Бо вони знають, як це жорстоко й негарно мучити тварин, і пам’ятають, як виручали їх у скрутні хвилини і білка Полетуха, і Кажан Кажанович, і тітонька Корова, і придворна киця Мурнява, і навіть запічний цвіркун Цвіркунчак… І вони добре розуміють, що людина починає бути ЛЮДИНОЮ лише тоді, коли знає, що вона найрозумніша, а тому найдужча за всіх живих істот на землі, і не кривдить їх, а жаліє й захищає.
Отак!
Ну, а що ж сталося з придворним чаклуном Відівіс-Пампасом, який був причиною всіх пригод близнят-козенят?
Хто його зна… Може, порошок-потішок так на нього подіяв, що він спить і досі. А може, він прокинувся, і королева його послала у похід (бо їй же нічого їсти!), і він десь ходить по світу і виглядає дурненьких неслухняних дітей, щоб обернути їх на баранчиків і забрати в Пуршамію.
Хто його зна…
У всякому разі треба не забувати про це і бути пильними.
КОВАЛІ ЩАСТЯ, АБО НОВОРІЧНИЙ ДЕТЕКТИВ
НЕСПОДІВАНКА
Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Біжить, весело наспівує на бігу:
Щоб по-справжньому радіти
Подарункам стали діти, —
До кожного щасливу мить
Таємно мушу долучить.
І я нікому не скажу,
Що зараз я туди біжу,
Де щасливі хвилини кують,
Де щасливі хвилини дають…
Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг.
Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!..
А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…
ЧАКЛУН ЗЛАНДІЙ
Лихий чаклун Зландій сидів у своєму розкішному палаці і гірко зітхав:
— Ох! Ну що за життя?! От я — всемогутній чаклун, усіх перемагаю, усе маю, що тільки забажаю… А щастя нема!.. Сумно, нудно і марудно. Наближається ж Новий рік. І відомо: як ти рік зустрінеш, таким він для тебе і буде.
А в мене настрій — хоч плач! — Із зеленого ока чаклуна викотилася зелена каламутна сльоза.
І тут несподівано до палацу забіг захеканий прислужник чаклуна Посіпака.
— Ваша Злість! Знайшов! Нарешті знайшов! — ледве дихаючи, вигукнув він.
— Та невже! — стрепенувся Зландій. — І де ж вони? Де? Та не тягни — кажи швидше!
— Заховалися так, що ледве відшукав… У горах, серед лісу… Але викрасти їх звідти абсолютно неможливо. Там, у себе, вони користуються казковою недоторканістю. От якби вони самі прийшли до нас — тоді інша справа. Тут їхня недоторканість не діє.
— То треба зробити, щоб вони прийшли, — спокійно сказав Зландій.
— Як? Надіслати їм запрошення: будь ласка, приходьте? Чи ж вони пришелепкуваті, щоб прийти?
— Звичайно, на запрошення не прийдуть. А треба у них викрасти щось таке, без чого вони обійтися не можуть. Тоді змушені будуть прийти.
Посіпака на мить роззявив рота, а тоді радісно заплескав у долоні:
— Ваша Злість — геній! Є! Є така річ!.. Але треба поспішати! Новий же рік от-от настане! Побігли!
Чаклун люто тупнув ногою:
— Що сказав ти, вражий сину? Я не бігаю, а лину!
Посіпака аж присів від страху:
— Ой! Тоді полинули!
— Лину тільки я! — ще лютіше вигукнув Зландій. — Ти ж за мною побіжиш!
І вони вирушили в дорогу.
МАЙСТЕР ТІК І МАЙСТЕР ТАК
На Горі Вічності, край берега Ріки Часу, серед густого гірського лісу, у Чарівному Замку Годин двоє братів-близнюків, Майстер Тік і Майстер Так, по черзі били золотими молотками по золотому ковадлу і приспівували:
Тік-так! Тік-так!
Тік-Так! — і є хвилинка,
І в чарівний у мішок
З ковадла — скік!
З ковадла — скок!
Ми накуєм на цілий рік
Для всіх для вас
Щасливий час.
— Щось Дід Мороз затримується… — зітхнув Майстер Тік.
— Ага! — похитав головою Майстер Так. — А він же у кожний подарунок щастинку-золотинку додати мусить.
І тут раптом знадвору почувся крик:
— Рятуйте! Дід Мороз у Річці Часу тоне!
— Чуєш, брате?! — вигукнув Майстер Тік.
— Біжімо рятувати! — вигукнув Майстер Так.
І вони кинулися до дверей.
У ПОГОНЮ!
Тільки брати-ковалі вибігли, як до Замку Годин заскочив чаклунський прислужник Посіпака. Схопив золоте ковадло, чарівний мішок "Скік-скок" і вибіг.
Чаклун Зландій, який, як ви вже здогадалися, кричав зміненим голосом, одразу напустив чарівного туману, і брати-ковалі не помітили Посіпаки.
Пересвідчившись, що Діда Мороза у Річці Часу нема, Ковалі Щастя повернулися до Замку. Й одразу помітили, що сталося.
— Ой-йой! — скрикнув Майстер Тік. — Без ковадла ми безсилі — ми не зможемо кувати!
— Треба злодіїв спіймати і ковадло повернути! — вигукнув Майстер Так. — Але куди вони побігли?
— Дивись, оно щастинки-золотинки, що висипались із чарівного мішка! Вони вкажуть нам шлях! — вигукнув Майстер Тік.
І, не думаючи про небезпеку, брати кинулись у погоню.
ТАКИ ЗАПІЗНИВСЯ!
Не минуло й кількох хвилин, як до Замку Годин пришкутильгав Дід Мороз.
— Бути не може! — розпачливо вигукнув він. — Ковалів нема, ковадло зникло, чарівний мішок із щастинками-золотинками теж!.. Запізнився. Де їх шукати? Без сумніву, стався якийсь злочин. Викрадення!
Золотинок на підлозі не було — після того, як Ковалі Щастя пройшли повз них, золотинки зникли. Отже, Дід Мороз скористатися цим дороговказом не міг.
— Одна надія — на Бровка Барбосовича! — І Дід Мороз пошкутильгав до Казкового Детективного Бюро.
БРОВКО БАРБОСОВИЧ ПОЧИНАЄ РОЗСЛІДУВАННЯ
Біля собачої будки з вивіскою "Казкове детективне бюро" сидів старий пес Бровко Барбосович. Тут його і знайшов Дід Мороз.
— Здрастуйте, дорогий детективе! — ще здаля вигукнув Дід Мороз. — Поможіть! У Чарівному Замку Годин — біда! І Ковалі Щастя, і золоте ковадло, і чарівний мішок із щастинками-золотинками — все зникло! Моя версія — викрадення!.
— Та-ак! — почухав себе за вухом Бровко Барбосович. — Почнемо розслідування, а тоді будемо говорити про версії. Спершу треба обстежити місце злочину, понюхати, взяти слід, а тоді…
— Але ж треба поспішати, Новий рік на носі! — вигукнув Дід Мороз. — Діти можуть лишитися без подарунків!