Ніхто не вбачав нічого дивного в тому, що не минало й чверті години, як біля старшої сестри вже нікого не залишалось, і всі збиралися погомоніти навколо меншої.
Та хоч яка дурненька була старша дочка, вона добре розуміла це і без жалю віддала б свою красу, аби хоч наполовину стати такою ж розумною, як сестра.
А королева, незважаючи на всю свою розсудливість і любов до дочки, ніяк не могла стриматися, щоб хоч іноді не дорікнути їй глуп-ством, і тому бідолашна принцеса ладна була вмерти з горя.
Якось пішла вона в ліс виплакати своє горе і зустріла там маленького чоловічка, надзвичайно потворного і гидкого, але розкішно вбраного.
Це був молодий принц Ріке-Чубчик.
Він закохався в принцесу з її портретів, яких по всьому світу було намальовано безліч, і залишив королівство свого батька, аби тільки побачити красуню та поговорити з нею.
Зрадівши, що зустрів принцесу наодинці, Ріке-Чубчик низько вклонився і звернувся до неї дуже шанобливо та ввічливо. Промовивши слова звичайних привітань, він помітив, що дівчина дуже засмучена, і сказав:
— Ніяк не можу зрозуміти, принцесо, чому така красуня має такий засмучений і розпачливий вигляд. Я можу похвалитися, що бачив на своєму віці дуже багато красунь, а проте вроди, подібної до вашої, ніколи не зустрічав.
— Вам нічого не варто ще й не таке вигадати, принце, — відповіла принцеса й замовкла, бо нічого більше не в силі була вигадати. [53]
— Врода, — вів далі Ріке-Чубчик, — це величезна перевага, яка варта будь-чого іншого. І я не знаю, що може засмутити того, хто її має.
— Я б воліла, — відповіла принцеса, — бути такою потворною, як ви, але мати розум, ніж бути такою красунею і такою дурненькою, як я. Мене вкрай засмучує моя глупота.
— Принцесо, — сказав Ріке-Чубчик, — я можу зарадити вашому смуткові!
— Як же ви це зробите? — спитала принцеса.
— Мені до снаги, — відповів Ріке-Чубчик, —зробити розумнішою за всіх на світі ту, яку я кохатиму над усе. А що найдужче за всіх я кохаю саме вас, принцесо, то ви легко станете найпершою розумницею в світі, якщо дасте згоду зі мною одружитися.
Принцеса була така вражена, що не сказала у відповідь ні слова.
— Бачу, — вів далі Ріке-Чубчик, — що моя пропозиція примушує вас замислитися, і не дивуюся з цього. Даю вам цілий рік на роздум. Тільки тоді я прийду по відповідь.
Принцеса була така дурненька і водночас їй так хотілося стати розумною, що вона тут же заспокоїла себе думкою, ніби цілий рік ніколи не закінчиться, і тому без вагання погодилась на пропозицію принца.
І не встигла принцеса пообіцяти Ріке-Чубчику, що вийде за нього заміж через рік у цей самий день, як ураз відчула себе зовсім іншою.
Звідкілясь узялася в неї здатність говорити про все з надзвичайною легкістю, витончено й просто.
Вона відразу ж завела з Ріке-Чубчиком веселу й невимушену розмову і стала щебетати так спритно, що молодий принц з острахом [54] подумав, чи, бува, не передав їй розуму більше, ніж залишив самому собі.
Коли принцеса повернулася в палац, придворні не знали, що й подумати про цю несподівану і незвичайну переміну. Бо коли раніше від неї чули самі грубощі, то тепер вона говорила з усіма розсудливо і надзвичайно дотепно.
Всі так раділи, що й розказати не можна. Лише її менша сестра була трохи засмучена, бо не могла вже похвалитися перед старшою своїм розумом, і тому в її присутності всім тепер здавалася особливо бридкою дівчиною.
Король почав прислухатися до слів своєї старшої дочки і навіть кілька разів збирав раду в її покоях.
Чутка про таку незвичайну переміну з швидкістю блискавки розійшлася по світу, і всі молоді принци в сусідніх королівствах навперебій почали домагатися кохання принцеси, а найсміливіші пропонували їй навіть свою руку.
Та жоден з них не здавався принцесі досить розумним, і тому вона усім відмовляла.
Однак з'явився якось один принц, такий могутній, такий багатий, такий розумний і такий стрункий, що принцеса відчула до нього прихильність.
Помітивши це, її батько сказав, що вона сама може вибирати собі жениха і що слово тільки за нею.
Але ж усім відомо, що чим розумніша людина, тим трудніше їй зважитися на таку справу.
Тому принцеса щиро подякувала батькові й попросила дати їй час подумати.
Аби вирішити, що їй робити, вона пішла поблукати і випадково потрапила в той самий ліс, де зустріла колись Ріке-Чубчика. [55]
Аж раптом вона почула під ногами глухий шум, який нагадував гомін великого натовпу людей, що бігали десь, снували і метушились.
Принцеса зупинилась, прислухалась уважніше і розібрала, як хтось сказав:
— Неси-но сюди казанок! А другий:
— Давай-но сюди великий казан! А третій:
— Підкинь-но дров у вогонь!
У цю ж хвилину земля розкрилась, і принцеса побачила в себе під ногами величезну кухню, повну кухарів і кухарчуків, які готували пишний бенкет.
З-під землі вискочив цілий натовп — десятків зо два, зо три смажильників. Вони розташувалися на лісовій галявині круг дуже великого кухонного столу — кожен із шпикувальною голкою в руці й лисячим хвостом за вухом, — і, весело співаючи, хвацько взялися до роботи.
Дуже здивована таким видовищем, принцеса спитала, для кого вони готують усе це.
— Таж для принца Ріке-Чубчика, — відповів найповажніший і найтовстіший з усіх кухарів. — Адже всі знають, що завтра він справляє своє весілля.
І тут принцеса з жахом згадала, що завтра минає рік з того дня, коли вона обіцяла Ріке-Чубчику вийти за нього заміж.
їй і справді здалося, ніби вона падає з неба на землю.
Адже вона забула про все це тому, що, коли давала обіцянку, була ще дурненькою, а коли принц наділив її новим розумом, позбулася всіх своїх колишніх дурощів. [56]
Трохи заспокоївшись, принцеса пішла далі, але не встигла зробити й тридцяти кроків, як побачила перед собою Ріке-Чубчика, веселого, бравого, чудово одягненого — хоч зараз на весілля.
— Як бачите, принцесо, — сказав він, — я дотримав свого слова. А тому не маю жодного сумніву, що й ви прийшли сюди, аби додержати своєї обіцянки і зробити мене найщасливішим з людей.
— Признаюсь вам щиро, — відповіла принцеса, — я ще не вирішила остаточно.
— Ви мене дивуєте, принцесо, — мовив Ріке-Чубчик.