На одному з крижаних аеродромів, у самому серці цієї пустині, підносилась невеличка хатина, побудована людською рукою. Стіни й покрівля хатини блискотіли під місячним сяйвом. Хатина була збудована з криги. Під однією стіною вітер намів кучугуру снігу. Поруч стояв намет, а біля нього — якась коробка і тичка з флюгером.
Таке було житло штурмана Бойчука і його товаришів. Звалось воно: станція "Північний полюс".
Коли трьох одважних дослідників висадили на цю крижину, то вона була ще на значній віддалі від полюса. Але в цих місцях крига майже завжди рухається. і от поволі їхню крижину віднесло до самого полюса.
Коли місяць піднявся до найвищої точки, яку він може зайняти на небі, абсолютна тиша панувала навколо крижаної хатини.
Але ось у наметі щось заворушилось, і відтіля виліз закутаний у хутра мисливець Крига. Він випростався і, мукнувши під ніс, підвів голову, дивлячись на флюгер.
— Штиль, — сказав сам собі мисливець. — Ану, гляньмо на мороз. — І підійшов до термометра, що висів на коробці біля намету.
Термометр показував мінус тридцять три. Мисливець подивився на місяць, обійшов навколо хатини і знов промовив сам до себе:
— Ну і нудьга…
Крига нудився. За весь час перебування на кризі він бачив тільки одного ведмедя. Це було місяців два тому, коли вони були ще далеко від полюса. Той ведмідь, помітивши людину, швидко зник між торосів.
— Ну й пустиня… — знов промовив сам до себе мисливець. — Жодної живої істоти. А Офіура запевняв, що під кригою, — і мисливець глянув на коробку, — є якісь черв'яки і навіть рибки.
Під коробкою було прорубано ополонку. Щоб вона не замерзла, її захищали сніговою шапкою та оленячим хутром. Проте двічі на добу мисливцеві доводилось вирубувати відтіля новий лід, і вже після того зоолог Офіура брався до різних спостережень там.
Крига сів на коробку і замислився.
Він пригадував, як колись плавав боцманом, як потім зайнявся виключно мисливством. Багато різних пригод поставало в його пам'яті.
Було холодно, але йому не хотілось іти до намету і лізти в свій хутряний мішок.
В крижаній хатині спали Бойчук і Офіура.
Взагалі вони чергувались, кому де спати. Побоювались, щоб саме під ними не тріснула крига. Тоді той, хто залишиться на кризі, зможе подати допомогу тим, що опиняться у воді.
Крига пригадував різні спільні пригоди із штурманом Бойчуком. Коли враз його думки було перервано. Йому почувся якийсь звук. Він підвів голову і нашорошився.
Десь далеко начебто щось гуркотіло.
Він напружено прислухався. Але за хвилину цей звук стих. І замість того здалеку донеслась якась музика. Безперечно, то була музика. Тільки дуже далеко. Але ось музику заглушило якесь торохкотіння. Та за хвилину замовкли всі шуми й звуки.
Мисливець схопився на ноги. Він одійшов метрів сто од своєї хатини і виліз на одинокий торос, що високо здіймався над крижаним полем.
Він оглянув місцевість навколо, скільки дозволяла місячна ніч, але нічого, крім крижаних просторів, обсипаних снігом, не побачив.
Довго вдивлявся мисливець у далечінь, але ніде нічого не помітив.
Нарешті, він зліз з тороса і, поволі крокуючи, повернув додому.
Але, пройшовши лише половину відстані між торосом і хатиною, знов почув музику.
— Фу-у! — фукнув мисливець і спитав сам себе: — Збожеволів, чи що? Невже це мені здається?
Але музика не вщухла, поки її не змінило торохкотіння. Крига бігом кинувся до хатини.
— Андрію, Андрію! — затермосив він штурмана, просуваючись крізь двері.
І штурман, і зоолог підвелись разом.
— Що сталось?
— Товариші, — відповів їм Крига, — я, здається, божеволію.
— Раз ти такої думки, — промовив серйозним тоном Офіура — то це, мабуть, так. — І, наче стверджуючи, зоолог мотнув головою. Штурман весело розсміявся.
— Ну, друзі, жарти жартами, а ви вийдіть на спардек і послухайте. Може, й ви збожеволієте.
Спардеком старий боцман називав крижаний майданчик між хатиною й наметом.
— Чую музику. Розумієте що-небудь?
— Музику? — здивовано спитали штурман і зоолог ураз. Та Крига скоренько витяг обох з хатини. І справді, всі почули музику, а потім гуркотіння.
— Рушниці сюди! — закричав Бойчук. — Боцмане, сигнальну ракету.
Мисливець і зоолог побігли за рушницями. Крига витяг з якоїсь скриньки ракету.
— Це схоже на гуркіт мотора на літаку, — сказав Офіура.
— Я думаю, шо так воно і є, — відказав штурман. — Серед торосів спустився літак і не може піднятись. Це, мабуть, якийсь відважний льотчик, що насмілився поночі долетіти до полюса і перелетіти через всю Арктику.
Мисливець недовірливо похитав головою:
— І ви думаєте, що він узяв з собою фортепіано? — спитав Крига товаришів.
— Стріляйте! — відповів командою на це зауваження Бойчук.
Гримнули три постріли.
Після цього Крига пустив ракету. Вона знялась високо вгору, позначивши шлях вогняною ниткою, і розірвалась на півдюжини вогнів, що поволі спадали вниз.
Правда, місячне світло скрадало красу цих вогнів.
— Стріляйте! — знов скомандував Бойчук.
На цей раз вони дали залп.
Тоді замовкли і стали прислухатись. Здалеку долетів постріл, і одразу після цього загуркотіло.
Усі троє побігли на той гуркіт. А гуркіт все дужчав і дужчав, і не встигли вони перебігти свого рівного поля, як з-за торосів виповз дивний екіпаж.
— Це аеросани, — сказав Бойчук, зупиняючи товаришів. Рівною кригою сани пішли швидше і за кілька хвилин були перед хазяями Північного полюса. Саме в цей момент щось гучно тріснуло в моторі, і сани зупинились.
З саней вискочив маленький-маленький чоловічок, підійшов до Бойчука і, витягтись по-військовому, одрапортував:
— Товаришу штурман Бойчук, човен-аеросани "Переможець Арктики" прибув у ваше розпорядження. Командир і радист я — Володимир Велетень. Моторист — Темар. Рульовий — Оротук.
Штурман і його товариші остовпіли. Перед ними були троє "зайців", які літом намагались полетіти з ними з Москви на дирижаблі.
Штурман підійшов до саней. Відтіля вилізли Темар і Оротук. У санях залишилась ще одна людина.
Хто ж четвертий залишився лежати на споді аеросаней?
Частина третя
НЕВІДОМИЙ
— А мотор наш, здається, дуба дав, — сказав Темар Оротукові в той момент, коли увагу Бойчука притягла людина, що лежала в санях.