Вивчають досвід.
– То кому ж, Федоровичу, як не вам, головам, ці питання ставити?
– Думаєте, не ставимо.
– І що ж?
– Інерція. Та й забагато розвелося отих, що папери всякі складають. Щоб оправдати своє сидіння у якійсь установі, хтось сидить і мудрує: чим би то про себе заявити? Щоб вище не сказали, що нічого не робить. А паперовий циркуляр, як грудка снігу в горах. Викликає лавину. І того, що в самому підніжжі, засипає. Де вже там до ініціативи, коли на циркуляри не встигаєш відреагувати… Хто більше за мене і моїх людей знає, що нам сіяти, скільки нам сіяти, коли сіяти? Що мені тримати і чим годувати?
Раптом він пригальмував.
– Ану, давайте на хвильку вийдемо.
На подвір’ї крайньої хати диміло невеличке вогнище. Коло нього пританцьовував чоловік.
І співав.
Недалечко від нього стояв голова сільради. А біля хати на чім світ лаялася жінка:
– Щоб ти згорів, проклятий. Щоб ти вже дусту напився! Щоб тобі руки повивертало!..
Ми підійшли.
– Що сталося? – спитав голова колгоспу.
– Те ж саме, – пояснив голова сільради. – Знову демонстративно палить труси… – І пояснив Курочці: тільки нап’ється – посеред подвір’я спалює. І співає:
"Тебя я больше не увіжу, прощай, родная, навсегда…"
Федорович зауважив:
– Бачите, Михайловичу, які таланти у нас є? Жінка його – передова доярка. Прекрасні діти. Вчаться гарно. А він… – І до нього: – Чого не на роботі?
Одповіда:
– У мене одгул.
– Який одгул? Хто вам його давав?
– Кобила. Вона сьогодні лоша привела.
– Я вас заберу від коней.
– Голова, не нада. Це впоследнє. У мене вже більше трусів нема.
Машина гуцикала далі.
– Іларіоновичу, – кинув голова колгоспу голові сільради. – Ось Михайлович хоче в нашому колгоспі організувати музичну студію.
– А що. Непогано. Тільки де дітей взяти? Якби ось з пенсіонерів… Гаврюша на гармошці грає…
– Жарти жартами, – посерйознішав Федорович. – А думка хороша. Нехай хоч двоє дітей вчаться. Хоч одному з них прищепиться любов до музики. І то добре… Прикиньте, Михайловичу, які інструменти треба та все інше.
– Завтра ж дам список. Щоб ви не передумали.
Біля свого двору Курочка зійшов. Подякував голові, що підвіз його. І тут же наткнувся на Гаврюшу:
– Чуй, Михайловичу, Клавка Мотрончина того. З чорнявеньким у зоопарку… Жінки вільховецькі бачили, коли на екскурсію їздили. Хотіли упіймати її. Дак втекла…
– То скажіть Мотроні. Чого ви мені кажете?
– Да так.
– Заходьте на подвір’я. Чого стоїте у хвіртці?
Гаврюша підійшов до колодязя:
– Колодязь уже викопав? Вода є?
– Дуже мало.
– Скрізь у колодязях вода впала. І в Килі, і в діда Затірки, і у Володьки. Щось у світі, Михайловичу, робиться не те. Все, кажуть, той космос наробив. Чув? Америку зовсім заливає.
– То, може, наша вода втекла до Америки?
– Що там, своєї нема? Вони там, брат, живуть… Там води хвата. Он пепсі-колу нам продали. Вадька привозив. Куди твоє діло… Дід Затірка тебе шукав.
– Що він хотів?
– Хто його знає. Мо’, орла хотів тобі подарувати.
– Якого орла?
– Ну, він же ріже. З дерева. Всяку звірину. І роздає. Чудак. Продав би. Володьчиниго Васька вчить різати. Дак Володька вже два орли продав дачникам. По червінцю. Дід як дізнався, перестав з Володькою говорити. Каже: "Я з твого сина хотів виховати художника, а ти робиш з нього спекулянта".
– А в діда є свої діти?
– Нема. Був син. На інженера вчився. І загинув. У горах. Ото що лазять з вірьовками… Теж чудний. Таку роботу мав… Нада йому були ті гори… Правильно я кажу? Ге?
– Неправильно. Значить, людина без цього жити не могла.
– Як це не могла? Що, йому гроші за це платили? Дак-от бач. Поліз – і нема.
– Кумейків Петро ось не ліз. І нема.
– Дак Петро на мотоциклі розбився. Гнав дуже.
– Чи ось сусідка ваша. Ганна. І на гору не дряпалася, і на мотоциклі не гнала. А також нема. Кожному своє…
– Здрастуйте, Михайлович! – гукнув з-за воріт дід Саня.
Дід Саня з двома глибокими шрамами на лиці. Хтозна від чого. І з довгим від природи носом. Завжди з’являється несподівано. Коли точиться якась дискусія. І переносить ту дискусію у зовсім інше річище. Тоді, коли течія дискусії набирає майже катастрофічного розгону, він так само несподівано зникає.
– Здрастуйте, діду!
– Сам приїхав чи з жінкою?
– А де ж у нього та жінка? – втрутився Гаврюша.
– Я тебе не питаю. Може, чоловік женився.
– Нема на кому, діду. Ніхто мене не хоче.
– Таке скажеш. Будь-яка дівка з села за тебе піде.
– Йому просту ніззя, – сказав Гаврюша. – Йому треба артистку. А це, я тобі скажу, не солодко. Візьми, к приміру, балерину. І весь час переживай, що вона впаде…
– Хто тобі вікна ставив, Михайловичу? – раптом перевів розмову дід Саня.
– Сам.
– Та йди к фенькіной матері! Сам. Може, й двері сам?
– І двері сам.
– Хіба ти вмієш?
– Ти що, – втрутився Гаврюша. – Чоловік у школах вчився. Образований. У нього даже витерпас є.
– Ти хочеш сказати, що ти також образований? Бо в тебе ватерпас?
– О, у мене витерпас вже давно. У мене, брат, витерпас що куди твоє діло. В селі такого нема. Я ще коли був бригадиром дорожньої бригади…
– Вкрав?
– Що ти дзявкаєш оце! Вкрав! Достали мені. Хлопці.
– Значить, вони вкрали.
– Не сваріться, – вмішався Курочка.
– Дак він завжди підколює, – поскаржився Гаврюша. – Хуліган старий.
– Ти звідки родом? З Хуторів? – спитав дід Саня Гаврюшу.
– Дак що? – здивувався Гаврюша.
– Так у вашому селі і цвинтаря до революції не було. Бо всі по тюрмах вмирали.
– Ти-ти… Знаєш, хто ти?..
– Заспокойтеся, Сильвестровичу. Дід жартує.
– Жартує. Я тоже не лопух. У мене тоже нерви. Я світу скіки з’їздив. Даже в Харкові був. Я теж чоловік…
– Чоловік, – передражнив дід Саня. – Курка також птиця. Та не літає.
З-за тину показалася голова Василини:
– Гаврюшо! Іди додому.
– Йди! – кивнув дід Саня на тин. – Он гукає.
Бурмочучи щось під ніс, Гаврюша пішов.
– Піду і я! – сказав дід Саня.
Курочка поцікавився:
– За що ви так його?
– Не зійшлися характерами…
* * *
Люня не вилазила Курочці з голови. Видно, що про їх стосунки знає усе село. Тепер ще й той студент. Де він взявся на голову Курочки? Ось навіщо їй було алібі тетерівського лісу. Ні, Курочка не дурень.
Спостерігаючи за життям, читачу, ти, певне, зауважив: найбільше кричить про своє геройство той, хто ніколи не може стати героєм. Що ж до нашого героя, то він і сам відчував – відрубати отак просто свої почуття до Люні не зможе.