А Кролик підстрибнув, сплеснув у долоні й сказав, що він знає, де можна розжитися на чудові фініки.
— Ну і де ж це? — поцікавився Опосум.
А Кролик сказав, що їх сила-силенна в садочку у Братчика Ведмедя.
— А хіба у Ведмедя був фініковий сад, дядечку Римусе? — запитав хлопчик.
Ну, звісно, синку. Адже Братчик Ведмідь любить поласувати бджолиним медом. От він і посадив у себе фінікові дерева: до них прилітали бджілки, а Ведмідь дивився, куди вони з садочку полетять, біжить за ними і знаходить дупла з медом. Та це все не має значення. Раз уже я кажу, що в нього був садок, значить, був; а у Братчика Опосума аж слинка потекла, коли він почув про фініки.
Кролик ще й не договорив, а той вже схопився — і бігцем у садочок Братчика Ведмедя. Він заліз на найвище фінікове дерево, яке тільки було в садку.
Але Братчику Кролику хотілося пожартувати. Він швиденько гайнув до будиночка Ведмедя і підняв лемент, що хтось бешкетує у фініках. Братчик Ведмідь з усіх ніг кинувся у свій садок.
Опосуму все здавалося, що йде Братчик Ведмідь, але він говорив собі:
— Ще один фінік, і втечу. Ще один фінік, і втечу.
Раптом він почув, що Ведмідь дійсно наближається.
— Ще один фінік, і я втечу, — сказав Опосум, і тієї ж миті Ведмідь підбіг до дерева та як трусоне його!
Братчик Опосум зірвався з дерева, як перестиглий фінік, але вже біля самісінької землі він зібрав ноги разом та як дремене!
Братчик Ведмідь — за ним. З кожним кроком Ведмідь був усе ближче, так що тільки-но Опосум встиг підбігти до паркана, Ведмідь — хап його за хвоста.
Братчик Опосум прошмигнув крізь жердини та як смикне хвоста — і протягнув його між зубами Ведмедя.
Братчик Ведмідь так міцно тримав, а Братчик Опосум так сильно тягнув, що вся шерсть залишилась у пащі Ведмедя, і він би, звичайно, задихнувся, якби Кролик не приніс йому води.
— От з того самого дня у Опосума голий хвіст, — сказав дядечко Римус, старанно вибиваючи попіл зі своєї люльки. — У Братчика Опосума і в усіх його діточок.
Братчик Кролик — риболов
Братчик Кролик і Братчик Лис — вони були дуже схожі на моїх знайомих хлопчаків, — сказав дядечко Римус, підморгуючи Джоелю, який прийшов послухати ще одну казочку. — Вони постійно ганялись один за одним і всіх турбували, всім надокучали. Тільки Кролику жилося спокійніше, бо Старий Лис побоювався з ним сваритись.
От якось взялися Братчик Кролик, і Братчик Лис, і Братчик Єнот, і Братчик Ведмідь розчищати нову ділянку під грядки гороху.
А сонечко стало припікати, і Кролик стомився. Але він не припиняв працювати, бо побоювався, аби його не назвали ледарем. Він викорчовував пеньки і згрібав хмиз, а потім раптом закричав, що загнав собі в руку колючку; облишив роботу і заходився шукати прохолодну місцинку — відпочити в холодку.
Ось він набрів на криницю, а у криниці висіло відерце.
— Певно, тут прохолодно, — сказав Братчик Кролик. — А й справді, таки прохолодно. А ну ж вмощуся я тут і подрімаю.
Сказав так — і стриб у відро. І тільки стрибнув, як відро поїхало донизу, все вглиб та вглиб.
— А Кролик не злякався, дядечку Римусе?
— Ой, друже, ще й як злякався! Вже, певно, ніхто в цілому світі не натерпівся такого страху! Звідки він їде, Кролик знав. А от куди приїде?!
Відерце вже й на воду опустилось, а Кролик все не ворушиться, думає: що ж буде?
Лежить, ніби мертвий, тремтить від переляку.
А Братчик Лис одним оком стежив за Кроликом; коли той шмигнув з нової ділянки, Старий Лис тихесенько за ним. Він зрозумів, що Кролик втік не просто так, і хутенько поповз за ним.
Побачив Лис, як Кролик підійшов до криниці й зупинився. Побачив, як той стрибнув у відерце. А тоді дивиться — зник Братчик Кролик! Певно, в усьому світі жоден лис не бачив такого дива. Сидів, сидів він у кущах, і так і сяк прикидав — ніяк не втямить, що б це могло бути. Він і каже сам до себе:
— Провалитися мені на цьому самому місці, якщо Братчик Кролик не ховає там свої грошенята! Або ж він знайшов там золоту жилу. Не я буду, якщо це не рознюхаю!
Підповз Лис ближче, прислухався — нічого не чути. Ще ближче підповз — знову не чути. Підкрався він тихесенько зовсім близько до криниці, глянув униз — і не видно нічого, і не чути.
А Кролик тим часом лежав у відерці ні живий ні мертвий. Він і вухом повести боявся — раптом відерце перекинеться, а він шубовсне у воду?! Раптом чує, кричить Лис:
— Гей там, Братчику Кролику! Ти до кого це в гості зібрався?
— Я? Та я просто рибку ловлю, Братчику Лисе! Я просто надумав нам усім на обід приготувати юшку, от і сиджу, ловлю рибку. Карасики тут гарненькі, Братчику Лисе, — відповів Кролик.
— А багато їх там, Братчику Кролику?
— Не злічити, Братчику Лисе, просто не злічити! Ну, ти скажи, вся вода мов жива! Ти б спустився, допоміг мені витягати їх, Братчику Лисе.
— Як же спуститися мені, Братчику Кролику?
— Стрибни у відерце, Братчику Лисе. Воно тебе спустить сюди, як по драбинці.
Братчик Кролик так весело говорив і так солодко, що Старий Лис, не довго думаючи, стриб у друге відро! І поїхав донизу, а Кролика потягло вгору, бо ж Лис був важчий. Як зустрілися вони на півдороги, Братчик Кролик проспівав:
Втопитись думати не слід —
Внизу вода неначе лід!
Вистрибнув Кролик з відерця, пострибав до господарів криниці й розповів, що Старий Лис заліз у криницю і воду каламутить. Потім пострибав назад до криниці і гукнув униз Братчику Лису:
Піднімуть вгору — не чекай!
Стрибай з відра і утікай!
А господар узяв свою величезну, довгу рушницю і кинувся до криниці.
Глянув униз — нічого не видно. Прислухався — нічого не чути. Взявся за канат, тягне, тягне, раптом — стриб! — мелькнув хвостом Братчик Лис, тільки його й бачили.
— А далі що було, дядечку Римусе? — поцікавився хлопчик, бо старий негр задумався.
— Далі, друже? Може, півгодини минуло, а може, й менше, а Кролик з Лисом вже працювали на новій ділянці, ніби нічого не сталось. Тільки Братчик Кролик час від часу пирсне від сміху, а Братчик Лис — той знай бурчить, що земля надто тверда.
Як Братчик Кролик впорався з маслом
— Були колись часи, — говорив дядечко Римус, перемішуючи залишки кави в кухлі, щоб зібрати весь цукор, — були колись часи — усі звірі жили дружно, як добрі сусіди.