоростей закрутилися у водоверті, піднятій мордою.
Павлиш нарешті встав на ноги. Перед тим, як продовжити шлях, він постояв з хвилину, відсапався, дістав пістолет і вирішив не випускати його з руки, поки не вибереться назовні.
І коли Павлиш усе ж рушив, він пішов назад, уже пройденим, відомим шляхом, потім, вибравшись з водоростей, спустився глибше, щоб обійти джунглі краєм.
У глибині заважала йти течія. Вона була подібна до сильного вітру. Павлиш таки розшукав довгий, схожий на обламаний палець камінь і взяв його у вільну руку, щоб не спливати при кожному кроці.
Крокуючи вздовж джунглів, Павлиш поглянув на годинник. Вже минуло дві години відтоді, як він покинув корабель, прогулянка затягувалася. Зарості порідшали, — певно, їм краще жилося в тому місці, де прісна вода річки змішувалася з морською. Значить, можна помалу забирати до берега. Скоро мандрівка по морському дну закінчиться. І Павлишу була украй приємна думка про повернення на повітря, де живуть лише нешкідливі метушливі потвори. Павлиш почав підійматися пологими приступками вгору і, задерши голову, побачив, що над головою крізь тонкий шар води видно зорі та смужки піни на верхівках хвиль.
І тут його сильно ударили в спину. Він інстинктивно хитнувся вперед, ударився чолом об забороло і спробував обернутися — чорти хапали, як поволі доводилося повертатися, щоб зустріти в лице наступний удар.
Позаду нікого не було.
Павлиш постояв з хвилину, вдивляючись у темряву, поводячи ліхтарем, і знову відчув удар у спину. Наче хтось швидкий і веселий загравав з ним.
— Ах, так, — промовив Павлиш. — Як хочете. Я пішов на берег.
Він знову зробив півоберт навколо своєї осі, але тут-таки різко обернувся і впритул зіткнувся з тупорилою істотою, подібною до величезного хробака. Істота, побачивши, що виявлена, прожогом злетіла вгору, вискочила, піднявши стовп бризок, з води і зникла.
— Так і не познайомилися, — кинув йому услід Павлиш. — Хоч ви украй милі.
Він зробив ще крок і відчув, що вода розступилася. Павлиш стояв по шию у воді. Берег був порожній і йшов удалину, до вогника (його Павлиш побачив відразу) рівною смугою. Ріка шуміла позаду, безсила зупинити його. Павлиш впустив камінь і хотів вийти з води, тут-таки його хтось схопив за ногу і сильно рвонув углиб.
Вода завирувала. Павлиш втратив орієнтацію і розумів лише, що його тягнуть углиб, чого йому ніяк не хотілося. Він намагався висмикнути ногу, ввімкнути ліхтар, вистрілити в того, хто тягне його, — все це водночас.