Всі розсміялись, і навіть я усміхнувся, хоч батько безперестанку гнітив мене. У всьому, що діялося того вечора, відчувалась ота його важка інертність, що на кожному кроці ставала мені завадою у здійсненні простенької мети — доставити його додому, де б він вибув з-під моєї опіки.
В коридорі, куди ми вийшли зі сходів, нас нагнав тренер західно-олтонської команди, Фоулі, і обидва, як мені здавалось, балакали чи не з годину. Від вологості в залі басейну костюми на них обважніли, і в зеленій півтемряві коридора вони скидалися на двійко мокрих від роси пастухів.
— Ти проробив зі своїми хлопцями нелюдську роботу,— сказав мій батько.— Якби я вмів хоч десяту частку того, що ти, дали б ми вам перцю та за ваші гроші. У мене цього року є кілька самородків.
— Дай спокій, Джордже,— відповів Фоулі, опасистий ру-доголовий душа-чоловік.— Сам знаєш не гірше за мене, що тут і вміти нічого: навчи пуголовків плавати — от і вся робота. У кожному з нас риба сидить, треба тільки води, щоб пустити її на волю.
— Гарно сказано,— мовив батько.— Вперше таке чую. А як тобі сподобався мій орел у брасі?
— Він і вільний мав би виграти; сподіваюсь, ти нагрів йому шкіру за те, що гав ловив?
— Він тупий, чоловіче. Тупий. В бідаги ума не більше, ніж у мене,— язик не повернеться його лаяти.
Мене розпирало від нетерпіння, аж у горлі дерло.
— Ти мого сина знаєш, правда? Пітере, ходи-но сюди, подай руку добродієві. Ось кому б твоїм татом бути!
— Ще б пак, Пітера не знати,— сказав містер Фоулі, і легкий потиск його руки, шорсткої і теплої, був цьому приємним підтвердженням.— Хто не знає Колдуелового сина!
У їхньому примарному світі молодіжних клубів, спортивних свят і урочистих прийомів всі ці бурхливі вияви захоплення один одним і вважалися' розмовою; годі було їх слухати — і не так містера Фоулі, як батька, в чийому надмірному запалі мені завжди вчувалося розгублення.
Попри всю свою балакливість батько в душі був мовчуном. І настрій, у якому він бродив зі мною того вечора, згодом окреслився в моїй пам'яті як мовчазний. Щойно тільки він опинявся на вулиці, губи його рішуче стискались, а ноги поглинали бруківку з якоюсь холодною захланністю. Не знаю, чи знайдеться хтось, хто б так любив блукати вулицями непривабливих містечок східних штатів, як мій батько. Трентон, Бріджпорт, Бінгемтон, Джонстаун, Елмайра, Алтуна — ось куди його закидала доля в ті роки, коли він працював монтером телефонної компанії, ще до одруження і потім, коли одружився з моєю мамою, в роки, коли ще мене не було на світі, а Велика криза не збила його з ніг. Він боявся Файєртауна і незатишно почував себе в Олінджері, зате Олтон він обожнював: асфальт, ліхтарі, рівненькі ряди фасадів — в усьому цьому він бачив велич середньоатлантич-ної цивілізації, що простягалась від Нью-Хейвена на півночі до Хейгерстауна на півдні й Уїлінга на заході і б^ла серед всесвіту його єдиним домом і пристанищем. Ідучи поруч з батьком по Шостій вулиці, я чув, як асфальт під ногами співав.
Я спитав його, як справи з рентгеном, а він натомість спитав, чи я не голодний. Я й справді відчув, що голодний: після баранців і мигдалю лишився тільки гіркуватий присмак. Ми спинились біля вагончика-буфету на стоянці під магазином "Екме". У місті батько тримався настільки невимушено, що й мені лягав спокій на душу. Мама, та завжди з усього робила проблему — здавалось, вона силкується висловитись чужою мовою. І точнісінько як вона у місті, батько на фермі був скутий у рухах і обтічний у словах. Але тут, в Олтоні, о чверть на дев'яту вечора, у нім відчувався той сприт і знання справи, що їх, зрештою, кожному хочеться бачити в рідному батькові: щоб можна було отак впевнено відчинити двері, спокійно кліпнувши назустріч світлу і чужим поглядам, поставити поряд дві табуретки, звичним рухом узяти меню, застромлене між підставкою для серветок і пляшечкою кетчупу, щоб можна було отак, без галасу й зайвих слів, підкликати хазяїна, а потім мовчки, по-чоловічому, дружно зжувати, кожному свій, бутерброд: його — із шинкою та яйцем, мій — з підсмаженою шинкою. Батько спокійно облизав пальці, якими тримав бутерброд і приклав до губи паперову серветку.
— Оце вперше за кілька тижнів поїв зі смаком,— сказав він.
На завершення ми замовили для мене шматок яблучного пирога, а йому — чашку кави; рахунок нам подали на цупкому зеленому клаптику паперу з трикутним штампом загадкового призначення. Батько оплатив його однією з двох доларових банкнот, що лишилися в потертому гаманці, якого він носив у кишені штанів і який з роками вигнувся по формі його стегна. Коли ми підвелись, він, ніби ненароком, вправним, майже непомітним рухом бородавчастої руки підсунув під свою чашку дві десятицентові монетки. І, спохо-пившись, ще за 65 центів купив бутерброд по-італійськи — з тих, що лежали на прилавку. Це він для мами. У мамі було щось від простолюдки — якась часточка її "я", котрій вочевидь були до смаку оті смердючі й слизькі бутерброди по-італійськи і до котрої, як я ревниво спостеріг, батько мав вільний доступ. Він розміняв на цей подарунок останнього долара і сказав:
— Це все, що в мене було, малий. Тепер ми з тобою без гроша за душею.
І, помахуючи паперовою торбинкою, правив наш путь далі до машини.
"Б'юїк" і досі самотньо сидів над власною тінню, скинувши носа в напрямку невидимої колії. В крижаному повітрі витав, ніби місячний пил, задушливий запах ментолу. Фабрична стіна стриміла, мов скеля, зліплена з цегли і чорного скла. Подекуди серед одноманітТя скляних шибок траплялася своєрідна оздоба — прямокутник картону чи бляхи. У світлі вуличного ліхтаря цегла втратила свій природний колір, віддаючи натомість водянистою чорнотою, точніше, глибокою і мертвотною сірістю. Від цього ж таки світла під ногами незвично мерехтіла земля. Вкрита уламками вугілля і шлаком, вона озивалася неспокоєм, якого не втишити ніколи, весь час потріскувала і тікала з-під ніг, наче ця вічна несталість і була її єдиним призначенням. Довкола стояла тиша. У жодному з вікон, що дивилися на нас,— не світилося, тільки один голубий вогник чатував у глибині фабрики. Нас з батьком могли тут убити, і наші трупи до самого світанку так і лежали б у калюжах під стіною, а руки й волосся намертво б зрослися з кригою.